22. Роль релігійного фактору в ескалації боснійського конфлікту.

Релігійний чинник виявився могутнім джерелом мобілізації і поляризації трьох основних соціальних груп у БіГ. Віруючі серед боснійських мусульман складали 88%, серед боснійських сербів віруючих і православних близько 85%, релігійними католиками вважали себе 63 % боснійських хорватів.

Домінування релігійного чинника призвело до поляризації сил за лінією іслам-християнство, яка розгалузилася згодом на два основні вектори відносин: іслам – православ’я та іслам – католицизм. На їхній основі і розвивалися два основні протиріччя, що складали, власне, парадигму боснійського конфлікту: мусульмансько-сербське, мусульмансько-хорватське. Проте релігійний чинник не став дієвим засобом консолідації соціальних груп навколо їхніх політичних лідерів та реалізації їхніх політичних стратегій. Причиною цього є складність персоніфікації політичного лідера з богом. Адже релігійний чинник консолідує населення шляхом об’єднання навколо віри в бога, а не політичного лідера.

Неможливість механічного перенесення релігійного чинника на політичне підґрунтя призвело до пошуку інших чинників консолідації, передусім етнічних. Суттєвою особливістю розвитку 2ї фази боснійського конфлікту стало нашарування етнічного та ідеологічного чинників, що доповнювали релігійний чинник у мобілізації та консолідації трьох основних протиборчих соціальних груп у республіці. Особливість дії релігійного чинника та нашарування інших чинників мобілізації та консолідації соціальних груп у БіГ обумовили слабку структурованість суб’єктів конфлікту та їхніх політичних інтересів. Це визначило некерованість та хаотичний характер збройної боротьби: головними у боротьбі ставали інтереси місцевих лідерів та польових командирів,що досить часто суперечили загальнонаціональним, загальносербським, загальномусульманським чи загальнохорватським інтересам. Приклад такої неконтрольованості можуть бути дії боснійських сербів. Командувач їхніх збройних формувань Младич у процесі ухвалення рішень керувався виключно власними міркуваннями, виходячи з логіки розвитку воєнного конфлікту. А їх лідер Караджич здійснював незалежний від Мілошевича курс, хоча останній презентував інтереси саме боснійських сербів у міжнародному співтоваристві. Неструктурованість суб’єктів конфлікту та неконтрольованість дій воюючих сторін призводила до розвитку конфлікту „війна всіх проти всіх”, результатом чого стала велика кількість жертв та втрат, які значно перевищили здобутки будь-якої з трьох сторін.

23. Роль нато і оон в розв’язанні боснійського конфлікту.

22.05.92 – БіГ було прийнято до ООН. 27.05 – було скоєно вибух, в результаті якого загинуло 17 осіб, президент БіГ Ізатбетович звинуватив у тероризмі боснійських сербів. Через три дні після вибуху у Сараєві РБ ООН ухвалила резолюцію № 757, згідно х якою проти Югославії було запроваджено економічні санкції: ембарго на торгівлю і постачання нафтопродуктів, повітряне сполучення, заморожені фінансові рахунки західних банків, припинене науково-технічне співробітництво. На початку липня 92 р. до Адріатичного узбережжя Чорногорії для патрулювання метою забезпечення торгового ембарго були направлені військові кораблі країн ЗЕС. Боснійські мусульмани, не маючи змоги чинити серйозний опір у збройній боротьбі з боснійськими сербами, закликали ООН, НАТО до прямої міжнародної воєнної інтервенції проти сербів. Та міжнародне співтовариство, окрім економічних санкцій було позбавлене будь-яких серйозних важелів впливу на боснійських сербів. На відкриту ж військову інтервенцію Захід і США не наважувався, розуміючи розміри можливих втрат. Але вже в липні 92 р. Австрія закликала РБ ООН вдатися до термінового воєнного вторгнення в БіГ. У серпні 92 р. Туреччина виступила з ініціативою „обмеженої” воєнної інтервенції у БіГ з метою знищення сербських позицій навколо Сараєва. Первинна мета: гуманітарна допомога місцевому цивільному населенню, передусім мусульманському, яке найбільше страждало від бойових дій. У зв’язку з цим у липні 92 р. за попередньою ініціативою ЄС, РБ ООН ухвалила рішення про створення зони безпеки навколо Сараєва разом з міжнародним аеропортом з метою доставки гуманітарної допомоги. Туди було введено обмежений контингент сил ООН з підтримання миру, який складався з канадських „блакитних шоломів”. У серпні 92 р. РБ ООН ухвалила Резолюцію № 770 про ситуацію в БіГ, якою дозволила підрозділам ООН застосовувати військову силу для забезпечення постачання гуманітарних вантажів. Основні зусилля боснійських мусульман були спрямовані на нелегальну закупівлю озброєнь та формування власної боєздатної армії. Січень 93 р. – військові кораблі ЗЄС і НАТО затримали в Адріатичному морі судно зі зброєю, яке прямувало з Ірану до Боснії. На його борту було виявлено ракети, стрілецьке озброєння китайського виробництва, японські автомобілі. Міжнародне співтовариство (ООН, НАТО (США), ЄС) головною метою вважало збереження БіГ як незалежної держави і, виходячи з цього, намагалося нейтралізувати загрози досягнення цієї мети. Дії міжнародного співтовариства були спрямовані передусім проти боснійських сербів та СРЮ, аби не допустити створення „Великої Сербії” шляхом приєднання територій боснійських сербів та хорватських сербів до оновленої Югославської Федерації. Завдяки:1. позбавити боснійських сербів підтримки з боку Югославської Федерації, 2. посилення міжнародної ізоляції боснійських сербів, 3. надання гуманітарної допомоги, 4. підтримка боснійських мусульман. За пропозицією Буша РБ ООН вирішила задіяти повітряну компоненту міжнародних збройних сил. 31.03.92 – Резолюція № 816 на території БіГ забезпечено зони, вільні від польотів військових літаків, включаючи і літаки сербських військово-повітряних сил.12.04.93 – в рамках операції НАТО „Денай флайт” військові літаки США, Франції і Голландії розпочали патрулювання повітряного простору над БіГ (200 бойових літаків НАТО з авіабаз в Італії та авіаносців в Адріатичному морі). За пропозицією ЄС, у Женеві 2.01.93 було проведено міжнародну конференцію щодо ситуації в Боснії.Боснійські серби – Караджич, хорвати – Бобан, боснійські мусульмани – Ізабетович. Керівник – уповноважений від ООН Сайру Венс, від ЄС – лорд Оуен. План „Венса-Оуена”: збереження БіГяк конфедеративної держави з трьох етнічних груп, 10 напівнезалежних провінцій. 9 – за національно-територіальними принципами, 1 (столична) – змішана. Не влаштовував сербів.

США (Клінтон) – розширення гуманітарної допомоги мусульманам, скасування ембарго на постачання озброєнь боснійських мусульман і початок бомбардувань сербських позицій. 17.04.93 – РБ ООН – Резолюція № 819 про посилення блокади проти СРЮ: закриті сербські порти на Дунаї, заморожені валютні рахунки усіх югославських фірм та банків за кордоном, затримувався автомобільний транспорт Югославії, судна в портах за межами країни. 21.04 – ООН оголосила м. Сребрениця зоною безпеки.1.05.93 – РБ ООН (США, Франція, Великобританія, Росія та Іспанія) – зони безпеки Тузла, Жепа, Горадже, Лихач. Червень – РБ ООН санкціонує завдання бойовою авіацією США і НАТО бомбових повітряних ударів по позиціях бойових з’єднань боснійських сербів. Підготовка НАТО до завдання повітряних ударів по сербських позиціях на прохання ООН. Втручання військових контингентів ООН дало змогу боснійським мусульманам перегрупувати свої сили і розгорнути бойові дії проти боснійських хорватів. Серпень – вересень 93р. на Женевських мирних переговорах під егідою ООН і ЄС договір: сербам - 50%, мусульманам – 30%, хорватам – 17% ( договір Олена-Столтенберга) – не задоволені мусульмани. Помилка міжнародних організацій – проблема не в територіях, а в політико-державному статусі.1994 – вибух міномета 5.02 – НАТО і ЄС ультиматум перед боснійськими сербами- в 10-денний термін відвести їхню важку зброю на 20 км від Сараєва під загрозою повітряних ударів. Артилерія мусульман – під контроль ООН. Серби йдуть на пряму конфронтацію з НАТО – воюють на 2 фронти – проти мусульман і НАТО. Лютий 94 – завдяки втручанню Росії ескалації збройного протистояння між НАТО і сербами вдалося уникнути. Направляється російський миротворчий батальйон чисельністю 400 осіб. Мусульмани спровокували сербів на бойові дії, 28.02.94 – повітряна атака НАТО. Березень 94 – мусульманські „зелені берети” і бойові літаки НАТО розбивають сербів під м. Горадже Під тиском США ООН скасовує ембарго на продаж зброї. 19.03 – угода між Ізатбеговичем і Туджманом у Вашингтоні – мусульмансько-хорватська федерація з подальшою конфедерацією з Хорватією. Для США:1. противага СРЮ, 2. вплив США на Боснію,3. неможливість самостійної ісламської держави, 4. серби у невизначеності. 13.05.94 – Женева: Росія, Франція, Великобританія, Німеччина, США, Бельгія, Греція- новий план. Ескалація конфлікту – резолюція про бомбардування Боснії і Сербії. Серби обстрілюють зони безпеки ООН. 25 -26.05 – бомбардування літаками НАТО. 30.08 – миротворці виводять свої війська і готуються до сухопутної війни. 06.95 – сили швидкого реагування ”Звільнена сила”. – британська повітряна мобільна бригада та багатофункціональна французько-брит-датська бригада+США і НАТО. 30.08 – знищення сербських сил, звільнення Сараєва. Підписання Дейтонських угод, повна поразка сербів.