Довгострокові кредити можуть бути отримані:

у банку;

на фінансовому ринку;

за рахунок лізингу.

Забороняється надання кредитів на:

покриття збитків господарської діяльності позичальника;

формування і нарощування статутного фонду комерційних банків і інших господарських товариств;

придбання цінних паперів яких-небудь підприємств.

Важливою функцією кредиту є стимулювання розвитку виробничих сил, прискорення формування джерел капіталу для розширення відтворення на основі досягнень НТП. Регулюючи доступ позичальника на ринок позичкових капіталів та надаючи державні гарантії і пільги, держава орієнтує банки на переважне кредитування тих підприємств і галузей, діяльність яких відповідає завданням здійснення загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку. Держава може використовувати кредит для стимулювання капітальних вкладень, житлового будівництва, експорту товарів, освоєння відсталих регіонів тощо.

Кредитні взаємини між банком і підприємством-позичальником регламентуються на основі кредитного договору, що укладається тільки в письмовій формі. Його форма затверджена НБУ. У розділах договору відзначається: термін договору, сума договору, відсоток по кредиту, напрямок використання кредиту, права й обов’язки кредитора і позичальника. У ньому також обумовлюється відповідальність за:

несвоєчасне повернення кредиту і відсотків за його використання – стягування кредитором пені (штрафу) у розмірі 0,5% і більш за кожний день прострочення;

за використання кредиту НБУ не по цільовому призначенню – стягування кредитором штрафу в розмірі 25% від суми кредиту.

Позичальник, звертаючись в банк за кредитом, повинний мати документально підтверджену підставу для його одержання. А банк, перш ніж дати кредит, повинний вивчити, проаналізувати діяльність позичальника для того, щоб визначити його кредитоспроможність, спрогнозувати ризик неповернення кредиту.

Найважливішим показником кредитоспроможності підприємства є коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів підприємства. По рекомендаціях НБУ він повинний знаходитися в межах від 0,5 до 1. Якщо показник перевищує величину (0,5-1), тоді фінансова стійкість негативна.

Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках по раніше отриманих кредитах, його поточне фінансове положення і перспективи зміни, здатність при необхідності мобілізувати кошти з різних джерел.

Основні критерії оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника:

1. Забезпеченість власними коштами не менш ніж на 50% усіх його витрат;

2. Репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни);

3. Оцінка продукції, що випускається, наявність замовлень на її реалізацію, характер наданих послуг (конкурентноздатність на внутрішніх і зовнішніх ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

4. Економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капітальних вкладень і ін.).

Для визначення кредитоспроможності підприємства-позичальника роблять розрахунок показників:

Основні: