Висновок:

Співзвучні мотиви спостерігаються і в творчості європейських драматургів, які створили "драму абсурду". Найвідоміші представники цієї течії — французькі драматурги Ежен Йонеско (румун із походження) і Семюель Беккет (походженням ірландець).

На відміну від 'кіномистецтва, розрахованого на мільйонні аудиторії та значною мірою пересічного споживача, театр усе ж таки залишається елітарним мистецтвом.

4. Кіно Кіно другої половини XX ст. Розвивалося в руслі основних художніх напрямків цього часу, але кожний національний кінематограф мав свої особливості.

Неореалізм знайшов найбільше втілення в італійському кіно. Виник цей напрямок на хвилі руху Опору, в умовах становлення демократичного суспільства. Пошуки нових напрямків розвитку неореалізму обумовлені проблемним аналізом взаємовідносин людини та суспільства.

З іменами Р. РосселінІ, Л. Вісконті, А. Антоньйоні, Ф. Фелліні пов'язаний розквіт філософського, поетичного кінематографу. Саме в різних стрічках проявилася одна з головних тенденцій західноєвропейського кінематографу кінця 50 — початку 60-х рр. — дослідження психологічних і соціальних мотивів поведінки сучасної людини (фільми Фелліні "Дорога", "Солдатське життя", "8 Й"; фільми Антоньйоні "Хроніка одного кохання", "Крик").

Наприкінці 60-х рр. почали формуватися головні жанри політичного кіно, яке в Італії сягнуло вершин у першій половині 70-х рр.

Характерною рисою англійського кіно залишилася вірність національним традиціям. Знаменитий режисер і актор Лоурснс Олів'є з успіхом знімав стрічки за класичними творами В. Шекспіра "Гамлет", "Генріх V", "Річард VI".

У Франції в 70-ті рр. зняв свої кращі сатиричні стрічки знаний метр сюрреалізму в кіно іспанець Л. Бунюель ("Цей невизначений об'єкт бажання", "Привід свободи"). Традиційний і популярний у Франції жанр кінокомедії відкрив глядачам, імена Ж.-П. Бельмондо, Л. де Фюнеса, П. Рішара.

Для розвитку кінематографу в СРСР цього періоду характерні декілька тенденцій: епічність ("Війна і мир", "Червоні дзвони", "Мексика у вогні" С. Бондарчука); екранізація літературної класики ("Дама з собачкою" Й. Хейфеца, "Тихий Дон" С. Герасимо-ва), спрямованість на яскраву особистість ("Початок", "Прошу слова", "Васса" Г. Панфілова), поява фільмів "для полиці", що не потрапили в широкий прокат через заборону комуністичної цензури.

 В останні роки телебачення перехоплює пальму першості у традиційного кінематографа, оскільки стало невід'ємною частиною побуту кожної родини. Герої телесеріалів, що розтягуються на довгі місяці й роки, сприймаються як гарні знайомі, за перя-петіями життя яких глядачі стежать з увагою і співчуттям. Перед творцями цих фільмів постає дуже важлива задача — виховувати людей в дусі гуманізму, за допомогою різноманітних художніх засобів прищеплювати їм кращі загальнолюдські цінності.

Висновок:

Неореалізм знайшов найбільше втілення в італійському кіно. Виник цей напрямок на хвилі руху Опору, в умовах становлення демократичного суспільства. Пошуки нових напрямків розвитку неореалізму обумовлені проблемним аналізом взаємовідносин людини та суспільства.

В останні роки телебачення перехоплює пальму першості у традиційного кінематографа, оскільки стало невід'ємною частиною побуту кожної родини.

5. Архітектура Функціоналізм став практично основним архітектурним напрямком XX ст. Для нього характерний принцип, відповідно до якого архітектурну форму визначають функції, призначення будинку. Функціоналізм дав світу нові типи житлових будинків (коридорного типу, галерейного типу, з квартирами у двох рівнях) із покриттями, економічними квартирами з. вмонтованим устаткуванням і зручним для трансформації інтер'єром. Принципи функціоналізму легко пристосовувалися до національних особливостей різних країн, що зробило цей напрямок інтернаціональ-ним. У більшості міст світу з'явилися нові будівлі громадського призначення, художній образ яких визначається як "скляний паралелепіпед" або "скляна призма", — тобто будинок, який складається з суворо геометричного металевого каркасу, заскленого з усіх боків. Ці будинки стали своєрідною візитною карткою архітектури 50—60-х рр. (наприклад, будинок ООН і 400-метро-вий Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку, готельні комплекси "Хілтон" і "Форум" у більшості європейських міст). Такі типові будинки зі скла та бетону першим запропонував світові американець Л. Міс ван дер РоЕ.

Ще одним напрямком в архітектурі повоєнного часу стала органічна архітектура. її ідеолог, американський архітектор Франк Ллойд Райт, проповідує зв'язок із природою, звернення до людської індивідуальності. Одним із прикладів органічної архітектури є будинок Сіднейської опери в столиці Австралії. Його ж архітектор, датчанин Йорг Утцон, пояснює, що був натхненний вітрилами яхт у порту Сіднея, а ще — храмовими спорудами майя та ацтеків у Мексиці.

Найвндатніший архітектор XX ст. Ле Корбюзьє прагнув зблизити та об'єднати сильні риси функціоналізму та органічної архітектури (житловий будинок у Марселі, капела Нотр-Дам дю О в Роніні).

У 1951 р. він дістав можливість здійснити свою мрію: побудувати ціле місто. Північний штат Пенджаб (Індія) втратив свою столицю після поділу держави 1947 р., І Ле Корбюзьє було запропоновано спроектувати нову столицю Чандігарх. Було вирито велике штучне озеро, навколо якого проклали прогулянкову дорогу. Все місто засадили квітучими деревами. Чандігарх переділено на сектори-мікрорайони широкими бульварами. Втім, критики вважають, що архітектор не врахував особливостей Індії, спосіб життя індусів.

Ще один визначний архітектор-бразилець — Оскар Німейєр теж дістав пропозицію збудувати місто. За ного проектом у незайманих тропічних джунглях за три роки було збудовано нову столицю Бразиліа. 21 квітня 1960 р. відбулося офіційне відкриття міста. Сьогодні його нерідко називають одним із найкрасивіших Міст планети.

Отже, друга половина XX ст. характеризується кардинальними змінами не тільки в громадському житті, а й у розвитку культури. Нові естетичні принципи, нова стилістика, пластика, принципово нова організація художньої реальності — ось характерні ознаки розвитку мистецтва другої половини XX ст.