37. Асоціація держав Південно-Східної Азії.

Після ліквідації спроби ліворадикального перевороту 30 вересня 1965 р. в Індонезії її новим військовим урядом досить швидко було покладено край конфронтації з Малайзією, урегульовані стосунки із Сінгапуром й натомість у жовтні 1967 р. розірвані дипломатичні відносини з КНР. Індонезійське керівництво наголосило, що країна не буде вступати у військові й політичні блоки, а азійські проблеми мають вирішувати самі народи континенту, без зовнішнього втручання. Це створило сприятливі умови для формування регіональної організації, що мала сприяти збереженню існуючих політичних режимів, покінчити з інспірованими Пекіном комуністичними повстанськими рухами та нейтралізувати невдоволення певних верств населення проамериканською орієнтацією урядів Малайзії й Філіппін.

8 серпня 1967 р. у Бангкоку на нараді міністрів закордонних справ Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду (тайською – „земля вільних”) і Філіппін було проголошено створення Асоціації країн Південно-Східної Азії (АSEAN). Її головними цілями і завданнями значилися: прискорення економічного росту, соціального й культурного прогресу країн регіону; сприяння встановленню миру і стабільності в АТР на основі дотримання справедливості у відносинах між країнами та відданості принципам Статуту ООН; активізація співпраці та взаємодопомоги у різних сферах (але не військовій) та ін.

Однак унаслідок відмінностей у рівнях розвитку, історичних традиціях, релігійних віруваннях та інертності мислення державних діячів протягом перших 8-ми років існування АСЕАН перебувала в анабіозному стані. Прихід комуністів до влади у країнах Індокитаю прискорив проведення у лютому 1976 р. на індонезійському о.Балі наради глав держав організації. Тоді був підписаний “Договір про дружбу і співпрацю в Південно-Східній Азії”, що передбачав створення Високої ради на рівні глав зовнішньополітичних відомств для мирного урегулювання можливих конфліктів між членами Асоціації. “Декларація згоди” відкрила шлях до укладення наступного року компромісної угоди про преференційоване торговельне урегулювання на 71 вид товарів. Це започаткувало процес лібералізації торгівлі в рамках АСЕАН.

Незважаючи на неодноразові запевнення у тому, що АСЕАН є передусім економічним угрупованням, головною метою діяльності його учасників стало політичне співробітництво для зміцнення власних позицій у регіоні. У другій половині 70-х – 80-і рр. ХХ ст. відбувався активний обмін військовими делегаціями всередині АСЕАН, Індонезія і Малайзія підписали угоду про спільну боротьбу з комуністичними повстанцями на кордоні, аналогічну угоду уклали також Малайзія й Таїланд. Усі члени АСЕАН на двосторонній основі регулярно проводили військові маневри, здійснювали стандартизацію озброєнь.

Але негативний досвід СЕАТО (South-East Treaty Organization, створена 8 вересня 1954 р. у Манілі за участю США, Великої Британії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Пакистану, Таїланду і Філіппін, розпущена у вересні 1975 р.) і СЕНТО (Central Treaty Organization, заснована у 1955 р. Великою Британією, Туреччиною, Іраком, Іраном і Пакистаном, ліквідована у серпні 1979 р. з ініціативи Анкари) утримував учасників Асоціації від надання їй форми військово-політичного союзу, натомість чималі зусилля АСЕАН були спрямовані на розширення організації й залучення до її складу держав Індокитаю. Після одержання 1 січня 1984 р. незалежності від Британії учасником АСЕАН став надзвичайно багатий нафтою султанат Бруней (має золотовалютних резервів на 70 млрд. дол. США і другий в АСЕАН абсолютний рівень ВВП на душу населення – 18 тис. дол., що може бути співставимий канадському, нерухома власність султана Муізаддіна Хассанала становить 16 млрд. амер. дол., а його піддані не сплачують податків, користуються безплатною освітою й медичною допомогою, дотаціями на продовольство й житло).

У квітні 1999 р. до АСЕАН було прийняте Королівство Камбоджа, завершивши тим самим етап формального інтегрування країн Індокитаю до спільного регіонального об’єднання (ще в липні 1995 р. його учасником став В’єтнам, а в 1997 р. – Лаос).

Своє 30-річчя у 1997 р. АСЕАН зустрічала із вражаючими економічними досягненнями: виробництво ВВП у 5-ти державах-засновниках зросло у середньому більш як у 20, а експорт – більш як у 70 разів. Навіть фінансово-економічна криза 1997-1998 рр. незначною мірою відбилася на функціонуванні АСЕАН як регіональної організації. Наприкінці 1998 p. на ханойському саміті Таїланд виступив з ініціативою створення загальноасеанівської системи соціальної безпеки для вирішення внутрішніх проблем, що становлять загрозу регіональній безпеці. А президент Південної Кореї Кім Те Чжун, що був першим із усіх корейських вищих лідерів запрошений брати участь у такому форумі, озвучив ідею створення "Групи перспективного планування співробітництва" (Economic Cooperation Vision Group) у складі представників країн-членів АСЕАН, КНР, Японії, Республіки Корея з метою колективного захисту від нових фінансових криз.

Для того, щоб відновити довіру бізнесу, прискорити подолання наслідків кризи і забезпечити економічне зростання лідери країн АСЕАН ухвалили курс на прискорене створення “району вільної торгівлі”; продовження процесу лібералізації торгівлі послугами; прийняття короткострокових заходів для підвищення інвестиційної принадності ПСА; розширення промислового співробітництва країн-членів АСЕАН. Було також вирішено скоротити на один рік термін, відведений на створення АФТА (ASEAN Free Trade Area), замість початкової дати - 2003 p. - назвалася нова - 2002 р. У даному проекті взяли участь тільки “старі” члени АСЕАН - Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Сінгапур, а також Бруней. Зазначене зобов'язання супроводжувалося постановкою нової проміжної цілі - домогтися того, щоб уже до 2000 p. 90% внутріасеанівської торгівлі (стосується перерахованих вище країн) здійснювалося по знижених тарифах (у діапазоні від 0 до 5 %). Рівень лібералізації, досягнутий до даного терміна, міг бути різноманітним в окремих країнах, але не нижче позначки в 85 %.

До 2002 p. уже 100 % усіх тарифних позицій оподатковувалися мінімальною ставкою в 5 % або нижче. При цьому країни-члени угруповання декларують намір опуститися до нульового рівня тарифів у взаємній торгівлі, наскільки це виявиться можливим. Що ж стосується нових країн-членів АСЕАН, то для них були встановлені пізніші контрольні терміни лібералізації зовнішньоторговельного режиму: для В’єтнаму - 2003 р., Лаосу і Бірми - 2005 p.

Але з приводу міжнародних проблем учасники АСЕАН так і не спромоглися досягти одностайності, зокрема, вони по-різному відреагували на Балканську кризу, що вибухнула навесні 1999 p. В'єтнам і Таїланд засудили бомбардування Югославії, Філіппіни зайняли нейтральну позицію, Сінгапур беззастережно підтримав дії НАТО. Країни Асоціації не знайшли принципової домовленості і щодо державної належності багатих на нафту островів Спратлі (у лютому 1992 р. Всекитайські збори народних представників ухвалили закон про національні території, за котрим ці острови включені до складу провінції Хайнань, фактичний контроль над більшістю з них КНР перехопила у сайгонського режиму ще у 1974 р.). Обстановка, проте, може швидко змінитися, якщо неасеанівські учасники територіальної суперечки будуть робити різкі кроки, у всякому разі проведення влітку 1999 р. футбольного матчу між в’єтнамським і філіппінським гарнізонами, розміщеними на архіпелазі, мало не спортивне, а політичне значення. У той же час Філіппіни звинуватили Малайзію у “повзучому експансіонізмі” у районі Спратлі і недотриманні домовленості про збереження тут статус-кво.