30. Динаміка розвитку придністровського конфлікту.

Перша фаза розвитку конфлікту стала конкретним проявом процесу розпаду Радянського Союзу. Вихід Молдови зі складу СРСР і проголошення незалежності одночасно означали передачу всієї державної власності республіки в розпорядження владної республіканської номенклатури. Так, протягом 1989-1990 років молдавська і придністровська владні еліти усвідомили несумісність своїх інтересів і те, що їхня реалізація рано чи пізно призведе до конфлікту.

Головними чинниками мобілізації широких верств населення для участі в конфлікті став лінгвістичний і політичний чинники. Мова виявилася тією силою, яка консолідувала населення Придністров’я при наявності небезпеки потрапити в інше невідоме і незрозуміле мовне середовище. Суто політичний фактор був пов’язаний із боротьбою за збереження СРСР і "радянського" способу життя на території Придністров’я.

У “гарячу” фазу конфлікт вступив навесні 1992 р. Головна мета Кишинева в конфлікті з Тирасполем полягала в розгромі його збройних формувань і відновленні своєї політичної влади на всій території Придністров’я. Тирасполь розцінив застосування молдавських сил безпеки і республіканської армії як відверту військову агресію проти Придністров’я. Військові цілі Тирасполя полягали в тому, щоб дати відсіч "агресії" республіканських військ, зірвати їхній наступ на Придністров’я і потім контрнаступом відкинути за кордони території регіону. Політична мета Тирасполя полягала у встановленні своєї влади на всій території Придністров’я.

Наступ сил безпеки на лівобережну частину Придністров’я був зупинений збройними формуваннями Тирасполя. Головна проблема для республіканської армії і сил безпеки Молдови полягала в тому, що вони програвали у співвідношенні сил. В розпорядженні молдавської армії була тільки та частина озброєнь, яку мали радянські частини Одеського військового округу, дислоковані на території Молдови за межами Придністров’я. Придністровські збройні формування на той час мали величезний резерв озброєнь 14-ої армії. В цілому на стороні придністровської сторони воювало близько 10 тис. чоловік. Пізніше чисельність цього угруповання була скорочена до 7700 чоловік.

9 червня сторонами було досягнуто згоди про припинення вогню. Проте в тому ж місяці Національній гвардії Придністров’я вдалося просочитися на правий берег Дністра і заблокувати в м. Бендери молдавські підрозділи міської поліції. Кишиневом було прийнято рішення розгорнути військовий наступ на Бендери.

Битва за Бендери, яка відбулася в період з 19 по 21 червня 1992 року стала кульмінацією збройного конфлікту між Кишиневом і Тирасполем. Задум операції полягав у тому, щоб за допомогою бригади поліції особливого призначення очистити місто від національних гвардійців і розблокувати місцеві відділи молдавської поліції. Придністровська сторона на прорив оборони молдавських військ кинула танки зі складу 14-ої регулярної російської армії, які почали обстрілювати місто. Так, протягом декількох днів у м. Бендери точилися гарячі бої, де молдавській стороні довелося утримувати оборону тільки силами окремої бригади поліції особливого призначення і бригади ополченців.

Розуміючи безперспективність подальший воєнних дій офіційний Кишинів почав шукати посередників для підписання угоди про припинення вогню і мирне врегулювання конфлікту. На це рішення Кишинів підштовхнула велика кількість жертв серед мирних жителів під час боїв за місто Бендери, у яких загинуло 620 чоловік і поранено 3500 придністровців.

З метою припинення бойових дій 21 липня 1992 року в Москві відбулася зустріч Президента Республіки Молдова М. Снєгура з Президентом РФ Б. Єльциним, на якій була підписана Угода про принципи врегулювання конфлікту в Придністровському регіоні.

З цього моменту конфлікт між Кишиневом і Придністров’ям вступив у стадію деескалації. Проте процес остаточного врегулювання конфлікту постійно наражається на фактор російської військової присутності в регіоні. Не маючи можливості домогтися виведення 14-ї російської армії з території Придністров’я шляхом двосторонніх і тристоронніх переговорів, Молдова все активніше почала звертатися за допомогою до міжнародних організацій. Однак це поки що не дає очікуваного результату.