20.Регіональні інтеграційні процеси в країнах Східної Європи

Шість країн Східної Європи (СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина) ще в 1949 р. також створили міжнародну економічну організацію — Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Однак про інтеграцію в межах цієї організації було проголошено лише в 1971 p., коли було прийнято Комплексну програму подальшого розвитку і поглиблення співробітництва й розвитку економічної інтеграції країн — членів РЕВ. На той час у складі РЕВ було вже 8 держав (Німецька Демократична Республіка і Монгольська Народна Республіка). У 1972 р. членом РЕВ стала Республіка Куба, а в 1978 р. — Республіка В'єтнам.

Особливості інтеграційних процесів у Східній Європі полягали в тому, що, по-перше, тут переважали координаційні, а не ринкові методи і форми співробітництва; по-друге, інтеграція розвивалася переважно на макрорівні і не охоплювала безпосередніх виробників; по-третє, центр ваги інтеграційних заходів зосереджувався на сфері виробництва, а не на торгівлі, тобто вона мала розвиватися передусім як виробнича інтеграція.

Ураховуючи деякі внутрішні та зовнішні чинники, слід зазначити, що цей тип інтеграції виявився історично обмеженим і припинив своє існування в 1991 р. Адміністративно-централізовані форми управління економікою, перенесені в інтеграційну площину, виявилися неспроможними створювати динамічне і гнучке середовище, в якому реалізувалася б вільна, найефективніша комбінація чинників виробництва. Давши деякий поштовх для прискореного внутрішнього розвитку і взаємного співробітництва на початковому етапі, в подальшому ці інтеграційні форми перетворилися на гальмо сучасних соціально-економічних процесів у країнах ЇРЕВ, де почали докорінно змінюватися і форми управління економікою, і вся суспільно-економічна структура. Головна спрямованість господарських реформ — перехід до ринкової економіки, витіснення директивно-бюрократичних форм організації внутрішньогосподарського життя. Ці радикальні перетворення детермінують необхідність переходу до нової інтеграційної моделі взаємодії цих країн. Проте досвід РЕВ має бути врахований в усій його багатоаспектності. Це був унікальний досвід інтеграції країн з різним рівнем розвитку продуктивних сил, народних господарств у цілому. Однак усі країни — члени РЕВ включились у єдину колективну організацію на формально однакових правах.

Об'єктивні процеси інтеграції пробивають собі шлях також у країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою. Серед країн з ринковою економікою, що розвиваються, особливе місце належить Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка утворилась у 1967 р. і до якої входять 7 країн — Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней та з липня 1995 р. — В'єтнам. Процес ринкової інтеграції розпочався також серед країн перехідної економіки. З'явилися перші об'єднання типу СНД (12 країн), Балтії (3 країни), Центральноєвропейської Асоціації (Україна, Польща, Чехія, Словенія) тощо. Унікальною моделлю економічної інтеграції стала організація Чорноморського співробітництва (ЧЕС), створена у липні 1992 р. До складу її увійшли вже 11 країн — Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна[3, c. 52-54].