- •Великі географічні відкриття і формування світової колоніальної системи.
- •Основні типи колоніального управління: Домініони, протекторати, заморські території, коронні колонії.
- •3. Всесвітньо-історична роль колоніалізму.
- •4. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •5. Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- •6. Синьхайська революція 1911-1912 рр. Й проголошення Китайської республіки.
- •7. Утворення Китайської Народної Республіки.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •9. Особливості “Чотирьох модернізацій” кнр.
- •10. Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи врегулювання.
- •11. Особливості політико-правової системи кнр.
- •12. Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- •13. Виникнення і особливості розвитку японської державності.
- •14. Революція „Мейдзі” та її наслідки.
- •15. Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- •16.Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- •17. Особливості функціонування “політичної системи 1995 року” в Японії.
- •18. „Економічна дипломатія” Японії.
- •19. Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- •20. Особливості культурно – історичного розвитку Кореї.
- •21. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •22. Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •23. Республіка Корея – один із „азіатських тигрів”.
- •24. Тоталітарний режим в кндр та його ядерна програма.
- •25. Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- •26. Особливості цивілізаційного розвитку в”єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- •27. Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- •28. В”єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.
- •30. Парламентська монархія в Камбоджі.
- •31. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- •32. Особливості розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- •33. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філіппін, Малайзії.
- •34. „Новий порядок” генерала Сухарто в Індонезії та його падіння.
- •35. Труднощі переходу до представницької демократії в сучасній Індонезії.
- •36. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •37. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •38. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •39. Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- •40. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •41. Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- •42. Іднійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •43. Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- •44. Республіка Індія – „найчисленніша демократія світу”.
- •45. Природо-кліматичні умови, ресурси, населення Малої Азії і Іранського Нагір”я.
- •46. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- •47. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- •48. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- •49. Особливості політико-правової системи і зовнішньої політики Ісламської республіки Іран.
- •50. Особливості державного ладу і зовнішньої політики Турецької Республіки.
- •51. Курдська проблема в країнах близького і середнього сходу.
- •52. Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- •53.Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- •54.Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- •56.Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- •57. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •59. Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- •63. Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- •64. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •65. Здобуття незалежності Лівією й проголошення республіки.
- •67. Державний лад і зовнішня політика Туніської Республіки та Королівство Марокко.
- •68. Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- •69. Географічне районування. Природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- •70. Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- •71. Особливості цивілізаційного розвитку Тропічної і Південної Африки в до колоніальну епоху.
- •72. Деколонізація Тропічної й Південної Африки.
- •73. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •74. Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- •75. Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної і Південної Африки.
- •76. Причини і наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •77. Громадянська війна 1967-1970 рр. У Нігерії та вплив на подальший розвиток країни.
- •78. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар,
- •Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- •80.Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- •81.Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- •82.“Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •83.Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- •84.Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •85.Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- •86. Заселення та найдавніші цивілізації доколумбовської Америки.
- •87. Суспільно-політичний лад і культура Ацтекського царства та Інкської імперії.
- •88. Значення відкриття Америки х.Колумбом для розвитку світової цивілізації.
- •89.Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- •90. Визвольна війна 1810-1826 рр. І конституювання суверенних держав у Лат. Америці.
- •91. «Доктрина Монро» і нові незалежні держави Латинської Америки.
- •92.Мексиканська революція 1910-1917 рр. Та її значення.
- •93.Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- •94.Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- •95.Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.
- •96. Кубинська революція 1959 р. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •97. Розроблення і реалізація програми «Союз заради прогресу».
- •98. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •99. Демонтаж військово-диктаторської системи й утвердження представницької демократії в Чилі.
- •100. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Уго Чавеса.
- •101. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •104. Політико-правова система й економіка Республіки Перу.
- •105. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •107. Внутрішньо-політичне становище і проблема наркобізнесу в Республіці Колумбія.
- •108. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
27. Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
Після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною на початковому етапі Другої світової війни маріонетковий уряд маршала Петена погодився на японську окупацію Індокитаю за умови збереження там французької колоніальної адміністрації. Японія перетворила регіон у сировинно-продовольчу базу для своєї армії й військової промисловості, у відповідь на репресії окупаційної влади на півночі В’єтнаму під керівництвом Комуністичної партії Індокитаю (КПІК) розпочався партизанський рух. Остання оформилася у жовтні 1930 р. на базі заснованої в лютому того ж року в Гонконгу Комуністичної партії В’єтнаму. У травні 1941 р. на VІІІ пленумі ЦК КПІК була прийнята резолюція про підготовку збройного повстання та рішення щодо створення спільно з націоналістичними організаціями Ліги боротьби за незалежність В’єтнаму – В’єтмінь.
В умовах краху японського колоніального режиму номінальний глава в’єтнамської держави імператор Бао Дай змушений був зректися престолу, і 2 вересня 1945 р. лідер КПІК Хо Ші Мін (1890-1969 рр.) проголосив створення Демократичної Республіки В'єтнам. 12 жовтня була задекларована незалежність від Франції Лаосу, а наступного місяця на всенародному плебісциті в Камбоджі переважна більшість учасників теж висловилася за відокремлення від Парижа.
Однак уже наприкінці вересня 1945 р. французькі війська за підтримки британських союзників зайняли Сайгон (від однойменної річки, в перекладі з в’єтнамської – „піщаний берег”) і невдовзі поширили свій контроль на південь В'єтнаму, Камбоджу й Лаос. Тому в березні наступного року Хо Ші Мін змушений був підписати у Ханої (в’єтнамською – „оточений річкою”) із французьким представником компромісну угоду, за якою незалежна В'єтнамська республіка входила до Французького союзу й поряд із Камбоджею та Лаосом ставала членом Індокитайської федерації. Але подальші переговори щодо державного статусу окупованих французами Центрального (Аннам) і Південного (Кохінхіна) В'єтнаму ні до чого результативного не привели.
До початку 1950 р. в'єтнамська Народна армія звільнила значну частину території з населенням у 20 млн. чол., і 14 січня президент ДРВ Хо Ші Мін звернувся до всіх держав світу із пропозицією встановлення дипломатичних відносин. 30 січня це зробили Москва й Пекін, за їхньою допомогою В'єтмінь зміг модернізувати свої збройні сили й завдати французьким військам кілька серйозних поразок. Тоді на допомогу Парижу прийшли США, на початку 1954 р. Д.Ейзенхауер виступив із так званою "теорією доміно", за якою поразка західних держав в Індокитаї неминуче мала привести до втрати усієї Південно-Східної, а потім і Південної Азії. Разом із тим, пам'ятаючи про Корейську війну, американський президент не відважувався на безпосереднє втручання в конфлікт, натомість висувалася ідея його інтернаціоналізації та посилення фінансування французьких і маріонеткових військ.
Але основні сили французького експедиційного корпусу тоді вже були блоковані Народною армією В'єтнаму у фортеці Дьєнб'єнфу на північному заході країни. Зневірившись у перемозі, Париж пристав до радянської пропозиції щодо скликання міжнародної конференції для розгляду, за участю КНР, заходів відносно послаблення напруженості на Далекому Сході. Вона відкрилася в Женеві 26 квітня 1954 р. за участю міністрів закордонних справ США, СРСР, Великої Британії, Франції та інших зацікавлених держав. Оскільки делегація КНДР вимагала міждержавних переговорів із Півднем на рівноправній основі, а Сеул наполягав на проведенні вільних виборів під контролем ООН, з 8 травня учасники наради приступили до офіційного розгляду індокитайської проблеми. Саме напередодні капітулював французький гарнізон Дьєнб'єнфу, що зробило представників ДРВ помітно непоступливішими. 21 липня 1954 р. Женевська нарада увінчалася укладенням угод з Індокитаю, втілених у 12 документах. Сторони заявили про повагу суверенітету, незалежності, єдності, територіальної цілісності В'єтнаму, Камбоджі й Лаоса, зобов'язалися утримуватися від будь-якого втручання в їхні внутрішні справи, а також консультуватися з кожного питання, переданого їм створюваною міжнародною комісією зі спостереження та контролю за перемир'ям, Франція мала вивести всі свої війська з регіону.
Політичне урегулювання передбачалося здійснити шляхом проведення загальнонаціональних вільних виборів: у Камбоджі та Лаосі - в 1955 р., а у В’єтнамі - не пізніше липня 1956 р., для розмежування сил воюючих сторін там встановлювалася тимчасова військова демаркаційна лінія трохи південніше 17-ї паралелі, частини Народної армії ДРВ відводилися на північ, французи й баодаєвські сили - на південь протягом 300 днів. Окремо зазначалося, що "військова, демаркаційна лінія є тимчасовою і не може бути витлумаченого в якості будь-якого політичного чи територіального кордону". Північнов'єтнамські "добровольці" мали залишити Камбоджу (місцеві комуністичні формування підлягали демобілізації та включенню в королівську армію) і Лаос (національні комуністичні сили до політичного врегулювання передислоковувалися у північно-східні провінції). Заборонялося будь-яке переслідування осіб, що співпрацювали під час війни із супротивною стороною, усі три країни Індокитаю мали зберігати нейтральний статус.