33. Проблеми врегулювання грузино-абхазького конфлікту

Серед можливих сценаріїв остаточного врегулювання грузино-абхазького конфлікту можна назвати наступні:

• відновлення Грузією контролю над цією частиною своєї де-юре території;

• легітимізація фактичної незалежності Абхазії від Грузії;

• входження Абхазії до складу Росії;

• дезінтеграційні процеси на Північному Кавказі призводять до створення нових квазідержавних утворень із участю Абхазії.

Жодний з перелічених сценаріїв розвитку подій не набув на даний момент критичної ваги і є досить сумнівним в плані практичної реалізації, тому найбільш реальним бачиться збереження існуючого на даний момент статуса кво, тобто збереження в Сухумі маріонеткого промосковського режиму..

Варіант остаточного вирішення конфлікту на користь Грузії є на даний момент нездійсненим через військову слабкість цієї країни та неможливість узгодження позицій сторін, без чого не видно перспектив для мирного повернення Абхазії у склад Грузії. Будь-яка перспектива політичного врегулювання конфлікту на основі федеральних принципів повинна брати до уваги геополітичний контекст. Ніяка федеральна система не може вважатися стійкою, якщо в справи країни постійно втручаються зовнішні держави. Тому деякі автори виступають за проведення Грузією і Абхазією політики нейтралітету. Лише відмовляючись бути частиною “великої гри” між зовнішніми державами, обидві общини зможуть розробити стійкий федеральний устрій, в якому вони постійно не шукатимуть підтримки ззовні.

Іншим варіантом було б формування більш масштабної структури політичної інтеграції для кавказьких країн, в яку б була включена Росія і яка отримала б підтримку з боку Заходу, у тому числі і з боку США. Обидва варіанти припускають, що політика, заснована на рівновазі сил між більш сильними державами, дестабілізувала б будь-яку політичну домовленість між менш могутніми державами типу Грузії і Абхазії.

Легітимація державної незалежності Абхазії, так само, як і її входження до складу Росії бачаться дуже сумнівними в контексті сьогоднішньої зовнішньополітичної обстановки. До того ж, Росія й сама не зацікавлена у тому, аби на її території містилось ще одне потужне конфліктогенне джерело. Москву цілком влаштовує нинішня ситуація, коли завдяки існуванню маріонеткових режимів на формальній території Грузії вона зберігає свою військову присутність і велику міру контролю над ситуацією в регіоні. Проте, населення Абхазії мало чудовий шанс переконатися, що його очікує у випадку відмови чітко слідувати у фарватері, накресленому Кремлем. Коли в результаті президентських виборів у 2004 р. було обрано не ставленика Москви, колишнього офіцера радянських спецслужб Рауля Хаджимбу, а іншого, нехай і так само проросійського політика Сергія Багапша, Абхазія зазнала величезного економічного і політичного тиску з боку Росії, що призвело хоч і до часткового, але все ж таки задоволення претензій Кремля. Отже, стосунки Сухумі і Москви мають також мають певний конфліктний потенціал.

Нарешті, якщо стане реальністю сценарій дезінтеграції Росії, то обстановка в регіоні стане настільки гострою і непередбачуваною, гуманітарна катастрофа може мати настільки тяжкі наслідки не тільки для учасників ймовірного конфлікту, але й для сусідніх країн, що прогнозувати розвиток грузино-абхазьких відносин видається дуже складним.

Отже, виходячи з позицій сьогоднішнього дня, найбільш реальним бачиться консервація існуючого стану речей із збереженням Грузією де-юре права на територію Абхазії і існуванням в Сухумі залежного від Москви і лояльного до неї абхазького уряду.