27. Військова операція нато проти Югославії та її вплив на перебіг Косовського конфлікту.

29.01.99 – в Лондоні засідання Контактної групи – США, Росія, Великобританія, Франція, Німеччина та Італія – ультимативна вимога до 6.02.99 розпочати мирні переговори. НАТО на тих самих умовах пригрозило офіційному Белграду початком воєнної операції. 6.02.99 – переговори в Рамбуйє. 2й етап – 15.03.99. На 3й період конфлікту НАТО стає суб’єктом конфлікту. Головна політична мета НАТО у конфлікті проти Югославії полягала у поваленні авторитарного режиму Мілошевича. Тим самим усувалися загрози намірам нових незалежних балканських країн (колишніх югославських республік) інкорпоруватися у Західний світ. Припинення гуманітарної катастрофи у Косові теж входило до завдань НАТО, але не було головною метою його інтервенції в Югославію. Воєнна стратегія НАТО була побудована на здійсненні повітряної наступальної операції з тим, щоб максимально використати своє повне домінування в повітрі і завдати максимальної шкоди югославській армії, передусім мобільним комплексам ППО і сухопутним військам. Відтоді основні зусилля авіації НАТО були спрямовані на ураження мобільних цілей, а також важкої зброї військових частин і з’єднань югославської армії, розташованих у Косові. Удар, завданий економічній та транспортній інфраструктурі Югославії мав за мету створити психологічний ефект для щонайшвидшу капітуляцію Мілошевича. Керівництво НАТО намагалося уникнути сухопутної фази.

Дислокація натовських військ у зоні конфлікту мала бути довготривалою: закріплення натовської військової присутності на території Югославії нейтралізувало останню як самостійного геополітичного гравця і унеможливлювало геополітичний та воєнно-політичний впив Росії на цей стратегічно важливий регіон Європи. Військове втручання НАТО в Косові надавало США можливість довести своїм європейським партнерам американську провідну роль в Європі та посилити економічну та воєнно-політичну залежність ЄС від політики Білого Дому. США хотіли дестабілізувати євро, унеможливити його перетворення на другу світову резервну валюту.

24.03. 99 – у відповідь на відмову офіційного Белграда погодитися з умовами врегулювання ситуації в Косові військово-повітряні сили країн НАТО розпочали бомбардування території Югославії. (операція „Союзна сила”).

Воєнна стратегія Белграда у війні з силами НАТ, оборонний бюджет якого у 300 разів перевищував югославський, була розрахована на ведення масової патріотичної війни. Бомбардування сербських об’єктів мали змінити співвідношення сил на користь Визвольної Армії Косова, адже за планом НАТО саме вона мала очистити територію Косова від залишків югославської армії і сербських сил безпеки.

Опинившись у міжнародній ізоляції Мілошевич почав шукати зовнішню підтримку. Держдума РФ розцінила дії НАТО як „стратегічну підготовку для вторгнення в Росію”. Росія пропонувала Югославії створити російсько-білорусько-югославський союз. Білорусія не визнавала ембарго на поставу зброї.

6.05.99 – Чорномирдін вмовив Мілошевича піти на поступки. 3.06.99 – Мілошевич підписав „Документ про досягнення миру” (за посередництва Ахтісаарі”. 9.06 – угода в Куманово між НАТО та СРЮ – умови введення міжнародних миротворчих сил та об’єднаного командування НАТО,

20.06.99 – останні сили югославської армії покинули Косово, НАТО припинило бомбардування.

1. НАТО отримало повну воєнну та політичну перемогу в збройному протистоянні з Югославією. Альянс реалізував усі свої інтереси, пов’язані з воєнним втручанням у ситуацію в Косові.

2. Косовські албанці досягли своїх воєнних та політичних цілей. Виключно за допомогою сил НАТО вони позбавилися сербської влади та присутності силових структур Белграда в Косові.

3. СРЮ у політичному та воєнному плані зазнала поразки. Втрати від збройного протистояння з НАТО виявилися досить значними. Країна опинилася в міжнародній ізоляції. Офіційний Белград практично втратив політичний, військовий і економічний контроль над Косовом, віддавши його подальшу долю і майбутнє територіальної цілісності своєї країни в руки НАТО і ООН.

4. Остаточно конфлікт досі не врегульовано. Втручання НАТО на певний час усунуло проблему протиріч між Белградом і Косовськими албанцями, але спричинило нове протиріччя: між Визвольною Армією Косова і силами КФОР.

28. Миротворчого операція НАТО в Косово та перспективи врегулювання Косовського конфлікту. 9.06 – угода в Куманово між НАТО та СРЮ – умови введення міжнародних миротворчих сил та об’єднаного командування НАТО, 20.06.99 – останні сили югославської армії покинули Косово, НАТО припинило бомбардування. Сили Альянсу мали входити у Косово за відступаючими частинами сербських військ, щоб забезпечити постійний контроль за територією краю, але фактично першими до Косова входили загони Визвольної Армії Косова, які намагалися власноруч контролювати територію. Сили НАТО при цьому розраховували на співробітництво з ВАК і не вдалися до масштабних силових акцій проти неї. Згодом представники НАТО і ВАК підписали угоду про демілітаризацію ВАК. Територія Косова була поділена на зони відповідальності США, Великобританії, Франції, ФРН та Італії. У миротворчій операції сил КФОР у Косові було задіяно 57 тис. Військовослужбовців, з них 44 тис. – країни НАТО. Між НАТО та Росією була досягнута домовленість ро розміщення російського військового контингенту 3600 осіб у спеціально відведених зонах американського, французького, англійського та німецького секторів у Косові. Та попри домовленості російське військове командування вирішило захопити ключовий аеродром у м. Пріштині силами свого миротворчого батальйону в Боснії. Такі односторонні дії Росії призвели до різкого зростання напруженості у відносинах між російським батальйоном і силами НАТО в Косові. Тільки згодом за допомогою дипломатичних дій цю напруженість вдалося послабити.

1. НАТО отримало повну воєнну та політичну перемогу в збройному протистоянні з Югославією. Альянс реалізував усі свої інтереси, пов’язані з воєнним втручанням у ситуацію в Косові.

2. Косовські албанці досягли своїх воєнних та політичних цілей. Виключно за допомогою сил НАТО вони позбавилися сербської влади та присутності силових структур Белграда в Косові.

3. СРЮ у політичному та воєнному плані зазнала поразки. Втрати від збройного протистояння з НАТО виявилися досить значними. Країна опинилася в міжнародній ізоляції. Офіційний Белград практично втратив політичний, військовий і економічний контроль над Косовом, віддавши його подальшу долю і майбутнє територіальної цілісності своєї країни в руки НАТО і ООН.

4. Остаточно конфлікт досі не врегульовано. Втручання НАТО на певний час усунуло проблему протиріч між Белградом і Косовськими албанцями, але спричинило нове протиріччя: між Визвольною Армією Косова і силами КФОР.