- •Великі географічні відкриття і формування світової колоніальної системи.
- •Основні типи колоніального управління: Домініони, протекторати, заморські території, коронні колонії.
- •3. Всесвітньо-історична роль колоніалізму.
- •4. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •5. Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- •6. Синьхайська революція 1911-1912 рр. Й проголошення Китайської республіки.
- •7. Утворення Китайської Народної Республіки.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •9. Особливості “Чотирьох модернізацій” кнр.
- •10. Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи врегулювання.
- •11. Особливості політико-правової системи кнр.
- •12. Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- •13. Виникнення і особливості розвитку японської державності.
- •14. Революція „Мейдзі” та її наслідки.
- •15. Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- •16.Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- •17. Особливості функціонування “політичної системи 1995 року” в Японії.
- •18. „Економічна дипломатія” Японії.
- •19. Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- •20. Особливості культурно – історичного розвитку Кореї.
- •21. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •22. Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •23. Республіка Корея – один із „азіатських тигрів”.
- •24. Тоталітарний режим в кндр та його ядерна програма.
- •25. Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- •26. Особливості цивілізаційного розвитку в”єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- •27. Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- •28. В”єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.
- •30. Парламентська монархія в Камбоджі.
- •31. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- •32. Особливості розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- •33. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філіппін, Малайзії.
- •34. „Новий порядок” генерала Сухарто в Індонезії та його падіння.
- •35. Труднощі переходу до представницької демократії в сучасній Індонезії.
- •36. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •37. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •38. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •39. Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- •40. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •41. Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- •42. Іднійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •43. Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- •44. Республіка Індія – „найчисленніша демократія світу”.
- •45. Природо-кліматичні умови, ресурси, населення Малої Азії і Іранського Нагір”я.
- •46. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- •47. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- •48. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- •49. Особливості політико-правової системи і зовнішньої політики Ісламської республіки Іран.
- •50. Особливості державного ладу і зовнішньої політики Турецької Республіки.
- •51. Курдська проблема в країнах близького і середнього сходу.
- •52. Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- •53.Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- •54.Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- •56.Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- •57. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •59. Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- •63. Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- •64. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •65. Здобуття незалежності Лівією й проголошення республіки.
- •67. Державний лад і зовнішня політика Туніської Республіки та Королівство Марокко.
- •68. Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- •69. Географічне районування. Природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- •70. Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- •71. Особливості цивілізаційного розвитку Тропічної і Південної Африки в до колоніальну епоху.
- •72. Деколонізація Тропічної й Південної Африки.
- •73. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •74. Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- •75. Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної і Південної Африки.
- •76. Причини і наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •77. Громадянська війна 1967-1970 рр. У Нігерії та вплив на подальший розвиток країни.
- •78. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар,
- •Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- •80.Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- •81.Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- •82.“Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •83.Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- •84.Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •85.Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- •86. Заселення та найдавніші цивілізації доколумбовської Америки.
- •87. Суспільно-політичний лад і культура Ацтекського царства та Інкської імперії.
- •88. Значення відкриття Америки х.Колумбом для розвитку світової цивілізації.
- •89.Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- •90. Визвольна війна 1810-1826 рр. І конституювання суверенних держав у Лат. Америці.
- •91. «Доктрина Монро» і нові незалежні держави Латинської Америки.
- •92.Мексиканська революція 1910-1917 рр. Та її значення.
- •93.Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- •94.Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- •95.Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.
- •96. Кубинська революція 1959 р. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •97. Розроблення і реалізація програми «Союз заради прогресу».
- •98. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •99. Демонтаж військово-диктаторської системи й утвердження представницької демократії в Чилі.
- •100. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Уго Чавеса.
- •101. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •104. Політико-правова система й економіка Республіки Перу.
- •105. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •107. Внутрішньо-політичне становище і проблема наркобізнесу в Республіці Колумбія.
- •108. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
26. Особливості цивілізаційного розвитку в”єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
Пов’язані спільною історичною долею, три суміжні країни Індокитаю – В’єтнам („південна земля”, 329,56 тис. кв. км, 81,14 млн. чол.) Камбоджа (названа на честь містичного прабатька кхмерів Камбу, 181,04 тис. кв. км, 12,727 млн. чол.) і Лаос (236,8 тис. кв. км, 5,776 млн. чол.) – простягнулись більш, ніж на 1750 км уздовж східного узбережжя півострова, де у давнину й Середньовіччя пролягав головний морський шлях, який сполучав Близький Схід із Китаєм і Кореєю. Хто панував на цьому шляху, той прагнув закріпитися на в’єтнамському узбережжі, мешканці котрого полюбляють порівнювати свою країну з двома кошиками рису (дельта р. Червоної на півночі та дельта Меконгу, „голови усіх річок” кхмерською, на півдні), що висять на коромислі (Аннамські гори Центрального В’єтнаму).
Три чверті території В’єтнаму займають гори (найвища вершина – Фан-Сі-Пан, 3143 м, на північному нагір’ї Юннань), що хребтами тягнуться з півночі на південь, тому холодне повітря з Китаю взимку нерідко призводить до зниження температури на гористій півночі країни до + 5-10 (це найпрохолодніший район у Південно-Східній Азії, де не ростуть чимало тропічних культур). Але холодні маси повітря ніколи не сягають центральних і південних областей В’єтнаму, де (як і в гористому Лаосі та рівнинній Камбоджі) завжди спекотно, а перепади температур незначні: + 22-29. Особливості місцевого клімату значною мірою формуються і під впливом літнього вологого (південного й південно-західного) та зимового сухого (північно-східного) мусонів, на узбережжі Південно-Китайського моря й Сіамської затоки навесні та восени трапляються тайфуни. Головним природним багатством Камбоджі й Лаосу є цінні породи деревини, але на континентальному шельфові В’єтнаму є великі запаси нафти, а на півночі й північному сході зосереджені поклади кам’яного вугілля, вольфраму, цинку, свинцю, залізних і марганцевих руд.
Сучасна територія В’єтнаму була однією з найдавніших областей проживання людини, але перше державне утворення – Ванланг – виникло лише у VІІ ст. до н.е., з часом північ країни і південь сучасного Китаю увійшли до давньої федерації Намв’єт. У ІІ ст. до н.е. вона була завойована імперією Західна Хань, та, незважаючи на більш, ніж тисячолітнє панування китайських феодалів (до 939 р.), в’єтнамський народ зумів зберегти самобутність своєї культури й мови. Після здобуття незалежності в північній і центральній частинах країни під управлінням династії Лі (1009-1225 рр.) утворилася єдина держава Дайков’єт, перейменована у 1069 р. у Великий В’єтнам – Дайв’єт. Її політичний лад спирався на китайську традицію, а державною доктриною стало конфуціанство, країна була ніби “маленьким драконом” у тіні величезної імперії на півночі.
Але на той час провідна військово-політична роль у регіоні перейшла до імперії Камбуджадеша, що виникла у ІХ ст. і невдовзі крім Камбоджі охоплювала Центральну М’янму (на санскриті – „сильні”), Сіам (на санскриті – „коричневий”), Лаос та Південний В’єтнам. З тих часів у Камбоджі офіційно править одна й та ж династія, але наприкінці ХІІІ ст. імперія розпалася, в її складі залишилися лише землі, населені кхмерами-буддистами. У 1620 р., коли кхмерський король Четта ІІ одружився з в’єтнамською принцесою, країна фактично була поділена між Дайв’єтом і Сіамом, що надовго внесло гостру напруженість у в’єтнамсько-камбоджійські відносини. Дайв’єт у ХІІІ ст. тричі зазнав вторгнення монгольських армій хана Хубілая, проте відстояв свою незалежність і в подальшому успішно відбивав періодичні напади китайських і китайсько-маньчжурських військ. Однак унаслідок феодальних міжусобиць у 1862-1893 рр. регіон потрапив у колоніальну залежність від Франції в якості Індокитайського Союзу.