За допомогою фінансів регулюються грошові відносини між :

1. Підприємством і організаціями чи іншими підприємствами з приводу виконаних робіт і зроблених послуг, при сплаті за сировину, матеріали, устаткування, інструменти, реалізацію готової продукції.

2. Підприємством і зайнятими в ньому робітниками та службовцями при формуванні і використанні фонду оплати праці та інших розрахунків із працівниками.

3. Підприємством і банками при одержанні і погашенні позичок, кредитів, оплаті рахунків.

4. Підприємством і податковою інспекцією.

Фінанси підприємства виконують дві функції:

1. Розподільна – підприємства утворюють фонди коштів за рахунок виторгу від реалізації продукції чи надання послуг, направляючи їх на відшкодування витрачених засобів виробництва, видачу зарплати і формування чистого доходу.

2. Контрольна - виникає на основі розподільної функції. За допомогою фінансів забезпечується контроль над виконанням замовлень, використанням лімітів, планів виробництва продукції, прибутку, валютного виторгу, відновленням продукції, ростом продуктивності праці, поліпшенням використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Контрольна функція чи фінансовий контроль здійснюється по трьох напрямках:

усередині підприємств і у взаєминах між підрозділами;

із зовнішнім середовищем (третіми особами);

по лінії державної податкової інспекції.

Фінансова діяльність підприємства охоплює наступні основні аспекти керування фінансами:

організацію фінансової служби;

планування фінансів;

облік руху грошових коштів;

контроль і аналіз ефективності використання фінансових коштів;

стимулювання росту обсягу продажів, прибутку і рентабельності підприємства.

Структура фінансової служби залежить від розмірів підприємства, характеру діяльності, фінансової стратегії, наявності технічних коштів управління фінансами і т.д.

Головними задачами фінансової служби є забезпечення платоспроможності підприємства і збільшення капіталу.

2. Кредитування підприємств

Перехід економіки України на ринкові відносини обумовлює зміну економічних підходів до кредитування. Кредитний ринок – це насамперед механізм перерозподілу капіталу, що забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні грошові капітали і доходи підприємств, приватного сектору і держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який передається за певну оплату у тимчасове користування зацікавленим суб’єктам українського ринку.

Кредит – позиковий капітал банку в грошовій формі, передаваємий у тимчасове користування позичальнику на умовах забезпеченості, терміновості, платності, зворотності в зазначений час вартості позикових коштів і плюс відсотка за користування кредитом.

Важливим критерієм надання кредитів стає кредитоспроможність підприємства-позичальника.

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту, здатність повернути його.

По формах кредит можна розділити на:

банківський – найпоширеніша форма кредитування, виражається тільки в грошовій формі чи у виді гарантії.

державний – держава може виступати у виді позичальника, кредитора і гаранта. У виді позичальника держава виступає при залученні фінансових ресурсів юридичних і фізичних осіб для покриття дефіциту держбюджету і фінансування цільових програм. Як кредитор виступає при кредитуванні пріоритетних підприємств і галузей. Гарантом виступає при кредитуванні іноземними кредиторами проектів, що вимагають гарантії держави.

комерційний – кредит, наданий підприємству на договірній основі іншим підприємством, тобто не що інше, як продаж товару з відстрочкою платежу.

лізинговий – здача в оренду різних видів технічних засобів, будинків, споруджень;

іпотечний – кредит, що видається під заставу нерухомого майна, включаючи землю;

бланковий – кредитна картка, що дає право на придбання товарів і послуг у торговій мережі без оплати готівкою;

консорціумний;

споживчий – кредитування фізичних осіб. Кредитування може робити як банк, так і організації, що займаються виробництвом і реалізацією товару.

міжнародний – надається уряду і юридичним особам держави іноземними урядами і юридичними особами, а також міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Використання підприємством фінансових коштів у виді власних коштів чи асигнувань з бюджету називають фінансовими відносинами.

Використання підприємством банківських позичок (кредитів) називають кредитними відносинами.

Потреба підприємства у фінансових коштах в основній своїй частині покривається за рахунок власних джерел, але в окремі періоди цих коштів може бути недостатньо, у зв’язку з чим у підприємства виникає тимчасова потреба в додаткових коштах. У той же час підприємства можуть мати тимчасово вільні кошти. Тому з’являється можливість і необхідність у тимчасовому перерозподілі коштів між підприємствами. Акумуляція тимчасово вільних коштів одним підприємством і передача їх у виді кредиту іншому підприємству здійснюється у виді кредитно-банківських операцій.

Кредитування підприємств організується банківськими установами і провадиться з дотриманням ряду принципів:

1. Цільовий характер кредиту виражається в тім, що його видача проводиться тільки на покриття потреб, перелік яких визначений статутними документами підприємств (будівництво, придбання матеріалів і сировини, приватизація, реконструкція, модернізація основних фондів).

2. Принцип матеріальної забезпеченості кредиту вимагає відповідності суми, виданої банком позички, розміру (обсягу) прокредитованих товарно-матеріальних цінностей чи витрат на підприємстві. Така відповідність досягається тим, що банківські кредити видаються під залишки чи на оплату конкретних видів товарно-матеріальних цінностей чи у порядку відшкодування вже зроблених підприємством витрат. Вимагаючи від підприємств матеріального забезпечення виданих позичок, банки тим самим реалізують своє заставне право, надане їм законом.

3. Принцип зворотності – виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Якщо підприємство в силу яких-небудь причин не повертає банку узятий кредит, то дана позичка утрачає властивості кредиту. Несвоєчасне повернення кредиту свідчить про недоліки в діяльності підприємств, що є підставою для застосування банківських санкцій.

4. Принцип платності – припускає не тільки повернення кредиту , але й оплату за право користуватися позичкою протягом визначеного терміну.

5. Принцип терміновості – припускає встановлення банківськими установами кінцевих термінів користування підприємствами отриманими позичками.

6. Принцип забезпеченості кредиту – виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань.

7. Рівноправність сторін у кредитних відносинах.

8. Кредитоспроможність позичальника.

Фінансові і кредитні ресурси мають відмінності:

1. По характеру використання:

а) при утворенні і витраті власних коштів виникають фінансові відносини і гроші витрачаються безповоротно;

б) при витраті кредитів банків утворюються кредитні відносини і позички необхідно повернути, сплатити відсотки за користування кредитом.

2. По джерелах утворення:

а) фінансові ресурси – власні кошти, отримані при реалізації продукції, робіт і послуг;

б) кредитні ресурси – позикові кошти, що складаються з:

• власних грошових коштів банку;

• тимчасово вільних грошових коштів підприємств, що знаходяться на розрахунковому рахунку в банку;

• тимчасово вільних грошових коштів населення, що знаходяться в ощадбанках.

3. По ролі в процесі виробництва і реалізації продукції:

а) фінансові ресурси використовуються для розширення підприємства, для придбання виробничих фондів, для видачі заробітної плати, матеріального заохочення;

б) кредитні ресурси можуть забезпечити тимчасову потребу в коштах строго за призначенням.

Згідно Положення «Про кредитування», затвердженого постановою правління НБУ від 18.09.95 № 246 із змінами і доповненнями, визначені два види банківських кредити. У залежності від терміну, на який видаються кредити, вони поділяються на короткострокові і довгострокові.

Аналіз кредитних портфелів промислових підприємств за критерієм строку їх надання свідчить про те , що на сьогоднішній день банківські установи кредитують позичальників, як правило, на короткі терміни, проте є помітною тенденцією до зростання питомої ваги довгострокових кредитів. Якщо у 1992-1993рр. частка довгострокових кредитів у загальному обсязі становила лише 3-4%, то у 2001-2002рр. вона збільшилася до 19,4%.

Для формування потужного ринку довгострокового кредитування виробництва норма прибутковості капіталовкладень повинна бути значно більшою ставки відсотка за даними кредитами. Звідси зрозуміло, що поки процентна ставка не буде складати величину меншу норми рентабельності, очікувати активізації ринку довгострокового кредитування не доводиться.

Терміновість кредиту визначається термінами (датами) його погашення. Так, короткострокові кредити видаються на термін не більш 1 року, наприклад, під товари відвантажені.

Довгострокові кредити – на термін понад 1 рік видаються, як правило, на витрати по впровадженню нової техніки, розширенню виробництва, його реконструкцію, придбання дорогого устаткування та інші цільові програми.