Гра “Теремок”

На тумбі – речі: клейка стрічка, бляшанка з-під “Кока-коли”, книга, молоток, трубка, попільниця – це “ключі”, по одному в команду.

На другій тумбі – речі: м’ячик, ручка, батарейка, шарф, касета, бейджик – це “складові замка”.

Перший учасник гри бере в руки “ключ”, запитує у ведучого: “Тук-тук, хто в теремочку живе?” Ведучий бере зі своєї тумби річ і каже: “Це…, а ти хто?” – “… , впусти мене до себе”. “Впущу, якщо ти скажеш, чим ми схожі, але розмір, колір, матеріал, форма не враховується”. (Приміром, клейка стрічка – бейджик. Клейка стрічка склеює різні предмети, а бейджик “приклеює” увагу до особи, з’єднує людей).

(Правильна відповідь “провертає” ключа на якусь частинку оберта, усі команди відповіли – замок і відкрився).

Директор. Вітаю – ми на Полігоні! Як радить інструкція, передусім треба робити нескладні відкриття, метод “від простого”. Тому пропоную для початку розплющити очі. І що ж ми бачимо навколо? Не хвилюйтесь, але кожен почувається маленьким плавучим острівцем у безмежному океані простору, часу, подій. Ми живемо в океані, що проникає всюди, заповнює весь світ, торкаючись при цьому і наших очей. До речі, а яке слово може стати між словами “Океан” та “Очі” як таке, без якого не обійдеться ні перше, ні друге?

(“Малий аукціон”, “Третім будеш?..” – колір, – солонуватість, – хвилі тощо).

Директор. Хвилі є в океані, на хвилі-світло реагують очі. Тому, розплющуючи очі, ми робимо відкриття: “Ми живемо в океані хвиль”. Деталізувати це фундаментальне положення ми зможемо у процесі семінару “Хвилі бувають…”

(Аукціон “Хвилі бувають…”

• звукові, – на водній поверхні, – зачіска з хвиль;

• жито колоситься, – кохання, – радіохвилі, – на одязі тощо, – змія повзе, – гімнастична стрічка).

Хочеться доповнити, що хвилі можна розділити на два види: повздовжні та поперечні.

Гра-дослід “Ті-я-я”

Глядачі обіймають одне одного за плечі. Повздовжня хвиля: один із глядачів-флангових нахиляється вбік, за ним робить це весь ланцюжок. Поперечна хвиля: капітани команд одночасно роблять нахили вперед-назад, увесь ланцюжок підкоряється цим рухам. Коли хвилі достатньо будуть вивчені науковцями, усі вивчають закон, за яким з’являються хвилі. Це пісенька (додаток 1). Коли співається “Ті-я-я” – хвиля повздовжня, коли “Я” – поперечна назад, “О” – поперечна вперед.

Директор. Десь приблизно такий самий вигляд має й електромагнітна хвиля – вона поперечна. Родина електромагнітних хвиль чимала: радіохвилі з довжиною хвилі понад 10 км, мікрохвилі в мікрохвильових печах та в міжнародному телефонному зв’язку; інфрачервоні (теплові) хвилі, що виходять з будь-якого нагрітого тіла; видиме кольорове світло; ультрафіолетові хвилі, завдяки яким ми влітку засмагаємо; рентгенівські промені, помічники лікарів та митників; гама-промені, дуже небезпечні для життя, для яких навіть метал не перешкода.

Завдяки хвилям ми маємо інформацію про світ, але хвилі іноді можуть “жартувати”, вводячи мозок людини в оману.

(Досліди на “Світловерті”, додаток 2).

Директор. Після того, як ми розплющили очі, інструкція радить зразу ж відкрити вуха. Робити це треба в цілковитій тиші. (Тиша в залі).

Як ми почули, досягнути абсолютної тиші майже неможливо, тому ми робимо ще одне відкриття: “Звук живе майже в кожному пружному матеріалі”. Причому, щоб предмет “засвітився” звуком, тобто згенерував звукову хвилю, не обов’язково його підпалювати або дуже нагрівати, як у випадку зі світловими хвилями.

Варто лиш примусити його коливатися всіма доступними нам методами, тобто:

• вдарити (беремо аркуш зошита, натягуємо пальцями лівої руки, правою б’ємо по ньому як по барабану);

• подути (згортаємо аркуш трубочкою, нижній край закриваємо пальцями, дуємо як у пан-флейту);

• ущипнути вільний кінчик (притискуємо трубочку до столу, вільний кінець примушуємо “бриніти”);

• ущипнути все (трубочку складаємо у пласку смугу кілька разів, цю “струну” тримаємо руками так, щоб пальцем однієї з рук защипувати її);

• потерти (розгортаємо аркуш, половиною тремо половину);

• порвати (рвемо);

• зіжмакати (жмакаємо);

• кинути кулькою (кидаємо в урну).

Як ви вважаєте, шановні колеги, а чи повітря – пружна речовина? Так, тому можна отримати звук, примусивши коливатися просто стовпчик повітря. Орган, труба, свисток, флейта – в основі цих і багатьох інших інструментів лежить цей принцип.

(Досліди із “пляшкофоном” – угадай мелодію.

У пластикові пляшки наливається різна кількість води таким чином, щоб коли по черзі дути в пляшки ніби у трубочки пан-флейти, утворився звукоряд мажорної гами.

За принципом третього туру гри “Угадай мелодію” з’ясовується, яка команда за намічену кількість нот угадає мелодію. Угадала – бали, не вгадала – виходить із гри. Інші продовжують гру.

Пісні виконує на “пляшкофоні” ведучий:

1. “Во саду ли…”

2. “Во поле березка…”

3. “Happy…”)

Директор. Коли ми з вами сумлінно “добували” звук з аркуша, ми при цьому не чули жодного музичного звука, чулися лише так звані шуми, тобто звуки без чітко визначеної частоти. Крім частоти звукова хвиля виміряється і за другими параметрами: швидкість хвилі, форма, амплітуда коливань тощо. До речі, для чутливого вуха меломана висота тону – головна характеристика. Не було б її, не було б і мелодії, тому що мелодія для нас – це мимовільне порівняння звуків по висоті. Не було б і гармонії, тому що акорд – це сполучення звуків визначеної висоти.

Пропоную невелику вікторину.

Вікторина “Три епізоди з життя звука”

Епізод перший. Учитель пише крейдою на дошці, вона при цьому скрипить. Кому раніше набридне ця “музика”: учителю-дідусеві чи його онукові – учню?

(Онукові. У людей похилого віку діапазон просто не “почує” високочастотні коливання повітря від скриплячої крейди).

Епізод другий. Ми стоїмо з валізами на пероні залізничного вокзалу. Повз станцію мчить потяг. Щоб попередити пасажирів на станції про небезпеку, тепловоз подає звуковий сигнал. Для нас висота тону цього сигналу:

1. Не міняється.

2. Підвищується, коли потяг наближується, і знижується, коли віддаляється.

3. Знижується, потім підвищується.

(Висота тону від джерела звука, що наближається, для нерухомого спостерігача підвищується і, навпаки, знижується, коли джерело звука віддаляється. Це – “ефект Доплера”).

Епізод третій. Ілля Муромець стоїть на березі річки. Що ви йому порадите зробити для того, щоб раніше почути наближення кінноти ворогів, що йде берегом цієї річки:

1. Затамувавши подих, прислухатись.

2. Пірнути у воду, прислухатись.

3. Притулити вухо до землі, прислухатись.

(Звукова хвиля у твердих тілах у 15 разів швидша, а в рідинах – у 4 рази, ніж звукова хвиля у повітрі).

Директор. Хоча звук і поширюється досить швидко, утім, не миттєво. Не знаю, як цей факт сприймають дорослі, але йому дуже радіють діти та… відлуння. Саме немиттєвість поширення звукової хвилі і дає змогу з нею бавитись.

Масовка “Співає відлуння”

Ведучий видає який-небудь звук (“оплеск”, “Агов!”, “Ку-ку” тощо), Команди по черзі його повторюють, причому кожна наступна команда повторює його менш гучно – так, як це робить луна. Потім зал ділиться на дві великі команди. Розучують приспів “Хіба не дивно!”, який співають по черзі (перекидаються відлунням). Ця пульсація приспіву та партія барабанів на 4/4 (фонограма) слугують акомпанементом, під який ведучий співає реп-ораторію.

“Хіба не дивно…”

Хіба не дивно,

Що весь світ вмістився в серці моїм?

Хіба не дивно,

Що дороги всі ведуть нас у Рим?

Хіба не дивно,

Що людина залишає свій слід?

Хіба не дивно,

Що краса врятує бідний наш світ?

Хіба не дивно? Хіба не дивно?

Хіба не дивно,

Що від злих думок болить голова?

Хіба не дивно,

Що сильніші м’язів щирі слова?

Хіба не дивно,

Що ми робим помилки знов і знов?

Хіба не дивно,

Що найважче – найпростіше – любов?

Хіба не дивно? Хіба не дивно?

Директор. Хіба не дивно, що закони буття нас надихають на значні відкриття?.. Які так не важко робити на нашому Полігоні невідкритих відкриттів! (Вклоняється публіці). Очі та вуха ми вже з вами “відкрили”. Згідно з інструкцією, після цього дослідники обов’язково відкриють рота… від захоплення. Ось тоді, як правило, і робляться винаходи.

Гра “Народні умільці”

Команди діляться на відділ теоретиків та відділ практиків. Завдання практиків – із двох пластмасових пляшок, ниток, клейкої стрічки за допомогою ножиць створити виріб, пояснити, що це і як воно використовується.

Завдання теоретиків – запропонувати проекти наступних пристроїв:

• противикрадач для взуття;

• утеплювач для носа, лічильник вдихів/видихів;

• шукач потрібних речей;

• шукач рибних місць;

• регулятор гучності для вух.

На підготовку – 5 хв. Захист проекту – 1 хв. Теоретики починають раніше.

Директор. А ось і найпотаємніша ділянка Полігону! Тут ми відкриватимемо себе. Почнемо з тіла… Пам’ятаєте? – Ми живемо в океані хвиль! Але і в нас самих є такий самий океан. Живі хвилі гуляють усім нашим організмом зі швидкістю 120 м/с (432 км/год – це майже втричі менше за швидкість звуку в повітрі) і називаються нервовими імпульсами.

Гра-дослід “Нервова пошта”

Зал сидить двома рядами. Для кожного ряду чотири ролі: по центру сидить гравець – “відділ мозку”, крайній з боку – гравець “вухо” (чи “око”), з іншого –гравець “язик” (чи “рука”), між ними гравці “нервові волокна”.

Перша подія. Ведучий підходить до “ока”, вмикається від нього, притискуючи руку до свого серця, показує непомітно для інших папірець, де написано: “Небезпеки немає!” Каже “вухові” на вухо: “Як справи?” Інформація йде “волокнами” до “відділів мозку”. Вони сприймають її і віддають накази “органам” згідно з Програмою (додаток 2). Інформація – наказ “волокнами” передається “органам”, які її виконують.

Друга подія. Ведучий загрозливо піднімає руки та ричить, папірець “Небезпека”. Дії гравців відповідні.

Директор. Можна сказати: “моя рука”, але рука – це не “Я”, можна сказати: “мої нерви”, але нерви – це не “Я”, можна сказати: “моє тіло”, але тіло – це знову ж таки не “Я”. Тоді хто ж я?

Продовжуємо відкривати себе, розглядаючи “Вікна Джогарі”. Ця психологічна табличка розподіляє нашу дослідницьку увагу на чотири галузі знань чи незнань про наше “Я”:

1. “Відкрита” – “я знаю про себе” та “інші знають про мене”.

Приклад: я знаю про себе, що я – людина середнього зросту, з короткою зачіскою, і інші всі це бачать і знають.

2. “Захована” – “я знаю про себе” та “інші не знають про мене”.

Приклад: я знаю про себе, що мені 30 років і що я інженер-електромеханік, а деякі інші цього не знають.

3. “Сліпа” – “я не знаю про себе” та “інші знають про мене”.

Приклад: у мене на піджаку на спині висить біла нитка, усі це бачать і знають, я цього не бачу і не знаю.

4. “Невідома” – “я не знаю про себе” та “інші не знають про мене”.

Приклад: я люблю поспати – я не знаю, чому це так, і інші не знають.

Як ви здогадалися, цікавість для відкривача себе викликають третя та четверта галузі. До речі, четверта інколи перетворюється на третю, тому ніколи не відмовляйтеся послухати те, що про вас кажуть інші добрі люди. Інколи добрі люди навіть складають спеціальні психологічні тести, що дуже допомагають нам відкривати себе.

Гра-тест “Уяви собі…”

1. Ви йдете по дорозі. Уявіть, будь ласка, її детально.

2. Ви зайшли в ліс. Який він?

3. На стежці лежать ключі. Що ви з ними зробите?

4. У лісі ви набрели на хатинку, з якої линуть голоси. Ваші дії?

5. Минувши луки, ви опинилися на морському узбережжі. Що ви зробите?

Ключі до розшифрування тесту:

1. Дорога – це ваше життя.

2. Ліс – настрій.

3. Ключі – щастя.

4. Хатинки – друзі, знайомі, люди.

5. Море – кохання.

У моделюванні образів бере участь як свідомість, так і підсвідомість. За тим, який створився образ, можна судити про наші схильності. Неявне стає явним… Слід зауважувати, що займатися цим можна все життя, тобто відкривати себе. Як директор науково-дослідного інституту “Невідкритих відкриттів” хочу вас попередити, любі колеги, що небезпечно відкривати себе тільки для себе. Обов’язково треба ділитися своїми відкриттями з іншими, тобто відкривати себе іншим людям. Приміром, я відкрив у собі здібність співати балади і хочу поділитися нею з вами. Допомагайте мені!

Пісня “Балада про двох лицарів”

Два славних лицарі пішли

В похід на ворогів

І скоро всіх перемогли

Ворожих вояків.

Будує кожен з них собі

Фортецю на віки,

Малює сонце на гербі

І ліс біля ріки!

Приспів: Один для слави все робив,

Бо дуже він себе любив,

Другий з відкритим серцем жив

І думав про людей!

Два славних лицарі пісні

Складають про любов –

Летять балади по весні

Над рідним краєм знов.

Кохають лицарі одну

Красуню не на жарт,

І їй кладуть любов рясну

В букет п’янких троянд!

Приспів

Два славних лицарі колись

Були на світі цім,

В віках шляхи їх розійшлись,

Бо різна пам’ять їм.

Забули першого, а з ним

І всі його пісні,

Та по-другому все з другим!

Чому? Судіть самі.

Приспів.

Директор. Отож, давайте думати про людей! На цьому можна було б і закінчити нашу екскурсію Полігоном “Невідкритих відкриттів”, але треба дотриматися формальності – підрахувати бали – шанси. Інструкція говорить, що робити відкриття просто, коли ти готовий боротися зі складнощами. Зароблені на нашому Полігоні бали в реальному житті перетворюються на шанси – умови, у яких, попрацювавши, можна зробити відкриття. Пам’ятайте, нам будуть надані лише шанси, а відкриття робити – уже нам самим!

(Оголошення підсумків).

Директор. До побачення! Щасливих вам шансів у житті! Полігон на сьогодні зачинено.