Ознаки юридичного, формально визначеного права

1. Встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) відповід­ними компетентними інститутами — державними органами, народом (на референдумі) тощо. 2. Його зміст визначається потребами суспільного розвитку, інтересами учас­ників суспільних відносин. 3. Має загальнообов’язковий характер для всіх членів спільноти. 4. Має відповідні процедуру та порядок прийняття і набрання чинності. 5. Має нормативний характер, оскільки за своїм функціональним призначенням во­но діє як типовий регулятор однотипних ситуацій, встановлених у нормах права. 6. Має формально визначений характер, існує у відповідних формах права, формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків. 7. Діє в часі, в просторі та за колом осіб. 8. Має системний характер, оскільки його норми утворюють внутрішньоузгоджену цілісність. 9. Забезпечується можливістю державного примусу

З приводу цього слід дослідити причини виникнення права й ознаки, які відрізняють юридичне, формально визначене право від соціальних норм первіснообщинного ладу.

Розкриваючи зміст поняття «нормативність» як одну із власти­востей права доцільно звернути увагу на існування в суспільстві системи соціальних норм, особливо зосередившись на співвідношенні та взаємодії норм права і норм моралі, їх єдності, відмінності, а також на тих суперечностях, які виникають між цими суспільними феноменами, та шляхах усунення і подолання їх. Розглянувши сутність соціальних норм, потрібно визначити місце норм права в їх системі, роль норм права в розвитку і зміцненні етичних основ суспільства і, своєю чергою, — значення моралі в підвищенні правової культури і формуванні поваги до права.

Термінологічний словник

Об’єктивне право — це система юридичних, загальнообов’язкових, формально визначених, гарантованих державою правил поведінки, які встановлюють права, обов’язки та відповідальність учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання та охорону суспільних відносин; тобто це по суті загальнообов’язкові юридичні правила, які не залежать від індивідуальної свідомості людини, встановлюються поза нею.

Суб’єктивне юридичне право особи — це забезпечена державою і закріплена в юридичних нормах можливість певної її поведінки, що спрямована на здійснення певних прав: тобто воно виникає на основі норм об’єктивного права і ними передбачене.

Публічне право — система загальнообов’язкових імперативних (категоричних) норм, які спрямовані на врегулювання статусу та порядку діяльності органів держави і відносин особи та держави.

Приватне право — система загальнообов’язкових, здебільшого диспозитивних норм, які спрямовані на врегулювання відносин між індивідами.

Принципи права — це провідні засади, ідеї, які характеризують його зміст та визначають спрямованість правового регулювання; найбільш прийнятною є класифікація принципів права на загальносоціальні, що поширюють свою дію на усю систему права, та спеціально-юридичні принципи як галузеві, міжгалузеві, принципи окремих інститутів права.

Правові аксіоми як принципи права — це такі правові положення, які сприймаються без доведення (незнання законів не звільняє від відповідальності тощо).

Правові презумпції як принципи права — це правові припущення (презумпція невинуватості: ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як за вироком суду тощо).

Функції права — основні напрями впливу права на суспільні відносини; найбільш прийнятним є поділ функцій права на загальносоціаль­ні (гуманістична, інформаційна, виховна тощо) та спеціально-юридичні (регулятивна, охоронна).

Матеріальне право — сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини через пряме безпосереднє правове регулювання.

Процесуальне право — сукупність норм права, що регулюють відносини, які виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення кримінальних, цивільних прав тощо.