31. Проблема врегулювання придністровського конфлікту.

Існуючі проблеми врегулювання конфлікту, в однаковій мірі, як і їхнє рішення, залежатимуть від майбутнього розвитку ситуації навколо Придністров’я.

Сценарій поновлення збройного конфлікту в регіоні уже не згадується в переговорному процесі по врегулюванню конфлікту, однак, ніхто не може і виключити можливість його виникнення. Тому, незважаючи на те, що мирний процес врегулювання набув дуже стійкий і, здається, необоротний характер, спокуса остаточно розв’язати невирішені проблеми Придністровського конфлікту за допомогою силового методу все ще може переважити у відповідний момент.

Однак аналіз факторів і умов стосовно до Придністровського конфлікту підтверджує малу вірогідність повторення воєнної фази в майбутньому. До внутрішніх факторів, що зменшують імовірність виникнення подібного сценарію, відносяться:

• наявність у ПМР боєздатної армії;

• відсутність у ПМР агресивних цілей стосовно Молдови. Політичні цілі, що могли бути вирішені військовими шляхом, уже досягнуті ПМР у ході збройної ескалації конфлікту 1992 року;

• наявність на території ПМР Оперативної групи російських військ;

• функціонування в зоні безпеки тристоронніх миротворчих сил;

• непопулярність військово-силових методів рішення проблем з ПМР серед більшої частини населення Республіки Молдова;

• наявність взаємних політичних зобов’язань конфліктуючих сторін про незастосування сили.

До зовнішніх факторів варто віднести ту обставину, що в поновленні збройної ескалації конфлікту ні тепер, ні в найближчому майбутньому не буде зацікавлена жодна з зовнішніх сил. Міжнародне співтовариство, насамперед в особі ОБСЄ, буде грати велику роль саме в мирному процесі врегулювання придністровської проблеми.

Отже, поновлення збройної ескалації у найближчі роки можна виключити зі списку найбільш ймовірних сценаріїв розв’язання Придністровського конфлікту.

У вирішенні конфлікту у Придністров’ї можливі два альтернативні шляхи:

• набуття Придністровською Молдавською Республікою статусу незалежної держави;

• повернення в рамки державності Республіки Молдова із широкими політичними правами.

Статус незалежної держави, мабуть, є бажаним для політичного керівництва Придністров’я. Для його досягнення воно володіє необхідними внутрішніми ресурсами, але практично не має зовнішніх ресурсів. Розміщення і співвідношення сил на європейському континенті є таким, що набуття такого статусу для Придністров’я у доступній для огляду історичній перспективі є неможливим. Усвідомлення такої перспективи, так чи інакше, буде підштовхувати політичне керівництво Придністров’я до компромісу, аби шляхом переговорів домогтися юридичного і міжнародно-правового закріплення своєї незалежності від Кишинева, створюючи тим самим сприятливі умови і необхідну правову базу для визначення повного державного суверенітету в майбутньому.

Для керівництва Придністров’я таким компромісом є згода на “загальну з Молдовою державу”, визнання непорушності кордонів і територіальної цілісності Республіки Молдова. Натомість, як плату за цю поступку, керівництво Придністров’я хоче мати з Кишиневом конфедеративні відносини, що дають йому максимальну політичну й економічну самостійність і можливість поступової міжнародної легітимації своєї незалежності.