7.1.3 Оптимальний розмір підприємства

Концентрація на будь-якім підприємстві повинна контролюватися з метою зниження мінімальних витрат на випуск продукції незалежно від того, по яких формах розвивається цей процес, тобто на підприємстві повинні прагнути до випуску оптимального обсягу продукції.

У вітчизняній літературі відомі два підходи до визначення оптимального розміру підприємства.

Перший підхід зв'язаний з мінімізацією приведених витрат (ПВ) на випуск продукції, тобто

де С - собівартості продукції;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

К - капітальні вкладення;

Втр - транспортні витрати.

Оптимальним вважається такий розмір підприємства, при якому досягається мінімум сумарних приведених витрат на виробництво одиниці продукції і її доставку споживачам.

Другий підхід - графічний метод визначення оптимального розміру підприємства.

На малюнку показана залежність внутрівиробничих витрат (Вв), позавиробничих (Впв) і повних витрат (Вп) від обсягу продукції, що випускається. Оптимальний розмір підприємства досягається при мінімумі повних витрат на випуск продукції (точка К)

В Вп = (Вв + Впв)

К

Вmin Впв

Вв

0 Vопт V

У західній літературі оптимальний розмір підприємства визначається зіставленням позитивного і негативного ефекту масштабів виробництва. Замість оптимального розміру підприємства використовується концепція мінімального розміру підприємства. Він являє собою найменший обсяг виробництва, при якому фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати на одиницю продукції. Для того щоб цей методичний підхід для визначення оптимального розміру підприємства міг використовуватися у вітчизняній практиці, необхідно на кожнім підприємстві визначати криву залежності довгострокових середніх витрат від обсягу виробництва.

8.2. Спеціалізація і кооперування виробництва

8.2.1. Сутність, форми і показники рівня спеціалізації і кооперування виробництва

Спеціалізація - це процес зосередження випуску визначених видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах і їхніх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції чи виконання окремих технологічних операцій

У промисловості розрізняють наступні форми спеціалізації:

1. Предметна спеціалізація. Її сутність полягає в тім, що підприємства спеціалізуються на випуску готової продукції (тракторів, автомобілів, літаків і т.п.).

2. Подетальна спеціалізація. Підприємства спеціалізуються на виробництві окремих деталей, вузлів і агрегатів. Прикладом такої спеціалізації може служити підшипниковий, карбюраторний і інші подібні їм заводи.

3. Стадійна чи технологічна спеціалізація. При такій формі підприємства спеціалізуються на виконанні лише окремих стадій технологічного процесу (прядильна фабрика, ливарні, ковальсько-пресові і складальні виробництва в машинобудуванні).

4. Спеціалізація допоміжних виробництв. Відносяться підприємства, що зайняті випуском тари й упакування, інструмента й оснащення, а також виконуючі ремонтні роботи.

У залежності від масштабності розрізняють внутрішньогалузеву, міжгалузеву і міждержавну спеціалізацію.

Для характеристики рівня й аналізу спеціалізації на практиці використовують ряд показників:

1. Коефіцієнт охоплення виробництва. Він характеризує частку продукції спеціалізованої галузі в загальному випуску продукції даного виду.

2. Коефіцієнт спеціалізації. Характеризує частку основної (профільної) продукції в загальному випуску продукції галузі, підприємства, цеху.

3. Коефіцієнт подетальної спеціалізації. Характеризує частку продукції подетально (технологічно) спеціалізованих підприємств і цехів у загальному випуску продукції галузі, підприємства, цеху.

4. Широта номенклатури й асортименту продукції, що випускається. Чим ширше номенклатура й асортимент продукції, що випускається, на підприємстві й у цеху, тим нижче рівень спеціалізації.

5. Частка спеціалізованого устаткування в загальному його парку.

6. Питома вага стандартних і уніфікованих деталей і вузлів у різних виробах, що випускаються підприємством.

За сучасних умов в Україні йдеться перепрофілювання деяких підприємств військово-промислового комплексу у зв’язку з різким скороченням потреби в його продукції. Така форма організації виробництва називається конверсією.

Спеціалізація тісно зв'язана з кооперуванням виробництва. По суті, це дві сторони одного процесу, тому в економічному плані їх необхідно розглядати в єдності.

Кооперування - це тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно випускають якусь складну продукцію.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості розрізняють три форми кооперування:

1. Предметне кооперування полягає в тім, що ряд підприємств поставляє різні вироби (електромотори, генератори, редуктори й ін.) головним заводам, що випускають машини й устаткування.

2. Подетальне кооперування, коли ряд спеціалізованих підприємств поставляє головному заводу вузли і деталі (підшипники, втулки і т.д.).

3. Технологічне чи стадійне кооперування, що виражається в постачаннях одними підприємствами напівфабрикатів головним заводам (пряжа - ткацьким фабрикам, виливка - машинобудівним заводам).

Показники рівня кооперування:

1. Основним показником є частка вартості напівфабрикатів, заготовок, деталей і вузлів, одержуваних від інших підприємств чи виготовлених підприємством на сторону в порядку кооперування, у загальній вартості продукції підприємства (питома вага кооперованих постачань).

2. Непрямим показником є кількість підприємств, з якими кооперуються головні підприємства.

3. У деякій мірі рівень кооперування характеризує і радіус кооперування, що визначається як середньозважена величина.

З погляду галузевої приналежності і територіального розташування заводів, що кооперуються між собою, розрізняють наступні види зв'язків по кооперуванню між промисловими підприємствами:

• внутрішньорайонні, коли кооперуються підприємства, розташовані в одному економічному (адміністративному) районі, не залежно від галузевої приналежності.

• міжрайонні, коли кооперуються підприємства, розташовані в різних економічним (адміністративних) районах.

• галузеві, коли кооперуються підприємства однієї галузі.

• міжгалузеві - при кооперуванні заводів різних галузей;

• міждержавні –коли кооперуються підприємства різних держав.

З погляду наближення постачальників до споживачів і скорочення транспортних витрат найбільш вигідним є внутрішньорайонне кооперування. Однак у сучасних умовах розвитку науки і техніки, глибокого суспільного поділу праці неможливо обійтися тільки внутрішньорайонним кооперуванням. У кожнім конкретному випадку необхідно на основі конкретних техніко-економічних розрахунків вибирати найбільш оптимальні варіанти кооперування.