- •Великі географічні відкриття і формування світової колоніальної системи.
- •Основні типи колоніального управління: Домініони, протекторати, заморські території, коронні колонії.
- •3. Всесвітньо-історична роль колоніалізму.
- •4. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •5. Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- •6. Синьхайська революція 1911-1912 рр. Й проголошення Китайської республіки.
- •7. Утворення Китайської Народної Республіки.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •9. Особливості “Чотирьох модернізацій” кнр.
- •10. Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи врегулювання.
- •11. Особливості політико-правової системи кнр.
- •12. Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- •13. Виникнення і особливості розвитку японської державності.
- •14. Революція „Мейдзі” та її наслідки.
- •15. Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- •16.Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- •17. Особливості функціонування “політичної системи 1995 року” в Японії.
- •18. „Економічна дипломатія” Японії.
- •19. Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- •20. Особливості культурно – історичного розвитку Кореї.
- •21. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •22. Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •23. Республіка Корея – один із „азіатських тигрів”.
- •24. Тоталітарний режим в кндр та його ядерна програма.
- •25. Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- •26. Особливості цивілізаційного розвитку в”єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- •27. Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- •28. В”єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.
- •30. Парламентська монархія в Камбоджі.
- •31. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- •32. Особливості розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- •33. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філіппін, Малайзії.
- •34. „Новий порядок” генерала Сухарто в Індонезії та його падіння.
- •35. Труднощі переходу до представницької демократії в сучасній Індонезії.
- •36. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •37. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •38. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •39. Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- •40. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •41. Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- •42. Іднійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •43. Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- •44. Республіка Індія – „найчисленніша демократія світу”.
- •45. Природо-кліматичні умови, ресурси, населення Малої Азії і Іранського Нагір”я.
- •46. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- •47. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- •48. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- •49. Особливості політико-правової системи і зовнішньої політики Ісламської республіки Іран.
- •50. Особливості державного ладу і зовнішньої політики Турецької Республіки.
- •51. Курдська проблема в країнах близького і середнього сходу.
- •52. Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- •53.Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- •54.Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- •56.Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- •57. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •59. Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- •63. Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- •64. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •65. Здобуття незалежності Лівією й проголошення республіки.
- •67. Державний лад і зовнішня політика Туніської Республіки та Королівство Марокко.
- •68. Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- •69. Географічне районування. Природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- •70. Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- •71. Особливості цивілізаційного розвитку Тропічної і Південної Африки в до колоніальну епоху.
- •72. Деколонізація Тропічної й Південної Африки.
- •73. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •74. Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- •75. Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної і Південної Африки.
- •76. Причини і наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •77. Громадянська війна 1967-1970 рр. У Нігерії та вплив на подальший розвиток країни.
- •78. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар,
- •Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- •80.Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- •81.Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- •82.“Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •83.Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- •84.Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •85.Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- •86. Заселення та найдавніші цивілізації доколумбовської Америки.
- •87. Суспільно-політичний лад і культура Ацтекського царства та Інкської імперії.
- •88. Значення відкриття Америки х.Колумбом для розвитку світової цивілізації.
- •89.Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- •90. Визвольна війна 1810-1826 рр. І конституювання суверенних держав у Лат. Америці.
- •91. «Доктрина Монро» і нові незалежні держави Латинської Америки.
- •92.Мексиканська революція 1910-1917 рр. Та її значення.
- •93.Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- •94.Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- •95.Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.
- •96. Кубинська революція 1959 р. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •97. Розроблення і реалізація програми «Союз заради прогресу».
- •98. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •99. Демонтаж військово-диктаторської системи й утвердження представницької демократії в Чилі.
- •100. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Уго Чавеса.
- •101. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •104. Політико-правова система й економіка Республіки Перу.
- •105. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •107. Внутрішньо-політичне становище і проблема наркобізнесу в Республіці Колумбія.
- •108. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.
30. Парламентська монархія в Камбоджі.
Ще трагічніше розвивалися події у Камбоджі, де на початку 60-х рр. XX ст. комуністичний рух розколовся на три фракції: ветеранів Народ но-революцїйног партії Камбоджі (оформилася на базі КПІК у червні 195 і р.), студентів і учителів — прибічників ультралівих з керівництва Компартії Китаю та антив'єтнамських націонал-шовіністів на чолі з Салот Саром (партійний псевдонім. — Пол Пот).
Один із найкривавіиіих диктаторів минулого століття народився у січні 1928 р. в провінції Кампонгтхом у заможній сім'ї (старша сестра Салот Сара була наложницею короля. Сісовата Монівонга, а двоюрідна сестра — однією з дружин монарха), закінчив Иномпеньський технічний коледж, де вступив у КПІК, а під час навчанЧІя у Франції в 1949 — 1953 рр. став членом Французької компартії й палким прибічником сталінізму. У 1963 р, Салот Сар пішов у джунглі й невдовзі очолив секретаріат ЦК НРІ1К, вважаючи недостатньо радикальними комуністичні реформи маоїстів, він пообіцяв уразі перемоги над •проамєриканськші режимом генерала Лон Нола «показати всім ревізіоністам стовідсоткову повну соціалістичну революцію».
У березні 1976 р. Пол Лот очолив уряд Демократичної Кампучгї (давня назва країни) й установив режим, заснований на страху та безоглядному терорі, 7,5-мільйонне населення країни передбачалося скоротити до 1 мли. осіб, з якими планувалося побудувати «безкласове суспільство». До початку 1979 р. було фізично знищено від 1,5 до 3 мли. чоловік -- учителів, студентів, монахів, чиновників, офіцерів, проституток, жебраків, практично всіх жителів міст, представників 13-ти національних меншин, понад 40 % уцілілого після комуністичних експериментів (насильницька комунізація селянства, ліквідація, товарно-грошових відносин, закриття всіх храмів, загальна трудова повинність із 14ротвІ та ін.) населення було серйозно хворе. Головні/ ідею «радикального соціалізму» чітко сформулював заступник Пол йота — Кхіеу Самфап: «Лише дуже примітивна соціальна організація суспільства дає можливість зберегти природну чистоту».
Але наприкінці 1978р. в провінції Кампоигтям спалах)іуло повстання проти полпотівської «Атки» («Організації»), очолене командиром 4-ї піхотної дивізії Хенг Самрїном, який звернувся за військовою допомогою до СРВ. 200-тисячна в'єтнамська армія розгромила «червоних кхмерів», які відступили Зо таїландського кордону та перейшли до партизанської війни, і привела до влади уряд Єдиного фронту національного порятунку, міністром закордонних справ у ньому став сучасний лідер Камбоджі Хун Сен (1952р. нар.). Пр07їіе Генеральна Асамблея ООНпідтиском США не визнала проголошену 11 січня 1979р. Народну Республіку Кампучію, її в ООН продовжували представляти полпотівці. Спадковий правитель Камбоджі — принц Народом Сїанук, який втратив владу внаслідок військового перевороту в березні 1970р., створив у 1982р. у Куала-Лумпурі уряд Демократичної Кампучп у вигнанні за. участю своїх прибічників з Єдиного національного фронту за незалежну, нейтральну, мирну і співпрацюючу Камбоджу (ФУНСШПЕК), республіканської Буддійської ліберальної партії і «червоних кхмерів».
Конфліктну ситуацію вдалося розблокувати лише після повного виведення з території країни в'єтнамських військ, коли у липні-сергшї 1989 р. в Парижі відбувся перший етап Міжнародної конференції з Камбоджі.. її другий етап увінчався підписанням у жовтні 199 І р. угод про всеосяжне політичне урегулювання, за якими створювалася коаліційна Національна рада на чолі з РІ.Сіануком, що мала керувати країною до проведення вільних виборів, а ООН розпочинала миротворчу операцію. На парламентських виборах під контролем ООН 23-28 травня 1993 р. перемогли монархісти («червоні кхмери» їх бойкотували), і 24 вересня Н.Сіапук був проголошений королем Камбоджі (6 жовтня 2004 р. склав повноваження монарха).
Згідно оприлюдненого 21 вересня 1993 р. Основного закону Королівство Камбоджа — багатопартійна ліберальна демократія під владою конституційного монарха (з 14 жовтня 2004 р. — молодший син Н.Сіанука — Нородом Сіамоні, 1953 р. нар,), який зводиться на престол Радою корони (глава парламенту, прем'єр-міністр і вище духовенство). Законодавча влада належить двопалатному парламенту, що складається з Національної асамблеї (122 депутати, які обираються прямим голосуванням на 5 років) та Сенату (61 місце; 2 сенатори призначаються монархом, 2 обираються Національною асамблеєю і 57 обираються «офіційними виборцями» теж на 5 років). Прем'єр-міністр призначається королем після отримання вотуму довіри в Національній асамблеї.
У грудні 1997 р. була сформована передбачена конституцією Верховна рада мирових суддів, юридичні повноваження мають також Верховний суд і суди нижчих інстанцій. Правова система країни базувалась на цивільному праві кодексів, прийнятих за Перехідної адміністрації ООН у Камбоджі, на котрі справила вплив французька правова система; королівських декретах і комуністичній теорії права. В останні роки збільшується роль загального права.
В середині 90-х рр. процес національного примирення і консолідації в Камбоджі здавався незворотнім, навіть друга людина серед «червоних кхмерів» — колишній віце-прем'єр їєиг Сарі у 1996 р. перейшов на бік королівського уряду з 10-ма тисячами бійців, а у червні 1997 р. під домашнім арештом па одній із баз «червоних кхмерів» опинився Иол Пот (помер у нічна 15 квітня 1998р.). Але в липні 1997р. у Пномпені сталися збройні сутички між ФУНСІНГІНК (голова — принц Нородом Ранаріт, старший син Н.Сіанука) і спадкоємицею НРПК — Народною партією Камбоджі, в результаті котрих другий прем'єр Хун Сен усунув від влади партнера по урядовій коаліції — першого прем'єра Ранаріта. Королівство Камбоджа втратило місце на 52-й сесії ГА ООН, був відкладений і його вступ до АСЕАН (до ЗО квітня 1999 р.).
Кризу вдалося уладнати шляхом проведення 26 липня 1998 р. загальних виборів до Національної асамблеї, які були визнані світовим співтовариством вільними і справедливими. Впевнену перемогу на них здобули колишні комуністи з НПК, які хоча й отримали лише 41 % голосів, проте здобули абсолютну більшість у парламенті — 64 депутати Національної асамблеї і ЗІ сенатора (за результатами виборів 27 липня 2003 р. — 69 депутатських місць). Монархічний ФУНСПШЕК вийшов на друге місце, заручившись підтримкою 32 % виборців і провівши до парламенту 43 депутати і 21 сенатора (у 2003 р. — 26 депутатів). Ліберально-націоналістична Партія Сам Рейсі (колишня партія «Кхмерська нація»), що була створена лише у 1995 р. й до самих виборів діяла нелегально, отримала 14 % голосів і 15 депутатів у Національній асамблеї та 7 сенаторів (з 2003 р. — 28 депутатів). Решта виборців (13 %) віддали свої голоси Буддійській ліберальній партії (голова — Ієнг Мулі) і Кхмерській громадянській партії (Нгуо)І Сиур). Стабілізація політичного становища відразу ж забезпечила чотиривідсоткове зростання ВВІ! у 1999 р. та іноземні інвестиції протягом 1995 — 1999 рр. на $ 5,055 млрд. ВВП Камбоджі у 2004 р. склав за паритетом купівельної спроможності $ 24 млрд., а його приріст сягнув 5,4 %.