37. Аналіз та прогноз розвитку сучасної ситуації в Чечні.

Проблема Чечні перейшла з XX століття в XXI. Інтенсивність бойових дій знизилася, але обстріли, диверсії й теракти не припинилися. Локальна за формою, війна в Чечні є загальноросійським чинником - у тому числі через існуючий загальний військовий обов'язок і практику відряджання на Північний Кавказ міліціонерів з усією країни. Подальший розвиток подій на у Чечні і на Кавказі в цілому буде мати істотне значення для наступної еволюції Росії.

Незважаючи на незавершеність чеченського конфлікту, існує досить підстав, щоб зробити ряд узагальнень. Вони зводяться до наступного.

Війна в Чечні багато в чому стала знаковою подією, свого роду емблемою пострадянської Росії. Чеченська війна є також символом виходу Росії з імперського стану. Радянський Союз був своєрідним продовженням Російської імперії. Російська Федерація - уже не імперія, але й ще не демократична федерація в повному розумінні слова.

Складною проблемою залишається наступне врегулювання конфлікту. Найбільш обґрунтованою видається точка зору, яка стверджує, що головною перешкодою до остаточного мирного врегулювання конфлікту є відсутність політичної волі до цього з боку російського керівництва. Однак чекати рішучих кроків у цьому напрямку від нинішнього керівництва Кремля не доводиться, адже вигоди від фактично перманентного воєнного стану на території Чечні для режиму Володимира Путіна далеко не обмежуються рамками даного регіону.

Затягування конфлікту, відсутність у центральної влади чіткої перспективи його розв’язання, запеклий характер бойових дій, відсутність строгого контролю за моральним станом військ, які до того ж далеко не завжди одержували фінансове забезпечення, корупція у військовому керівництві й інших обставини сприяли тому, що в протистояння між Кремлем і сепаратистами виявилася утягненою більша частина чеченського суспільства. Це дало підставу супротивникам Кремля розглядати конфлікт як «війну Москви проти чеченського народу».

Типовою рисою такого протистояння були масові порушення обома сторонами прав людини. Звичними стали захоплення заручників. Заручниками могли виявитися політики й журналісти, представники міжнародних організацій, російські військовослужбовці і мирні жителі, як чеченці, так і росіяни. При цьому обидві сторони запевняли, що подібні ексцеси чиняться тільки супротивником.

Наростання жорстокості свідчило про кризу військового розв'язання конфлікту, про те, що пряме військове протиборство себе вичерпало. Дійсно, федеральні війська зуміли досягти відносного успіху - розсіяти найбільш великі чеченські формування, а також фізичну ліквідацію багатьох їхніх провідників, включаючи президента Республіки Ічкерія Аслана Масхадова. Разом з тим федерали виявилися не здатні ефективно діяти в умовах партизанської війни.

Після приходу до влади В.Путіна безальтернативна відповідь була дана лише на одне, хоча й принципово важливе питання - про можливості надання Чечні незалежності. Коливання часів Єльцина були відразу замінені аксіомою - Чечня залишається в складі Федерації. Таке ставлення внесло ясність у позиції конфліктуючих сторін й, що не менш важливо, дозволило Москві більш цілеспрямовано працювати з міжнародними організаціями.

Один з головних висновків нинішньої ситуації в Чечні полягає в тому, що криза буде продовжуватися ще довго. При всіх протиріччях в оцінках ситуації в Чечні і шляхів виходу з кризи, у тому, що стосується прогнозів розвитку ситуації, спостерігається надзвичайна єдність – найближчим часом ніяких поліпшень чекати не доводиться. Склалася ситуація, коли всі існуючі проблеми начебто б добре відомі, шляхи їхнього вирішення – зрозумілі, але жодна з них не вирішується, а всі дії структур влади і численних політичних сил нагадують якусь приреченість.