36. Війна в Чечні: передумови виникнення та етапи ескалації.

Причини чеченського конфлікту можна розділити на дві групи – об'єктивно неминучих і суб'єктивних. Перша група обумовила неминучість конфлікту між чеченським суспільством і Росією в пострадянський період, друга стала основою для його екстремальності, призвела до війни.

До об’єктивних причин чеченського конфлікту належать: особливості устрою традиційного чеченського суспільства й свідомості чеченців, в основі яких лежать егалітаризм і пріоритет, навіть гіпертрофія особистої свободи. У результаті в чеченців не склалася й не могла скластися та стійка політична ієрархія, яка сформувалася в інших, у тому числі сусідніх народів. Ця обставина сприяла запеклості опору чеченців російської експансії.

Друга група причин конфлікту пов'язана з першою й нею обумовлена. Зовні вона проявляється у формі логічно не виправданих учинків чеченських лідерів та їхніх московських опонентів, авантюрними амбіціями обох сторін, меркантильними розрахунками «гравців» і багатьма іншими факторами. Багато експертів називають чеченський конфлікт «комерційною війною». Нарешті, причиною того, що конфлікт не вдалося вчасно попередити, а згодом уникнути численних жертв, є низький рівень політичного й військового професіоналізму, що дуже часто компенсувалося взаємною жорстокістю.

Що стосується збройного протистояння, то війну в Чечні прийнято ділити на дві фази: 1994-1996 рр. і з 1999 р. по сьогоднішній день. Фактичне відокремлення Чечні від Росії у 1991 р. після приходу до влади генерала Джохара Дудаєва зіштовхнулось з непримиренною реакцією Кремля лише наприкінці 1994 р., оскільки московська еліта була захоплена власною боротьбою за владу.

26 листопада 1994 р. опозиція за підтримкою російських спецслужб і завербованих ними російських військовослужбовців почала погано підготовлену спробу захопити Грозний. Штурм російськими військами Грозного в новорічну ніч 1995 р. став реальним початком першої Чеченської війни, яка фактично не припинялася до серпня 1996 р.

До кінця весни 1995 р. федеральні сили домоглися серйозних успіхів, загнавши супротивника в гори.

Ситуацію радикально змінив терористичний рейд бойовиків на чолі із Шамілем Басаєвим, які 14 червня захопили сотні заручників у лікарні Будьонівска, розташованого в Ставропольському краї в 200 км від кордону із Чечнею. Захоплення лікарні в Будьонівску став свого роду рубежем, після якого стало зрозуміло, що переможне завершення операції по «відновленню конституційного порядку» відкладається на невизначений термін.

1996 р. став переломним й одночасно завершальним у ході першої чеченської кампанії. Склалася патова ситуація: сепаратисти не мали можливості закріпити свої успіхи, досягнуті в результаті раптових набігів, а російські війська - розгромити їх найбільші формування або хоча б відтіснити в гори. В умовах, коли переможне військове рішення повністю виключалося, Єльцину і його оточенню, особливо з огляду на прийдешні президентські вибори залишалося зробити більший акцент на переговірний процес, що стало фактичною перемогою чеченської сторони.

Наступні три роки конфлікт перейшов у фазу холодної війни із постійною радикалізацією настроїв серед еліт і населення обох сторін.

Нова фаза відкритого протистояння почалася у 1999 р. Тут можна стверджувати, що плани “яструбів” з обох сторін повністю співпали. Одним з провідників “партії війни” у Москві був Володимир Путін, чий рейтинг різко зростав на тлі терактів проти жилих будинків у Москві і Волгодонську у вересні 1999 року, що дозволяє багатьом аналітикам ув’язувати ці події з діяльністю російських спецслужб, висуванцем яких власне й був колишній підполковник КДБ.

Головним результатом початку другої чеченської кампанії стало стрімке просування В. Путіна до президентського крісла, що знайшло своє практичне втілення 26 березня 2000 р., коли він став другим президентом Росії.

У самій Чечні російська влада, повністю й демонстративно ігноруючи питання про можливість надання республіці незалежності, здійснила досить рішучі в порівнянні з минулим періодом кроки по створенню адміністрації. У червні 2000 р. президент Путін призначив головою адміністрації Чеченської Республіки її муфтія Ахмад-хаджи Кадирова, згодом знищеного сепаратистами.

Тактика Кремля в другій чеченській війні полягає в постійній підтримці певного рівня напруженості в регіоні, що дозволяє йому вирішувати деякі свої політичні цілі, насамперед створення і підтримку в російському суспільстві постійного стану невизначеності. Цей стан є необхідним для проведення лінії на централізацію влади і концентрацію всієї повноти не тільки політичної, але й економічної влади в руках оточення президента Путіна, насамперед вихідців із спецслужб. Підтримка переможних настроїв у суспільстві полягає у фізичному знищенні час від часу чеченських політичних і військових лідерів.

Ще одним проявом політики Кремля у другій чеченській війні є повне ігнорування прав людини під прапором боротьби із “світовим тероризмом”, тим більше що приводи для цього час від часу надаються. В цьому сумному ряді виділяються насамперед теракт в московському театрі на Дубровці у жовтні 2002 р. і захоплення середньої школи в осетинському місті Беслані у вересні 2004 р.