29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.

30. Парламентська монархія в Камбоджі.

Ще трагічніше розвивалися події у Камбоджі, де на початку 60-х рр. XX ст. комуністичний рух розколовся на три фракції: ветеранів Народ но-революцїйног партії Камбоджі (оформилася на базі КПІК у червні 195 і р.), студентів і учителів — прибічників ультралівих з керівництва Компартії Китаю та антив'єтнамських націонал-шовіністів на чолі з Салот Саром (партійний псевдонім. — Пол Пот).

Один із найкривавіиіих диктаторів минулого століття народився у січні 1928 р. в провінції Кампонгтхом у заможній сім'ї (старша сестра Салот Сара була наложницею короля. Сісовата Монівонга, а двоюрідна сестра — однією з дружин монарха), закінчив Иномпеньський технічний коледж, де вступив у КПІК, а під час навчанЧІя у Франції в 1949 — 1953 рр. став членом Французької компартії й палким прибічником сталінізму. У 1963 р, Салот Сар пішов у джунглі й невдовзі очолив секретаріат ЦК НРІ1К, вважаючи недостатньо радикальними комуністичні реформи маоїстів, він пообіцяв уразі перемоги над •проамєриканськші режимом генерала Лон Нола «показати всім ревізіоністам стовідсоткову повну соціалістичну революцію».

У березні 1976 р. Пол Лот очолив уряд Демократичної Кампучгї (давня назва країни) й установив режим, заснований на страху та безоглядному терорі, 7,5-мільйонне населення країни передбачалося скоротити до 1 мли. осіб, з якими планувалося побудувати «безкласове суспільство». До початку 1979 р. було фізично знищено від 1,5 до 3 мли. чоловік -- учителів, студентів, монахів, чиновників, офіцерів, проституток, жебраків, практично всіх жителів міст, представників 13-ти національних меншин, понад 40 % уцілілого після комуністичних експериментів (насильницька комунізація селянства, ліквідація, товарно-грошових відносин, закриття всіх храмів, загальна трудова повинність із 14ротв_І та ін.) населення було серйозно хворе. Головні/ ідею «радикального соціалізму» чітко сформулював заступник Пол йота — Кхіеу Самфап: «Лише дуже примітивна соціальна організація суспільства дає можливість зберегти природну чистоту».

Але наприкінці 1978р. в провінції Кампоигтям спалах)іуло повстання проти полпотівської «Атки» («Організації»), очолене командиром 4-ї піхотної дивізії Хенг Самрїном, який звернувся за військовою допомогою до СРВ. 200-тисячна в'єтнамська армія розгромила «червоних кхмерів», які відступили Зо таїландського кордону та перейшли до партизанської війни, і привела до влади уряд Єдиного фронту національного порятунку, міністром закордонних справ у ньому став сучасний лідер Камбоджі Хун Сен (1952р. нар.). Пр07їіе Генеральна Асамблея ООНпідтиском США не визнала проголошену 11 січня 1979р. Народну Республіку Кампучію, її в ООН продовжували представляти полпотівці. Спадковий правитель Камбоджі — принц Народом Сїанук, який втратив владу внаслідок військового перевороту в березні 1970р., створив у 1982р. у Куала-Лумпурі уряд Демократичної Кампучп у вигнанні за. участю своїх прибічників з Єдиного національного фронту за незалежну, нейтральну, мирну і співпрацюючу Камбоджу (ФУНСШПЕК), республіканської Буддійської ліберальної партії і «червоних кхмерів».

Конфліктну ситуацію вдалося розблокувати лише після повного виведення з території країни в'єтнамських військ, коли у липні-сергшї 1989 р. в Парижі відбувся перший етап Міжнародної конференції з Камбоджі.. її другий етап увінчався підписанням у жовтні 199 І р. угод про всеосяжне політичне урегулювання, за якими створювалася коаліційна Національна рада на чолі з РІ.Сіануком, що мала керувати країною до проведення вільних виборів, а ООН розпочинала миротворчу операцію. На парламентських виборах під контролем ООН 23-28 травня 1993 р. перемогли монархісти («червоні кхмери» їх бойкотували), і 24 вересня Н.Сіапук був проголошений королем Камбоджі (6 жовтня 2004 р. склав повноваження монарха).

Згідно оприлюдненого 21 вересня 1993 р. Основного закону Королівство Камбоджа — багатопартійна ліберальна демократія під владою конституційного монарха (з 14 жовтня 2004 р. — молодший син Н.Сіанука — Нородом Сіамоні, 1953 р. нар,), який зводиться на престол Радою корони (глава парламенту, прем'єр-міністр і вище духовенство). Законодавча влада належить двопалатному парламенту, що складається з Національної асамблеї (122 депутати, які обираються прямим голосуванням на 5 років) та Сенату (61 місце; 2 сенатори призначаються монархом, 2 обираються Національною асамблеєю і 57 обираються «офіційними виборцями» теж на 5 років). Прем'єр-міністр призначається королем після отримання вотуму довіри в Національній асамблеї.

У грудні 1997 р. була сформована передбачена конституцією Верховна рада мирових суддів, юридичні повноваження мають також Верховний суд і суди нижчих інстанцій. Правова система країни базувалась на цивільному праві кодексів, прийнятих за Перехідної адміністрації ООН у Камбоджі, на котрі справила вплив французька правова система; королівських декретах і комуністичній теорії права. В останні роки збільшується роль загального права.

В середині 90-х рр. процес національного примирення і консолідації в Камбоджі здавався незворотнім, навіть друга людина серед «червоних кхмерів» — колишній віце-прем'єр їєиг Сарі у 1996 р. перейшов на бік королівського уряду з 10-ма тисячами бійців, а у червні 1997 р. під домашнім арештом па одній із баз «червоних кхмерів» опинився Иол Пот (помер у нічна 15 квітня 1998р.). Але в липні 1997р. у Пномпені сталися збройні сутички між ФУНСІНГІНК (голова — принц Нородом Ранаріт, старший син Н.Сіанука) і спадкоємицею НРПК — Народною партією Камбоджі, в результаті котрих другий прем'єр Хун Сен усунув від влади партнера по урядовій коаліції — першого прем'єра Ранаріта. Королівство Камбоджа втратило місце на 52-й сесії ГА ООН, був відкладений і його вступ до АСЕАН (до ЗО квітня 1999 р.).

Кризу вдалося уладнати шляхом проведення 26 липня 1998 р. загальних виборів до Національної асамблеї, які були визнані світовим співтовариством вільними і справедливими. Впевнену перемогу на них здобули колишні комуністи з НПК, які хоча й отримали лише 41 % голосів, проте здобули абсолютну більшість у парламенті — 64 депутати Національної асамблеї і ЗІ сенатора (за результатами виборів 27 липня 2003 р. — 69 депутатських місць). Монархічний ФУНСПШЕК вийшов на друге місце, заручившись підтримкою 32 % виборців і провівши до парламенту 43 депутати і 21 сенатора (у 2003 р. — 26 депутатів). Ліберально-націоналістична Партія Сам Рейсі (колишня партія «Кхмерська нація»), що була створена лише у 1995 р. й до самих виборів діяла нелегально, отримала 14 % голосів і 15 депутатів у Національній асамблеї та 7 сенаторів (з 2003 р. — 28 депутатів). Решта виборців (13 %) віддали свої голоси Буддійській ліберальній партії (голова — Ієнг Мулі) і Кхмерській громадянській партії (Нгуо)І Сиур). Стабілізація політичного становища відразу ж забезпечила чотиривідсоткове зростання ВВІ! у 1999 р. та іноземні інвестиції протягом 1995 — 1999 рр. на $ 5,055 млрд. ВВП Камбоджі у 2004 р. склав за паритетом купівельної спроможності $ 24 млрд., а його приріст сягнув 5,4 %.