Самостийна робота №4

Тема

Література та мистецтво.

План:

1. Основні тенденції та напрямки в розвиткові літератури інших країн у повоєнні роки. Провідна тематика творів.

2. Образотворче мистецтво, музика, театр, кіно, архітектура.

1. Основні течії в образотворчому мистецтві

2. Музика

3. Театр

4. Кіно

5. Архітектура

3.Загальній висновок.

1.Основні тенденції та напрямки в розвиткові літератури інших країн у повоєнні роки. Провідна тематика творів На розвиток повоєнної літератури великий вплив справили війна з її трагічними наслідками для людської цивілізації, розгром нацизму, розкол світу на демократичну й тоталітарну системи, ядерна небезпека, глобальні проблеми, що постали перед людством, і насамперед — проблема місця й ролі людини в новому постіндустріальному суспільстві.

Основними течіями в літературі другої половини XX ст. були реалізм і модернізм. Суспільно-політичне піднесення перших повоєнних років привело до посилення реалістичних традицій у літературі. Реалістична література, позначена психологізмом, морально-етичного проблематикою, усвідомленням антагонізмів сучасної цивілізації, посіла пріоритетне місце після війни.

До реалістичного зображення життя тяжіло багато видатних письменників Франції: М. Дрюон (трилогія "Кінець людей", 1954 р.), Ерве Базен ("Родина Резо", 1948—1972 рр.), Ф. Ерріа ("Родина Буссардель", 1957 р.). Значне місце в післявоєнній літературі Франції посідає творчий доробок Луї Арагона. У поетичній збірці "Знову ніж у серце" він засудив мілітаризм. У 50-х рр. створив дві прекрасні поеми "Очі і пам'ять" і "Незакінчений роман" — про любов, війну і мир, про себе та свої шляхи в мистецтві, про долю свого часу.

Дуже популярним письменником Великої Британії в післявоєнні роки був Джон Бойтон Прістлі. В його романі "Ця стара країна" (1967 р.) зображено звичаї й побут сучасної Англії. Всесвітньо визнаними стали англійські письменники Грехем Грін і Чарлз Сноу, які ставили у своїх творах актуальні соцІаль-ио-політичні та морально-психологічні проблеми. Це стосується, зокрема, романів: Г. Гріна "Тихий американець", "Наша людина в Гавані", "Комедіанти", "Почесний консул"; Чарлза Сноу "Чужі та брати", "Коридори влади", "Пора надій".

Важливе місце в післявоєнній літературі,реалістичного напряму посідають письменники США: Вільим Фолкнер, Ернест Хемінгуей, Джон Стейнбек.

Розвиваючись, реалізм збагачувався новими відтінками і нюансами. Так, особливим явищем в літературі став "міфологічний реалізм", представником якого є латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес. Він міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські режими останніх десятиріч у країнах Латинської Америки. У романах "Сто років самотності", "Осінь патріарха" письменник сатирично зобразив три різні іпостасі диктатора і його влади.

Особливим напрямом у реалізмі вважається "соціалістичний реалізм", притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики "соціалістичного реалізму" вимагали від письменників прикрашати історію, штовхали їх на "лакування" дійсності. Прикладами такої напівправди були твори відомих письменників "Піднята цілина" М. Шолохова, "Хліб" О. Толстого, другий варіант "Молодої гвардії" О. Фадєєва та ін.

Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі, існували автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах "Один день Івана Денисовича", "Архіпелаг ГУЛАГ", "Раковий корпус" розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.

Крамольними з погляду влади і забороненими в Радянському Союзі були роман Б. Пастернака "Доктор Живаго", удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.

Проте були в Радянському Союзі письменники, які не переслідувались владою, але в рамках дозволеного писали твори (особливо в роки "відлиги" та "перебудови"), що підносили справжні проблеми добра і зла, сенсу життя, людських стосунків' і найсвітлішого почуття — кохання, які ставали близькими і зрозумілими людям усього світу.

До таких письменників належать В. Астаф'єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети  Євтушенко, Р. Рождественський та деякі інші. У руслі "соціалістичного реалізму" вирізнялися, "селянські" письменники (С. Залигін, В. Шукшнн), що розглядали проблеми життя людей у російській глибинці, "екологічна" проза (В. Распутін "Прощання з Матьорою"; Б. Васильєв "Не стріляйте в білих лебедів"), яка торкалася проблем збереження довкілля в умовах наступу НТР та збереження культурної спадщини (В. Солоухін "Чорні дошки").

Популярними авторами, творами яких зачитувалися мільйони людей у Радянському Союзі, були В. Пікуль та Ю. Семенов. Перший писав в основному історичні романи, другий — політичні детективи.

У цілому треба відзначити, що люди в СРСР читали найбільше у світі.

Модерністська течія в сучасній закордонній літературі теж представлена іменами талановитих письменників. Центральне місце в модернізмі цього періоду посідає екзистенціалізм.

Надзвичайна популярність екзистенціалізму пояснюється тим, що він вихопився за межі суворої реальності і став світовідчуттям, нерідко надзвичайно життєвим, емоційним.

Екзистенціалізм захоплює якраз тим, що дозволяє обходитися ілюзіями, утверджуючи свободу особи серед безмежного моря буття.

Найяскравіші представники цього напряму: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар (Франція); Айріс Мердок і К. Вілсон (Англія); Н. Мейлер (США). Зокрема, основоположник французького екзистенціалізму Ж-П. Сартр на початку 70-х рр. був кумиром певної частини молоді. Пошук абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію "Дороги свободи" (50-ті рр.).

У романі-притчі А. Камю "Чума" вища мужність людини вбачається в боротьбі проти абсурдності буття. У п'єсі "Облога" життя змальоване як круговерть, де рух відбувається від поганого до гіршого і знову повертається до поганого.

Та найбільшою популярністю в повоєнні роки користувалися жанри масової культури, зокрема детектив І фантастика. Детектив багатьом дає змогу забутися від переповнених вулиць, гуркоту автомобілів, одноманітної виробничої діяльності і труднощів життя. Письменники різних літературних напрямів випробовують себе у детективному жанрі. Так, 1965 р. з'явився детектив К. ЕмІса "Досьє Джеймса Бонда", а 1975 р. — шпигунський роман Джона Брейна "Благочестивий агент". Справжніми королями детективу стали англійська письменниця Агата Крісті та французький письменник Жорж Сіменон.

В епоху бурхливого розвитку НТР важливе значення має розвиток такого напряму в літературі, як наукова фантастика. Яскравими представниками цього напряму стали А. Азимов, А. Кларк, Р. Шеклі, П. Андерсон, Ф. Корсак та ін. Своєрідністю наукової фантастики є її соціально і науково моделююча роль. Чималий внесок у розвиток цього жанру зробив Р.-Д. Бредбері, якого називають моралістом XX ст. у фантастиці. Його твори мають морально-фіпософську спрямованість, протестують проти "машинізації" людини, виступають на захист свободи вияву "природних почуттів".

Отже, літературний процес другої половини XX ст. вирізняється великим рІзномаїттям. течій і стилів, багатобарвністю письменницьких пошуків, глибиною та значущістю піднятих тем, значним впливом на життя суспільства. абсурдність буття, пошуки свободи?

Висновок:

Всесвітньо визнаними стали англійські письменники Грехем Грін і Чарлз Сноу, які ставили у своїх творах актуальні соцІаль-ио-політичні та морально-психологічні проблеми. Це стосується, зокрема, романів: Г. Гріна "Тихий американець", "Наша людина в Гавані", "Комедіанти", "Почесний консул"; Чарлза Сноу "Чужі та брати", "Коридори влади", "Пора надій".

Зокрема, основоположник французького екзистенціалізму Ж-П. Сартр на початку 70-х рр. був кумиром певної частини молоді. Пошук абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію "Дороги свободи" (50-ті рр.).

2.Образотворче мистецтво, музика, театр, кіно, архітектура

1. Основні течії в образотворчому мистецтві З-поміж усієї строкатості й розмаїтості течій у повоєнному мистецтві вирізняються дві основні: соціальний реалізм та абстракціонізм. Соціальний реалізм об'єднав художників, які вбачали зміст мистецтва в його зв'язку з дійсністю, у суспільних діях, служінні цій меті засобами художньої творчості. Абстракціонізм об'єднав художників, які віддавали перевагу формам, фарбам, кольору.

Мистецтво соціального реалізму проявилось у двох основних формах: неореалізм (демократичні держави Заходу) і соціалістичний реалізм" (країни соціалістичного табору). Вони мали загальні риси, які виражалися в соціальній спрямованості, але їх кардинально відрізняло ставлення до життя.

Засновником неореалістичного напрямку став італійський художник Ренато Гуттузо. На відміну від класичного реалізму, художники нового напрямку прагнули максимальної узагальненості образів своїх картин. Вони переходили в образи-символи, зображали не особистість, якій притаманні окремі якості, а масового героя; велику увагу приділяли кольору, який ніс і змістове, і емоційне навантаження.

Розквіт італійського неореалізму припав на середину 50-х рр. Р. Гуттузо створив твори: "Захоплення пусток батраками в Си-цилії", "Битва біля мосту Амміральйо", які стали класикою цього напрямку. Андре Фужерон зі своїм реалістичним полотном "Слава Андре Ульє" і Борис Тислицький із серією графічних портретів в'язнів Бухенвальда репрезентували французький неореалізм. Всесвітньої популярності набула робота японських майстрів Маруки Іри і Маруки Поамо "СтрахіттяХіросіми". Автори з величезною художньою'переконливістю зобразили трагічну картину загибелі жителів міста від атомного вибуху.

Другий Значний напрям соціального реалізму — "соціалістичний реалізм" — славив соціалістичну ідеологію, правлячі партії та їхніх лідерів. Авторам таких творів був властивий показний, здебільшого фальшивий, оптимізм. Усі явища, зображені художниками, наділялися суспільним змістом. До особливо запопадливих творців "соціалістичного реалізму" можна віднести митців Д. Налбандяна, У. Лопухова, скульптора Ф. Кломера. Становлення "соціалістичного реалізму" відбувалося в гострій боротьбі з усіма іншими стилями і тенденціями в мистецтві, які кваліфікувалися як реакційні. Характерною ознакою творів "соціалістичного реалізму" було те, що художники ніколи не "Опускалися" до реальних проблем людини, які завжди приносилися в жертву абстрактній людяності, автори не ставили головною метою пізнання людиною дійсності, шукання істини. Одначе серед представників цього напряму були й талановиті митці, твори яких проникнуті теплотою^ людяністю, любов'ю до природи. Це, зокрема, твори Т. Яблонської.

Течію повоєнного абстракціонізму можна переділити на три великі групи. Перша з них — абстрактний експресіонізм. Засновником його став американець Джексон Поллок. Він запропонував термін "дрипІнг" — розбризкування фарб на полотнині без використання пензля, за допомогою інших предметів. У цьому мистецтві наголос робиться на самій дії, процесі створення картини. Інший представник цього напрямку, Жорж Матьє, супроводжував свої творчі сеанси в присутності публіки маскарадними переодяганнями І музикою. Друга група абстракціоністів тяжіє до деякої загадковості, автори вкривають свої полотна знаками, які нічого не значать. Третю групу складають послідовники технізованого, абстрактно-геометричного мистецтва. Живописці створюють строго геометричні декоративні композиції, скульптори використовують для своїх абстрактних творів полірований або грубий зварний метал, а також металеві механізми і пристосування.

Наприкінці 50 — на початку 60-х рр. у світовому мистецтві проявилися перші симптоми кризи абстракціонізму. Свідченням цього стала поява нових стилів: "поп-арту" (популярне мистецтво) та "оп-арту" (оптичне мистецтво).

Характерною рисою "поп-арту" було створення різноманітних композицій, часто абстрактних, із цілком реальних предметів побуту, в тому числі сільськогосподарських знарядь, шматків труб, частин автомобілів і т. д. Стиль "поп-арту" виник у США. Його засновниками були Р. Рушенберг і Дж. Джонс.

"Оп-арт" — це ефект кольору і світла, пропущених крізь оптичні прилади на складні геометричні конструкції. На повну силу цей напрямок продемонстрував себе на виставці "Чуйне око" у Нью-Йорку, де брали участь 75 художників із 10 країн.

У повоєнні роки продовжував розвиватися сюрреалізм, в основі якого лежить переконання, що мистецтво покликане зображати насамперед не навколишню дійсність, а власний духовний світ художника, стан його душі. Найяскравішим представником цього напрямку став видатний художник сучасності іспанець Сальвадор Далі. Його найвідоміші картини повоєнного періоду — "три сфінкси Бікіні", "Атомний Нерон", "Атомна Леда", "Атомістичний хрест".

Найвідоміший французький художник, іспанець походженням Пабло Пікассо, з ім'ям якого пов'язана ціла епоха в сучасному живописі, активно працював і в повоєнні роки. У той час у творчості Пікассо переважали ідеї любові до життя й добра, ненависті до війни, властиві більшості художників його покоління. Його знані твори — статуя "Людина з ягням" і малюнки голуба миру, над якими Пікассо працював починаючи з 1942 р., — втілюють ідеали добра і миру. Ціп'же тематиці присвячено знаменитий плакат до всесвітнього конгресу прихильників миру (1949 р.) і політичний памфлет "Кривава бойня в Кореї", який об'єднав символічні та реальні мотиви. Апогеєм творчості майстра на антивоєнну тему став розпис храму Миру у Валло-рисі, де на протилежних стінах невеликої капели було створено дві фрески "Війна" і "Мир".

З 70-х рр. розпочалася нова епоха у світовому мистецтві, яку називають, постмодернізмом. Ця епоха ознаменувалася прагненням мистецтва повернутися до реального світу. Водночас реалізм, який десятиліттями зазнавав гоніння, знову привернув до себе жвавий інтерес. Особливе місце в цьому процесі посідає гіперреалізм (або фотореалізм) — живопис, що буквально імітує реальні сцени і предмети з фотографічною точністю. Ця течія виникла у США і набула поширення в інших країнах. Взагалі ж постмодернізм характерний появою плеяди молодих художників Із суворим і вимогливим поглядом на життя.