- •Великі географічні відкриття і формування світової колоніальної системи.
- •Основні типи колоніального управління: Домініони, протекторати, заморські території, коронні колонії.
- •3. Всесвітньо-історична роль колоніалізму.
- •4. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •5. Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- •6. Синьхайська революція 1911-1912 рр. Й проголошення Китайської республіки.
- •7. Утворення Китайської Народної Республіки.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •9. Особливості “Чотирьох модернізацій” кнр.
- •10. Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи врегулювання.
- •11. Особливості політико-правової системи кнр.
- •12. Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- •13. Виникнення і особливості розвитку японської державності.
- •14. Революція „Мейдзі” та її наслідки.
- •15. Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- •16.Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- •17. Особливості функціонування “політичної системи 1995 року” в Японії.
- •18. „Економічна дипломатія” Японії.
- •19. Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- •20. Особливості культурно – історичного розвитку Кореї.
- •21. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •22. Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •23. Республіка Корея – один із „азіатських тигрів”.
- •24. Тоталітарний режим в кндр та його ядерна програма.
- •25. Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- •26. Особливості цивілізаційного розвитку в”єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- •27. Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- •28. В”єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.
- •30. Парламентська монархія в Камбоджі.
- •31. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- •32. Особливості розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- •33. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філіппін, Малайзії.
- •34. „Новий порядок” генерала Сухарто в Індонезії та його падіння.
- •35. Труднощі переходу до представницької демократії в сучасній Індонезії.
- •36. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •37. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •38. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •39. Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- •40. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •41. Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- •42. Іднійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •43. Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- •44. Республіка Індія – „найчисленніша демократія світу”.
- •45. Природо-кліматичні умови, ресурси, населення Малої Азії і Іранського Нагір”я.
- •46. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- •47. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- •48. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- •49. Особливості політико-правової системи і зовнішньої політики Ісламської республіки Іран.
- •50. Особливості державного ладу і зовнішньої політики Турецької Республіки.
- •51. Курдська проблема в країнах близького і середнього сходу.
- •52. Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- •53.Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- •54.Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- •56.Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- •57. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •59. Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- •63. Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- •64. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •65. Здобуття незалежності Лівією й проголошення республіки.
- •67. Державний лад і зовнішня політика Туніської Республіки та Королівство Марокко.
- •68. Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- •69. Географічне районування. Природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- •70. Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- •71. Особливості цивілізаційного розвитку Тропічної і Південної Африки в до колоніальну епоху.
- •72. Деколонізація Тропічної й Південної Африки.
- •73. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •74. Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- •75. Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної і Південної Африки.
- •76. Причини і наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •77. Громадянська війна 1967-1970 рр. У Нігерії та вплив на подальший розвиток країни.
- •78. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар,
- •Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- •80.Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- •81.Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- •82.“Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •83.Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- •84.Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •85.Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- •86. Заселення та найдавніші цивілізації доколумбовської Америки.
- •87. Суспільно-політичний лад і культура Ацтекського царства та Інкської імперії.
- •88. Значення відкриття Америки х.Колумбом для розвитку світової цивілізації.
- •89.Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- •90. Визвольна війна 1810-1826 рр. І конституювання суверенних держав у Лат. Америці.
- •91. «Доктрина Монро» і нові незалежні держави Латинської Америки.
- •92.Мексиканська революція 1910-1917 рр. Та її значення.
- •93.Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- •94.Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- •95.Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.
- •96. Кубинська революція 1959 р. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •97. Розроблення і реалізація програми «Союз заради прогресу».
- •98. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •99. Демонтаж військово-диктаторської системи й утвердження представницької демократії в Чилі.
- •100. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Уго Чавеса.
- •101. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •104. Політико-правова система й економіка Республіки Перу.
- •105. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •107. Внутрішньо-політичне становище і проблема наркобізнесу в Республіці Колумбія.
- •108. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
22. Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
Офіційна радянсько-півночнокорейська версія, як це і радив зробити під час зустрічі з Кім Ір Сеном Сталін, всупереч фактам звинуватила в нападі південнокорейські війська, що "вдерлися на 1-2 км на територію КНДР". Мабуть, тому, що Південна Корея готувалася до "агресії", вона вже на третій день війни втратила свою столицю Сеул! На вимогу США Рада Безпеки ООН уже в день північнокорейського вторгнення прийняла резолюцію, що звинувачувала КНДР у "порушенні миру" і вимагала від неї відведення військ. Постійний представник СРСР при ООН Яків Малик із січня 1950 р. не брав участі у роботі Ради Безпеки на знак протесту проти присутності в ній гомінданівця. Але навіть якби він використав своє право "вето", США наполягли б на терміновому скликанні Генеральної Асамблеї, котра в кінцевому підсумку схвалила б таку ж за змістом резолюцію.
Оскільки наступ північнокорейських військ продовжувався, 27 червня президент США Гаррі Трумен оголосив, що американській авіації й флоту відданий наказ надати збройну підтримку Південній Кореї, одночасно 7-й тихоокеанський флот США ввіходив у Тайванську протоку, посилювалися американські гарнізони на Філіппінах, прискорювалося надання допомоги французам в Індокитаї. Того ж дня Рада Безпеки ООН ухвалила ще одну резолюцію, що підтримувала дії США і містила заклик до країн-членів ООН надати допомогу Республіці Корея для "відновлення міжнародного миру й безпеки".
Уже 30 червня до Південної Кореї прибули перші частини американських сухопутних військ із Японії, котрі з 7 липня рішенням Ради Безпеки отримали статус "Збройних сил ООН". До їхнього складу увійшли й крупні контингенти британських та турецьких військ, а також підрозділи ще 12 держав, у тому числі Австралії, Канади, Нової Зеландії, Таїланду і навіть далекої Ефіопії. Невдовзі в ході бойових дій наступив перелом: у середині вересня в тилу північнокорейських військ з моря був висаджений десантом 10-й армійський корпус США, 125 тис. солдат Кім Ір Сена опинилися в оточенні, втратили величезну кількість убитими й полоненими, більшу частину артилерії й танків, від райдужних надій на швидку перемогу не залишилося й сліду. А 1 жовтня 1950 р. генерал Д.Макартур віддав наказ військам ООН перейти 38-му паралель, рівно через тиждень V сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла запропонований британською делегацією проект резолюції, що передбачав знищення збройних сил КНДР і зайняття її території. Радянська делегація, котра нарешті, погодилася на проведення загальнокорейських вільних виборів під контролем комісії ООН, залишилася в меншості.
У розпачі Кім Ір Сен і Пак Хен Єн звернулися із проханням про допомогу до Сталіна. Оскільки тепер на ваги міжнародного політичного престижу були покладені не лише амбіції Кім Ір Сена, як "полководця-визволителя", а й Сталіна спільно з Мао Цзедуном, що благословили корейського вождя на війну, радянський диктатор двічі звернувся до китайського лідера із пропозицією про використання дивізій НВАК на корейському фронті. "США із-за престижу можуть втягнутися у велику війну, - філософствував кремлівський диктатор в одному з послань, - буде, таким чином, втягнутий у війну Китай, а разом з тим втягнеться у війну і СРСР, котрий пов'язаний з Китаєм пактом про взаємодопомогу. Чи варто цього боятися? По-моєму, не варто, оскільки ми разом будемо сильніші, ніж США і Англія, а інші капіталістичні європейські держави без Німеччини, котра не може зараз надати США будь-якої допомоги, не являють серйозної військової сили. Якщо війна неминуча, то нехай вона буде зараз, а не через кілька років, коли японський мілітаризм буде відновлений, як союзник США".
Після певних коливань, комуністичне керівництво Китаю погодилося із пропозицією Кремля. Із середини жовтня безкінечними колонами китайські війська рушили до корейського кордону і далі на фронт, у першому ешелоні йшло 12 дивізій, ще 12 готувалося до відправки в Китаї, всього ж передбачалося задіяти до 30 "добровольчих" з'єднань НВАК. Для їхнього прикриття з повітря спішно формувався радянський винищувально-авіаційний корпус, що міг діяти з баз СРСР у Порт-Артурі й Дайрені.
Поява 25 жовтня 1950 р. на території КНДР китайських "добровольців" черговий раз змінила співвідношення сил: до початку січня 1951 р. комуністичні війська за прямого сприяння СРСР (лише згаданий винищувально-авіаційний корпус до завершення активної фази війни збив 1309 американських літаків, втративши власних 319 бойових машин) відвоювали всю Північ півострова і навіть повторно захопили Сеул. Розлючений поразкою Д.Макартур, за пізнішим зізнанням Г.Трумена, "хотів бомбити Китай, Східну Росію і все підряд". Рада Національної Безпеки розглянула вимоги Д.Макартура щодо застосування ядерної зброї, але відхилила їх з огляду на те, що військові приготування в Європі ще й не починалися. Як заявив голова Об'єднаного комітету начальників штабів американської армії генерал Бредлі, стратегія Д.Макартура втягнула б США "не в ту війну, не в тому місці, не в той час і не з тим ворогом".
Після неодноразового поновлення бойових дій на лінії фронту, що проходила приблизно вздовж 38-ї паралелі, 27 липня 1953 р. була підписана угода про перемир’я між представниками КНДР і КНР, з одного боку, і командуванням військ ООН - з іншого, Південна Корея тоді відмовилася затвердити її. Документ передбачав повсюдне припинення військових дій на період, доки не буде досягнуте загальне мирне урегулювання на півострові, визначалася демаркаційна лінія із двокілометровою демілітаризованою зоною, вздовж неї заборонялася модернізація озброєнь сторін під виглядом заміни застарілого. Корейська війна забрала життя більш ніж двох мільйонів чоловік з обох боків, причому втрати цивільного населення співвідносилися до військових як 4:1.
Після її завершення у Вашингтоні твердо прийшли до висновку про необхідність силової відповіді на будь-які прояви комуністичної загрози в АТР. Дії підтримуваних Пекіном комуністичних повстанців у Бірмі, Малайї, Таїланді, на Філіппінах почали розглядатися в якості координованого наступу світового комунізму. США відчули в собі бажання боротися з комунізмом в усіх частинах земної кулі, що знайшло своє теоретичне оформлення в доктрині його "стримування й відкидання" та, зрештою, привело Америку у В'єтнам. КНР перетворилася чи не в одного з головних стратегічних ворогів США - пастку, із якої Вашингтону вдалося виплутатися лише на початку 70-х рр. ХХ ст.