Історія виникнення
технології формування творчої особистості
Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості,
здатної самостійно мислити, приймати нестандартні рішення. Квінтіліан
(3- -96 р. р. до н.е.) наголошував,що розум людини розвивається
самостійно у дії. Взірцем педагогічної думки вважається «Повчання
Володимира Мономаха дітям» (1053 – 1125), де вперше, в епоху
Київської Русі, обґрунтовано необхідність зв’язку освіти з потребами
життя особистості. Ще французький філософ Мішель Монтень (1553 –
1592) у своїх працях теоретично обґрунтував методи навчання, спрямовані
на активізацію і розвиток творчого мислення, ініціативи дитини.
Пізніше бельгійський педагог, психолог Овід Декролі (1871 – 1932))
висунув концепцію виражену в назві школи, створеної ним у 1907 році, -
«Школа для життя через життя». Навчальна програма будувалась за
принципом «від дитини до світу», тобто він намагався пристосувати школу
виключно до потреб та інтересів дитини. На той час це було кроком до
особистісно орієнтованої технології, яка ставить у центр всієї шкільної
освітньої системи особистість дитини.
Генріх Шаррельман (1871 – 1940) обґрунтував особистісно
орієнтовану педагогіку. Педагогічне керівництво сприймалося ним як
творча співпраця вчителя з учнями. Учні мали виконувати різні види
творчих самостійних робіт.
Аналогічно Фріц Гансберг (1871 – 1950) вбачав формування
особистості в процесі творчого саморозвитку через викладання різних
видів мистецтва. Спираючись на досвід багатьох представників передової педагогічної
думки – Я.Коменського, Ж. Руссо, Г. Спенсера та інших, С. Русова
переконалася, що майбутня українська школа повинна звернути «велику
увагу на формування розуму, на вироблення самого розуму й активної
думки…».
В 50-60 роках минулого століття виникли і почали розвиватись
педагогічні концепції формування духовних потреб особистості:
пізнавального інтересу (Г.Щукіна), розвивального навчання ( В.Давидов,
Д. Ельконін), створення проблемної ситуації (І.Лернер), самостійності і
творчої ініціативи учнів (М.Данилов, М. Скаткін, Б. Єсипов).
Сучасні педагоги ведуть пошук та експериментують, спираючись на
розробки вчених-педагогів В.Андреєва, Р. Грановської, Я. Пономарьова, Н.
Тализіної та ін..
3Мета і завдання технології формування творчої особистості.
Визнання учня головною діловою фігурою навчально – виховного процесу, реалізація проблем творчого розвитку особистості потребують розробки педагогічних технологій, метою яких є не накопичення знань та вмінь, а постійне збагачення творчим досвідом і формування механізму самореалізації кожного учня.
Дискутується проблема, чи можна навчитися творчості, творчого мислення. Досвід роботи експериментальних шкіл, ліцеїв, центрів дитячої творчості дає змогу ствердно відповідати на це питання. Головна мета цих навчальних закладів – подолання відчуження учня від довкілля та надання йому можливості самому активно освоювати його. Тільки в процесі самостійної діяльності в дитині можуть бути сформовані навички безперервного інтелектуального саморозвитку.
Прийшовши до центру дитячої творчості, діти повинні заглиблюватись в атмосферу творчості, пошуку нового, піддавати сумнівам сталі істини.
Створення такої атмосфери – справа складна, але необхідна. В літературі знаходимо різні поняття: «педагогічне середовище пізнання», «середовище продуктивного пізнання», «середовище учіння». Ми будемо вважати, що це середовище взаємодії інформаційного, психологічного, пізнавального, педагогічного. Завдяки збалансованості функцій того, хто навчає, і того, хто навчається, і створюються комфортні умови для творчого розвитку дитини.
«Стартовим майданчиком» успішного навчання та формування творчої особистості є наявність трьох складових інтелектуальної діяльності, спрямованої на засвоєння чогось принципово нового:
високого рівня сформованості елементарних пізнавальних процесів;
високого рівня активного мислення;
високого рівня організованості і цілеспрямованості пізнавальних процесів.
Цього можна досягти за допомогою внутрішнього плану дій: планування, аналізу, рефлексій.
Керівник гуртка повинен спрямувати розвиток дитини за напрямками:
дитина пізнає, сприймає та засвоює довкілля;
дитина впливає на довкілля;
дитина набуває здатності до орієнтації та самореалізації, в неї формується особистий підхід до явищ, середовища, вчинків, а знання стають практично спрямованими.
При цьому керівник гуртка повинен виховувати культ знання, застосовуючи широку інформованість, тому, що розвиток особистості породжує незалежність, свободо мислення.
Педагогічний працівник повинен сам оволодіти моделлю продуктивного пізнання і впроваджувати її в своїй діяльності, пізніше її може бути покладено в основу розвитку творчого потенціалу учнів.
При цьому керівник гуртка повинен усвідомити зміст та значення кожної ланки моделі, бо за цим алгоритмом повинно йти пізнання:
пізнання – знайомство з ідеєю, проблемою;
сприйняття – зіставлення нового зі своїм досвідом, переробка інформації;
засвоєння – зіставлення власного досвіду з досвідом довкілля, становлення причино-наслідкових зв’язків, перегляд нагромадженого, наявних засобів, методів, бажання вдосконалити те, що вже існує;
вплив – вибір засобів, методів нової дії, реалізація, порівняння результатів особистісного впливу.
Важливим для виховання є опанування вміннями повсякчас ставити учня в такі умови, коли він самостійно приймає рішення.
У центрі уваги педагогів повинен перебувати не середній учень, а кожен гуртківець як особистість у своїй унікальності. Навчання повинно орієнтуватися на учня, який свідомо ставиться до всіляких засобів пізнання.
Понятійний апарат
технології формування творчої особистості
Креативна особистість – особистість, яка має внутрішні передумови
(особистісні утворення, нейрофізичні задатки, специфіку когнітивної
сфери), що забезпечують її творчу активність, самостійну пошукову
діяльність.
Продуктивне середовище пізнання – це особливе середовище взаємодії
інформаційного, пізнавального, психологічного, педагогічного, яке
створює комфортні умови продуктивно-творчій діяльності.
Творча особистість – індивід, який володіє високим рівнем знань,
потягом до нового, оригінального. Потреба в творчості є життєвою
потребою.
Творче мислення – це пізнання чогось нового, воно є складовою людського
інтелекту.
Творчі здібності – це вміння, а також можливості творчо виконувати якусь
роботу, справляти якісь дії, спрямовані на конкретний результат для
поліпшення чогось.
Творчі можливості - якості і здібності, вміння й особливості мотиваційної
сфери учнів, що розвиваються і ведуть до формування творчої особистості,
розкриття потенційних можливостей кожної дитини.
Творчість - це діяльність людини, яка породжує щось нове, відрізняється
неповторністю, оригінальністю, суспільно-історичною унікальністю.
Творчий інтерес – увага, викликана чимось значими, принадним, цікавим,
таким, що спонукає до самостійної творчої діяльності, результатом якої є
відкриття чогось нового, вирішення якоїсь проблеми.