Семінарське заняття № 22-23.

“Основні типи правових систем сучасного світу”

1. Поняття національної правової системи: її ознаки та структура.

2. Поняття правової сім`ї та її ознаки .

3. Загальна порівняльна характеристика сучасних правових сімей.

4. Особливі ознаки романо-германської правової сім`ї.

5. Основні риси англо-саксонської правової сім`ї.

6. Мусульманська правова система та її головні ознаки.

7. Загальна характеристика сім`ї традиційного права.

Методичні вказівки до вивчення теми

Розпочинаючи розгляд питань даної теми, передусім, слід розкрити зміст поняття „національна правова система”, звернувши при цьому особливу увагу на те, що наявність спільних або подібних ознак у різних правових системах дозволяє розподілити їх в залежності від того чи іншого критерію на окремі групи - „правові сім`ї”; у зв`язку з цим головною метою цієї теми є ознайомлення студентів з основними правовими сім`ями, які існують в сучасному світі, їх характерними особливостями та тенденціями розвитку (див Таблицю № 1.).

Історично в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, джерела права, юрисдикційні органи; сформувався особливий правовий менталітет, правова культура. У зв`язку з цим правова своєрідність країн дозволяє стверджувати про їх самобутність, специфіку і про те, що в кожній з них утворюється власна правова система як сукупність всіх правових явищ (норм, установ, правовідносин, правосвідомості тощо), які існують в конкретній країні світу (правова система у вузькому розумінні). Водночас, є підстави зробити висновок і про об`єднання тих чи інших правових систем в одну правову сім`ю, оскільки в них існують загальні, споріднені ознаки як елементи подібності (правові системи у широкому сенсі або „правові сім`ї”).

Існує багато критеріїв класифікації національних правових систем різних держав; серед них, виділяються, зокрема, спільність походження, спорідненість джерел, форм закріплення та вираження норм права, подібність принципів правового регулювання суспільних відносин, схожість правничої термінології, юридичних категорій і понять тощо. При цьому слід зазначити, що вітчизняна правова доктрина традиційно використовує для групування правових сімей національно-історичні, техніко-юридичні та конкретно-географічні критерії класифікації.

Надавши загальну порівняльну характеристику різним правовим сім`ям світу, доцільно наголосити на основних критеріях їх виділення, як-то особливості їх правової культури та джерел права, спільність історичних шляхів та моделі правового мислення тощо.

Термінологічний словник

Національна правова система – це конкретно-історична, обумовлена об`єктивними соціально-економічними, політичними, культурними та ін. закономірностями розвитку суспільства цілісна система всіх правових явищ, які існують в певній країні світу - система права, система законодавства, правовідносини, правосвідомість, правова культура тощо, (тобто комплекс взаємопов`язаних і узгоджених правових засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також правових явищ, які виникли в результаті такого регулювання).

Правова сім`я- сукупність національних правових систем в межах одного типу права, що об`єднані спільністю історичного, ідеологічного (включаючи релігію) шляху його формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також правозастосування.

Порівняльне правознавство – один із напрямків у межах загальної теорії держави і права, метою якого є встановлення співвідношення і взаємовпливу спільного і відмінного у правових явищах як в історичному, так і в географічному вимірах.

Іслам (в перекладі з арабської - „покірність”) – морально-релігійна система цінностей, викладена у Корані; в основі ісламу є ідея єдиного Бога (Аллаха), влада якого – безмежна, у зв`язку з цим вчення Корану є незмінним, завершеним, його положення – імперативними, а людська спільнота має виконувати принципи права, встановлені Богом, і не вправі їх змінити; в УІІ-УІІІ ст.ст., виконуючи приписи Корану щодо ведення війни з невірними до поки не скінчиться неспокій і пригноблення, не утвердяться по всій землі віра в Бога, поборники цієї релігії завоювали Сірію, Палестину, Ірак, Іран, Єгипет, Іспанію, Вірменію, Грузію, утворивши арабський халіфат; в ісламі сформувалось декілька течій, основні серед яких суннізм та шиїзм.

Практика іджтихаду – це творча розробка і тлумачення положень Корану і Сунни (мусульманських переказів про життя Мухаммеда – засновника ісламу, а також тлумачення ісламу, яка складається з хадісів) представниками теократично-юридичних шкіл, авторитетними правниками, що здійснювалося згідно з встановленими правилами; до них відносяться тлумачення по аналогії (Кіяс), а також одностайний погляд на фактичні обставини знавців права, котрий має силу рішення всієї общини;

Фетва – рішення вищих мусульманських керівників („людей релігії””).

Іджма – узгоджена думка мусульманських авторитетів з будь-яких питань.