1. Історія поглядів на проблему конфлікту у системі міжнародних відносин.

Платон – конфлікт є результатом одвічної боротьби, яка точиться між держави. Конфлікт є одвічним внаслідок відсутності моральних норм. Аристотель казав, що війни є одвічні. Аристотель позитивно ставився до війни. Це є спосіб відновити справедливість.

Геракліт розглядав рух як закономірний процес, що породжується боротьбою протилежностей. Він стверджував, що боротьба є загальною, все відбувається через боротьбу.

У ХVIIст. англійський філософ Т. Гоббс розглядав „війну усіх проти усіх” як природний стан людства, який дотепер зберігся у відносинах між державами. Треба запровадити світовий уряд на приклад ООН, але він не дієвий. Відсутність механізмів регулювання світом породжує конфлікти.

2. Поняття „міжнародних конфліктів” та його тлумачення в сучасній конфліктології Відомий американський учений Л. Козер визначав соціальний конфлікт як "зіткнення між колективними акторами з приводу цінностей, статусів, влади або рідкісних ресурсів, у якому цілі кожної з сторін полягають в тому, щоб нейтралізувати, послабити або усунути своїх суперників". Погоджуючись із таким розумінням, одна частина дослідників міжнародних відносин виходить із того, що конфлікт має об'єктивний зміст. Так, із погляду К. Боулдинга, це - "ситуація суперництва, в якій сторони усвідомлять несумісність можливих позицій і кожна сторона прагне зайняти положення, несумісне з тим, що хоче зайняти інша". Інакше кажучи, мова йде про протилежність інтересів, одночасна реалізація яких учасниками міжнародної взаємодії неможлива саме через їхню об'єктивність.

Навпаки, з погляду Дж. Бертона, "конфлікт носить в основному суб'єктивний характер... Конфлікт, який начебто зачіпає "об'єктивні" розбіжності інтересів, може бути перетворений у конфлікт, що має позитивний результат для кожної з сторін, за умови такого "переосмислення" ними сприйняття одна одної, що дозволить їм співробітничати на функціональній основі спільного використання ресурсу, що нині оспорюється". Представники акціоналістськой гілки в соціології міжнародних відносин прагнуть об'єднати переваги обох підходів. Розглядаючи конфлікт як несумісність цілей, вони в той же час підкреслюють, що судження про це не може грунтуватися на одному лише логічному зіставленні останніх, а потребує "аналізу практичних умов, необхідних для їхньої реалізації".

Методологічною основою радянських досліджень міжнародного конфлікту, що знайшли відбиток у літературі сімдесятих-вісімдесятих років, частіше усього виступає положення діалектичної філософії, відповідно до якого конфлікт - це крайня форма загострення протиріччя. "Протиріччя, що виявилося, - пишуть автори навчального посібника "Основи теорії міжнародних відносин", - жадає від сторін - носіїв протилежних інтересів -- дій з його розв'язання (за звичай, не обов'язково негайних). Якщо одна або обидві сторони... при цьому прибігають до стратегії конфронтації, то в наявності конфлікт".

3. Структура міжнародних конфліктів.

Структура міжнародного конфлікту, як і будь-якого іншого соціального конфлікту, складається з горизонтального та вертикального вимірів. До першого належать суб’єкти (опоненти, прямі учасники) конфлікту, непрямі учасники конфлікту (підбурювач, групи підтримки), медіатор (посередник, дії якого спрямовані на припинення конфлікту), предмет конфлікту (реальна чи уявна проблема, що є основою конфлікту), об’єкт конфлікту (певний елемент матеріальної або духовної сфери, що перебуває на пересіченні інтересів сторін) і конфлікти ситуація. Важливим психологічними складниками конфліктної ситуації є мотиви (потреби, інтереси, цінності), що конкретизуються в цілях та задекларованих позиціях сторін, а також стратегія і тактика їх поведінки, сприйняття ними конфліктної ситуації.