1. Економічна сутність та основні умови страхування підприємствами ризику втрати майна

Одним з основних принципів і цілей підприємницького менеджменту є вдале подолання ризикових ситуацій, що забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість. Саме на це спря­моване страхування майна підприємств. Слід зазначити, що в усіх розвинутих країнах для підприємців є нормою страхування найне-безпечніших ризиків, пов'язаних з виробничою діяльністю з метою запобігання шкоди від настання різних негативних подій. Це в свою чергу шляхом відшкодування спричинених збитків сприяє відновленню виробничого процесу.

Страхова теорія на основі критерій субстанції, що є носієм ри­зику, виокремлює ризики майнового походження, що покривають­ся страховим захистом у межах видів майнового страхування.

І

Довідково. Майнове страхування — це галузь страхового ринку, у якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, ко­ристуванням i розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного дого-I вору між страховиком i страхувальником [36].

Майном підприємства є основні фонди та оборотні кошти, а та­кож інші цінності, вартість яких відображається в самостійному ба­лансі підприємства. Тобто під терміном «майно» слід розуміти бу­дівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину, матеріали, товари та інші матеріальні цінності. Відповід­но до Закону України «Про страхування» [4] та Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг від 28.08.2003 р. № 40 та зареєстрованих у Мін'юсті України 15.09.2003 р. за № 805/8126 [19], страхування різних видів майна є переважно добровільними видами страхування. Серед них ватро виокремити страхування майна юридичних осіб (на випадок поже­жі, стихійного лиха та крадіжки); страхування майна застави (особ­ливо в банківських операціях); страхування предмета іпотеки; страхування електронних пристроїв; страхування будівельно-монтажних ризиків; страхування товарів на складах; страхування експонатів виставок тощо.

У літературних джерелах [25; 42] розглядаються різні варіанти фінансування захисту майнової бази підприємств: організація фон­ду самострахування; укладення договорів поруки; укладення до­говорів страхування з професійними страховиками.

Фонд самострахування є складовою страхового фонду суспільства. Він формується шляхом щорічних відрахувань до досягнення розміру, що вказаний у статутних документах суб'єкта господарювання, а по­рядок використання коштів передбачається самими учасниками, які формують цей фонд. В умовах ринку підприємства функціонують у несталому економічному середовищі, що постійно змінюється: зрос­тають ціни на матеріальні ресурси, продукцію, що виготовляється, пе­реглядаються умови отримання банківських позик, коливається спів­відношення попиту і пропозиції тощо. Водночас підприємства прагнуть забезпечити стійке становище, можливість працювати без фінансових та виробничих зривів, досягти оперативного подолання тимчасових ускладнень у процесі виробництва, зокрема, за допомогою самострахування. Тому фонд самострахування трансформується у фонд ризику, який створюється суб'єктами підприємництва для забез­печення їхньої діяльності при несприятливій економічній кон'юнктурі, затримці замовниками платежів за поставлену продук­цію, нестачі коштів для погашення одержаної позики.

Але самострахування, за всієї своєї привабливості з погляду економії коштів, має низку недоліків:

1) у випадку катастрофічних збитків для їх покриття може не вистачити власних коштів, що викликає загрозу вимушеної лікві­дації підприємства;

2. самострахування вимагає відволікання до резервів значних ресурсів, які перебувають у господарському обігу, оскільки вони не зосереджуються на окремому рахунку в банку; на момент настання ризику в підприємства може не бути достатніх фінансових можли­востей на покриття збитків;

3. самострахування вимагає кваліфікованого управління резер­вними фондами.

Фінансування ризику може бути також забезпечене за допомо­гою укладання договорів поруки, згідно з якими на певних умовах ризик передається одним суб'єктом іншому. Проте ця форма має обмежене застосування. Оскільки вимагає надзвичайно високої до­віри між партнерами. Крім того, вона містить елементи гри.

Найпоширенішою й найдоцільнішою формою організації страхо­вого захисту майна підприємств є укладання договорів страхування з професійними страховими компаніями. Страховики, на відміну від поручителів, мають змогу вирівняти та перерозподілити ризики між багатьма суб'єктами. Перевагою вирівнювання ризиків за допомо­гою страхового механізму є те, що воно здійснюється не лише в часі, але й просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища.

Умови страхування майна юридичних осіб, що пропонуються страховими компаніями, передбачають можливість страхового за­хисту не тільки майна, що належить підприємству, але й майна, що взяте в найм, лізинг, на зберігання переробку, комісію чи ремонт від фізичних та юридичних осіб.

Визначимо чіткіше можливі майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням такими видами майна:

1. будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, товарно-матеріальними цінностями, готовою продукцією, сировиною, мате­ріалами та іншим майном, яке належить підприємству і відображе­но в його балансі;

2. майно, отримане за договором лізингу, оренди (якщо воно не застраховане в орендодавця) чи прийняте від інших організацій і (або) населення.

Рухоме майно приймається на страхування і перебуває під стра­ховим захистом тільки на території, указаній у договорі страхування.

При зміні місця перебування застрахованого майна підприємст­во повинно завчасно повідомити страховика й у випадку збільшен­ня ступеня ризику сплатити додаткову премію, визначену страхо­вою компанією.

На особливих умовах, визначених у договорі, страховик може взяти під страховий захист майно, незалежно від місця його пере­бування.

Резервуари (трубопроводи, апарати і т. п.), та інше технологічне об­ладнання потрапляють під страховий захист за умови, якщо вони пере­бувають у тому технологічному зв'язку між собою і використовуються для тих речовин та матеріалів, які було відображено в заяві на страху­вання, технологічному регламенті, монтажно-технологічних схемах та в інших документах, що є доповненнями до договору страхування.

Страхова компанія дозволяє підприємству використати вибірко­ве страхування. Тобто застрахувати окремі майнові об'єкти на власний вибір.

Не приймаються на страхування предмети, факт знищення яких складно встановити:

• грошові знаки;

• цінні папери;

— вироби з дорогоцінних металів, напівдорогоцінного та доро­гоцінного каміння;

• рідкісні та антикварні предмети;

• слайди та фотокартки;

• предмети релігійного культу;

• філателістичні колекції;

• документи, рукописи;

• майно, яке міститься в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

У договорі вказуються страхові ризики, обсяг страхової відповіда­льності, винятки зі страхових випадків та обмеження страхування. Так, страховими ризиками є:

1. знищення або пошкодження майна внаслідок пожежі, удару блискавки;

2. знищення або пошкодження майна внаслідок землетрусу, ви­верження вулкану та дії підземного вогню, гірського обвалу, цуна­мі, бурі, урагану, граду, сходження снігових лавин, злив, повені, сильного снігопаду, просідання ґрунту.

У договорі можуть бути передбачені й інші події: вибух газу, котлів, машин, апаратів; аварії опалювальної, протипожежної, во­допровідної, каналізаційної систем; проникнення води із сусіднього приміщення; крадіжки.

Найчастішою з небажаних подій на підприємствах є пожежі. Тому при укладенні договорів більшим попитом користується ри­зик знищення або пошкодження майна внаслідок пожежі, удару блискавки. Таке страхування називається пожежним. Хоча захист від комплексу ризиків (повний пакет страхового захисту) підвищує ступінь безпеки господарської діяльності підприємства. За пого­дженням сторін перелік страхових ризиків може бути розширений чи звужений.

Проте не відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок таких причин:

1. обробка вогнем, теплом чи іншим термічним впливом на майно з метою переробки або в інших цілях (сушіння, зварювання, копчення, гаряча обробка тощо);

2. пошкодження тиском, що виник унаслідок вибуху, а також об­робка вибухом чи тиском у виробничих чи інших цілях (зварювання вибухом, закріплення матеріалів вибухом, штампування тиском тощо);

3. використання вибухових речовин (динаміт, тротил тощо) та інших хімічних сполук або сумішей речовин, яким властиві швидкі екзотермічні реакції, що супроводжуються виділенням значної кі­лькості тепла чи газів, спеціально призначених для проведення ви­бухів у тій чи іншій формах, або для екзотермічних реакцій у ре­жимі теплового вибуху тощо;

4. груба недбалість чи намір страхувальника (у тому числі з ме­тою збільшення розміру страхового відшкодування);

5. порушення встановлених законодавством або іншими нормати­вними актами правил та норм безпеки чи інших аналогічних норм;

6. неминучі в процесі роботи чи природно пов'язані з нею ви­падки самозаймання, корозії, гниття, природного зносу;

7. усякого роду військові дії, громадянська війна, народні збу­рення, страйки та їх наслідки, реквізиція, арешт, конфіскація, зни­щення чи пошкодження майна за розпорядженням цивільної чи військової влади;

8. дія бомб, мін, снарядів та інших знарядь війни;

9. радіоактивне забруднення та (чи) вплив ядерної енергії в будь-якій формі;

10. дія гризунів чи інших шкідників;

10. обвал будівель чи їх частин, якщо такий обвал не виклика­ний страховим випадком;

11. викрадення майна під час або безпосередньо після страхо­вого випадку.

Метою встановлення таких обмежень є підвищення відповіда­льності страхувальника за збереження майна.