6.2. Види ігор. Вимоги до їх проведення

Як зазначалося вище, гра – це вид діяльності, що виник історично, а тому в арсеналі як народної педагогіки, так і в існуючих методичних посібниках накопичено велику кількість різноманітних видів ігрової діяльності дитини.

Існуючі ігри дуже різноманітні за змістом, формами організації, правилами, виховним впливом на дитину, за видами використання допоміжних матеріалів, походженням і т. ін. Тому скласти єдину класифікацію ігор складно: ознаки однієї гри властиві іншій, вони переплітаються, перетинаються, розмивають чіткі межі.

Наведемо декілька класифікацій ігор, в основу яких покладені окремі ознаки.

За кількісними характеристиками ігри поділяються на:

• індивідуальні;

• парні;

• командні (групові).

Найчастіше в ігровій діяльності у дитячому оздоровчому таборі використовуються командні ігри. Але парні та індивідуальні також несуть своє виховне навантаження і можуть бути корисними при організації дозвілля дітей.

За правилами проведення розрізняють:

• ігри з фіксованими правилами (дидактичні, пізнавальні, рухливі, розвивальні, інтелектуальні, музичні, ігри-забави, атракціони тощо);

• ігри з прихованими правилами (сюжетно-рольові).

За загальноприйнятою класифікацією, в основу якої покладено окремі виховні цілі, ігри поділяються на:

– дидактичні ігри – це ігри за правилами, спеціально створеними педагогікою з метою навчання і виховання дітей. Навчально-виховний зміст таких ігор будується у вигляді дидактичного завдання. За характером використаного матеріалу такі ігри поділяються на предметні, настільно-друковані, словесні;

– інтелектуальні ігри, мета яких полягає у розвитку пізнавальної активності школярів, заохочують дітей до вивчення, ознайомлення з тією чи іншою наукою, зі звичаями народів світу тощо;

– творчі ігри (сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації);

– рухливі ігри – ефективний засіб активного відпочинку, що сприяє вихованню як фізичних, так і вольових якостей дітей, зміцненню їх здоров’я; оволодінню життєво необхідними руховими навичками та вміннями.

Окремим питанням методики проведення гри є керівництво нею вихователем, оскільки педагог-організатор не може заздалегідь передбачити, в яке русло піде хід гри, як поведуть себе діти в тій чи іншій ситуації. Таким чином, своєрідність самої ігрової діяльності вимагає і специфічних прийомів управління.

Найважливіша умова успішного керівництва грою – уміння завоювати довіру дітей, встановити з ними контакт. Це досягається тоді, коли педагог-організатор ставиться до гри серйозно, із щирим інтересом, розуміє запити дітей, їх почуття. І тільки тоді вони приймуть запропоновану гру, коли педагог і сам буде в неї грати щиро і захоплено.

Наголосимо, що найвищим ступенем керівництва грою є така її організація, коли діти проводять ігрову діяльність у тому напрямку, який потрібен педагогу, причому не порушені дитячі запити й інтереси.

Організовуючи гру, вихователю необхідно пам’ятати про такі моменти:

1. Перед початком гри необхідно зацікавити дітей її змістом, визначити умови проведення гри, познайомити з правилами, розділити завдання, ролі.

2. Кожна гра повинна бути забезпечена необхідним обладнанням та інвентарем.

3. Під час гри необхідно привчати дітей контролювати і регулювати свої дії та сили.

4. При проведенні гри бажано залучати дітей до суддівства, до ролей членів журі.

5. Для дітей середнього та старшого шкільного віку більш привабливими є ігри з розподілом на команди.

6. Привнесення в гру елементів романтики, загадковості (пакети з завданнями, розвідка справ) сприяє зацікавленню її учасників.

7. Якщо з’явилися кілька вільних хвилин між справами, використайте їх для рухливих ігор, ігор-забав.

Правильно організована гра може виступати тим інструментом, за допомогою якого здійснюється перехід від найпростішого дитячого бажання, задоволення до серйозних соціальних функцій, які повинен виконувати кожний член суспільства.

Незалежно від виду, умов проведення, правила гри повинні відповідати ряду вимог.

1. Правила мають бути прості, адже складні правила доводиться довго пояснювати, розтлумачувати, а дитина, що відпочиває, не схильна завантажуватися складною інформацією. У результаті втрачається інтерес до гри.

2. До гри слід залучати всіх членів колективу. Не повинно бути ситуацій, коли частину учасників залучено в процес гри, а інші – лише пасивні спостерігачі.

3. Гра повинна бути цікавою для всіх дітей.

4. Гра повинна бути доступною для її учасників. Доступність гри – це її відповідність інтелектуальним і фізичним можливостям людини. Найбільше цієї вимоги варто дотримуватися при організації і проведенні ігор для дітей з особливими потребами. Тому при проведенні ігор з масовою аудиторією краще звертатися до ігор, що дозволяють не залишати свого місця, – вікторин, аукціонів тощо.

5. Завдання гри повинні бути однаковими або рівними за змістом і складністю для всіх учасників. Цій вимозі має відповідати не тільки завдання, а й спосіб залучення до його виконання – жеребкування, вибір конверта із завданням за принципом витягування квитка на іспиті й т. ін.

Водночас не треба забувати, що педагог-організатор є центральною постаттю у проведенні гри. Його вміння триматися, розмовляти, керувати з повагою мають величезне значення. Проте головною якістю для нього є вміння розуміти дітей, бути уважним і зацікавленим, бачити, де необхідно розвеселити або ж заспокоїти дітей. Знати хід гри і методику її проведення недостатньо для гарної її організації. Тут необхідно мислити, точно і вчасно реагувати на дії дітей, оцінювати і швидко втілювати свої спостереження в конкретні форми взаємодії.