97. Розроблення і реалізація програми «Союз заради прогресу».

Швидка радикалізація внутрішньої ситуації в Л.А. вимагала негайних стабілізаційних кроків з боку СІЛА, корінної переоцінки основних форм і методів їхньої політики в регіоні. Іще рішенням сенату від 2 лютого 1959 р. з цією метою були мобілізовані науково-дослідні центри, приватні організації та окремі державно-політичні діячі під загальним патронажем заступника держсекретаря з латиноамериканських справ Нельсона Рокфеллера. Головні рекомендації зводилися до відмови США від ставки на військово-диктаторські режими, переорієнтації на ліберальні угруповання національної буржуазії та представницьку демократію.

Вони повністю відповідали запропонованій тоді ж соціал-демократичним урядом Бразилії "панамериканській операції", сутність якої полягала в тому, щоб у найближчі 20 років подвоїти доход на душу населення в країнах Л.А. Шлях до цього автори проекту з оточення президента Жуселіно Кубічека (1902-1976 рр.) вбачали у різкому збільшенні капіталовкладень США у вигляді довгострокових позик. Реформістські ідеї дістали значну підтримку з приходом до влади адміністрації президента Джона Кеннеді. Надзвичайна сесія міжамериканської економічної і соціальної ради ОАД в Пунта-дель-Есте (Уругвай) 17 серпня 1961 р. схвалила запропоновану Кеннеді програму "Союз заради прогресу" (своєрідний латиноамериканський план "Маршалла").

Вона була розрахована на 10 років і передбачала забезпечення щорічного приросту ВНП на душу населення на 3,6 %, ВВП - на 2,5 %, створення в країнах Л.А. багатогалузевої економіки, здійснення індустріалізації, економічної інтеграції, аграрної й податкової реформ, ліквідацію неграмотності, розгортання житлового будівництва і демократизацію суспільно-політичних інститутів. На фінансування програми передбачалося виділити 100 млрд. дол., з котрих 20 млрд. мали надати США у вигляді державних кредитів і приватних капіталовкладень, міжнародні фінансові організації, країни Західної Європи та Японія, а 80 млрд. дол. латиноамериканські країни зобов'язались мобілізувати з власних ресурсів.

Реалізація "Союзу заради прогресу" дала суттєві позитивні результати: до 1967 р. було відкрито 186 тис. шкіл і підготовлено 800 тис. учителів, зростання доходів на душу населення протягом 60-х рр. становило 1,7 %, в 15 країнах регіону здійснювалися аграрні реформи (найбільший успіх вони мали у Венесуелі та Колумбії), будувалися дороги, електростанції, системи водозабезпечення і каналізації. Але в цілому програма не вирішила основних соціально-економічних і політичних проблем: зовнішня заборгованість країн Л.А. зросла з 10 млрд. дол. у 1960 р. до 17,6 млрд. дол. у 1970 р., частка регіону на ринку США за той же час знизилась з 21 % до 13 %. Не були реалізовані й плани обмеженої ліберальної демократизації.

98. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.

Правоавторитарний військово-диктаторський режим А.Піночета в Чилі (757 тис. кв. км, 16 млн. чол. на 2004 р.) аж до середини 80-х рр. XX ст. користувався суттєвою фінансовою підтримкою США (зокрема, в рамках програми "Їжа заради миру"), що були стурбовані можливістю поширення в Західній півкулі комунізму. Саме в Чилі західні академіки-економісти і технократи змогли взяти вирішальну участь у формуванні політики, спрямованої на подолання господарського хаосу, спричиненого соціалістичними експериментами Народного фронту. Правляча хунта взяла на озброєння рекомендації представників "чиказької школи" Мілтона Фрідмана, які стверджували, що ринкова система здатна до саморегулювання, а тому головним завданням є усунення штучних обмежень, котрі заважають її розвитку, - економічного протекціонізму, вимог профспілок і державного управління підприємствами.

У короткотерміновому плані така політика була успішною, інфляція зменшилася до 10 %, зростало виробництво, що дало привід навіть заговорити про "чилійське диво". Але в містах зберігалося масове безробіття, збільшувалася заборгованість населення, економіку виснажували виплати по іноземним позикам (на 1990 р. зовнішня заборгованість становила 16 млрд. дол.), і на додаток до всього у 80-і рр. значно впали ціни на мідь, яка давала більше половини експортних надходжень. Адміністрація Рейгана в умовах розрядки міжнародної напруженості в 1986 р. ініціювала резолюцію ООН із засудженням репресій режиму Піночета, його відставки почала вимагати частина генералітету.

На референдумі 5 жовтня 1988 р. щодо можливості продовження повноважень Піночета 54,5 % виборців висловились на користь поновлення демократії. Центристські й ліві партії згуртувалися в Об'єднання партій за демократію і перемогли на президентських та парламентських виборах у грудні наступного року. Президенту - християнському демократу Патрісіо Ейлвіну вдалося утримати безробіття на політично терпимому рівні й водночас добитися щорічного економічного зростання на більше, ніж 5 %. Через 4 роки Ейлвіна на президентській посаді змінив кандидат того ж блоку - християнський демократ Едуардо Фрей-молодший, а в результаті виборів 11 березня 2000 р. - один з лідерів лівоцентристської Партії за демократію Рікардо Лагос.

На думку більшості експертів, у найближчий час Чилі має найкращі перспективи росту серед латиноамериканських країн. "Азійський рівень" внутрішніх заощаджень оберігає Чилі від потрясінь міжнародного фінансовго ринку, а всередині правлячої з 1990 р. лівоцентристської коаліції утримується відносна стабільність. Президент Лагос намагається зберегти стратегічний курс, спрямований на вдосконалення соціально зорієнтованих ринкових відносин, і забезпечити стійкий економічний ріст та створення 700 тис. нових робочих місць.