1.2. Передумови і необхідність переходу до ринкової економіки

Основні моделі економіки:

• планово-директивна (централізована, державна);

• ринкова;

• змішана (соціально-ринкова).

Перехід економіки від планово-директивної до ринкового виявився дуже складним і важким. Цей етап супроводжується падінням виробництва, інфляцією, зниженням життєвого рівня населення і наростанням соціальної напруженості в суспільстві.

Можна назвати безліч об'єктивних і суб'єктивних причин, які привели до даного стану економіку країни.

Більш 70 років панувала адміністративно-командна система керування економікою, що цілком ігнорувала економічні закони. У результаті до абсурду був доведений державний монополізм, зруйновано ціноутворення, різко знизився рівень використання матеріальних і трудових ресурсів, а проблема формування вартості товару зведена до встановлення оптових цін за рівнем витрат на виробництво.

Крім того, в економічному розвитку країни цього періоду була чітка, що не допускає ніяких відхилень, орієнтація на випереджальний розвиток засобів виробництва. За період 1917 – 1987 роки темпи росту засобів виробництва (група А) випередили темпи росту предметів споживання (група Б) майже в 7 разів.

Така політика привела до економічно невиправданих змін у галузевій структурі промислового виробництва. У результаті постійного і значного відставання розвитку галузей, що виробляють предмети споживання, швидко збільшувався розрив між реальною потребою і фактичним обсягом виробництва продукції групи Б, що не дозволяло цілком задовольняти повсякденні потреби населення.

У той же час, незважаючи на випереджальний розвиток засобів виробництва, знаряддя праці в основному не задовольняли основним технічним вимогам, тому реально забезпечити підвищення якості промислової продукції, створити прогресивні технологічні процеси не вдавалося. Правда, в умовах державного монополізму якість продукції не впливала на результати господарської діяльності промислового підприємства, тому що виробництво продукції, обмеженого по номенклатурі й обсягу випуску, могло реалізовуватися за завищеними цінами.

Адміністративно-командна система управління економікою привела до скорочення національного доходу, золотого запасу і природних ресурсів, зокрема мінеральної сировини, оскільки скорочувалися інвестиції в процес розробки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Характерні риси планово-директивної економіки:

1. Панування державної власності на засоби виробництва.

2.Приватна власність практично заборонена, а колективна існує формально.

3. Низька ефективність виробництва.

4.Управління економікою на основі державних планів і централізованих рішень уряду.

5. Розподіл ресурсів і доходів походить з центра.

6. Диктат виробників стосовно споживачів.

7. Несприйнятливість до НТП.

8. Незатребуваність інтелекту.

9. Підпорядкування замість економічної волі.

10. Особиста залежність - результат тотального одержавлення.

11. Низький рівень життя населення. (Свідченням цього була низька частка особистого споживання в національному доході. Так, якщо в 1908 р. ця частка складала 54,8%, у 1928 р. - 58,1%. то в 1988 р. - 40,1%.

За рівнем особистого споживання в розрахунку на душу населення СРСР займав 77 місце у світі).

12. Ріст розмірів підприємства (гигантоманія).

13. Уніфікація замість різноманітності.

Економічна політика періоду "перебудови" передбачала впровадження елементів вільного підприємництва, розвиток широкої конкурентції між виробниками різних форм власності. Однак, упровадження цих елементів у життя виявилися неможливими, оскільки практично були відсутні ринкові відносини.

Аналіз нового економічного напрямку, що передбачав перехід економіки на принципи ринкових відносин, показав, що рекомендації з реформування економіки не могли дати позитивних результатів, тому що більшість впроваджуваних положень мали гіпотетичну основу і не підтверджувалися економічними розрахунками.

Унаслідок цього реформування спостерігалися наступні негативні явища:

• економічно невиправданою виявилася лібералізація цін, оскільки вона не створила конкурентного середовища і не усунула державну монополію в промисловості;

• практично у всіх областях науки змінилися напрямки і різко скоротилися обсяги фундаментальних досліджень, що сприяло скороченню наукового потенціалу й ослабленню заділів по теоретичних і експериментальних дослідженнях у перспективних галузях;

• у галузях матеріального виробництва в основному зведені до мінімуму темпи технічного переозброєння, реконструкції і відновлення основних фондів;

• знизився рівень конкурентноздатності виробництва і продукції в результаті скорочення частки висококваліфікованих робітників, збільшення цілозмінних і внутрізмінних втрат часу роботи устаткування;

• не виправдалися рекомендації з переводу підприємств ВПК на конверсію. Урядова програма розвитку підприємств була відсутня. У результаті різко упав обсяг виробництва, розпалися добре налагоджені виробничі зв'язки, значно скоротилася кількість кваліфікованих фахівців, практично зупинилася розробка нової продукції;

• криза неплатежів і дефіцит наявних коштів у результаті загальної лібералізації цін обумовив і подальшу інфляцію;

• не був усунутий дефіцит бюджету;

• на цьому етапі була відсутня науково обґрунтована програма економічного і соціального розвитку країни;

• управлінський персонал не був належним образом підготовлений до виконання своїх функцій в умовах ринкових відносин.

Звідси можна зробити висновок, що підготовка економістів нової формації, глибоко розуміючих теорію ринкової економіки та вміючих ефективно використовувати отримані знання на практиці як на макро-, так і мікро-рівні, має винятково важливе значення для країни.