- •Великі географічні відкриття і формування світової колоніальної системи.
- •Основні типи колоніального управління: Домініони, протекторати, заморські території, коронні колонії.
- •3. Всесвітньо-історична роль колоніалізму.
- •4. Геополітичне розташування, природно-кліматичні умови, ресурси і населення Китаю.
- •5. Виникнення китайської (конфуціанської) цивілізації та особливості її розвитку.
- •6. Синьхайська революція 1911-1912 рр. Й проголошення Китайської республіки.
- •7. Утворення Китайської Народної Республіки.
- •8. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.
- •9. Особливості “Чотирьох модернізацій” кнр.
- •10. Тайванська проблема: витоки, сутність, перспективи врегулювання.
- •11. Особливості політико-правової системи кнр.
- •12. Географічне розташування, природно-кліматичні умови і заселення Японського ахірпелагу.
- •13. Виникнення і особливості розвитку японської державності.
- •14. Революція „Мейдзі” та її наслідки.
- •15. Політичне й економічне реформування Японії після Другої світової війни.
- •16.Причини, передумови і реалізація “японського економічного дива”.
- •17. Особливості функціонування “політичної системи 1995 року” в Японії.
- •18. „Економічна дипломатія” Японії.
- •19. Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.
- •20. Особливості культурно – історичного розвитку Кореї.
- •21. Утворення кндр і Корейської Республіки.
- •22. Корейська війна 1950-1953 рр. Та її міжнародні наслідки.
- •23. Республіка Корея – один із „азіатських тигрів”.
- •24. Тоталітарний режим в кндр та його ядерна програма.
- •25. Географічне розташування, природні умови і населення Індокитаю.
- •26. Особливості цивілізаційного розвитку в”єтнаму, Лаосу і Камбоджі.
- •27. Здобуття новітньої державної незалежності країнами Індокитаю.
- •28. В”єтнамська війна 1964-1973 рр. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •29. Еволюція комуністичних режимів у Соціалістичній Республіці в”єтнам і Лаоській Народно – Демократичній Республіці.
- •30. Парламентська монархія в Камбоджі.
- •31. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
- •32. Особливості розвитку острівних країн Південно-Східної Азії.
- •33. Проголошення державної незалежності Індонезії, Філіппін, Малайзії.
- •34. „Новий порядок” генерала Сухарто в Індонезії та його падіння.
- •35. Труднощі переходу до представницької демократії в сучасній Індонезії.
- •36. Особливості політико-правових систем Республіки Філіппіни та Малайзії.
- •37. Асоціація держав Південно-Східної Азії.
- •38. Геополітичне положення, кліматичні умови і населення Індостану.
- •39. Історико-цивілізаційний розвиток Індостану в стародавні часи і за Середньовіччя.
- •40. Деколонізація Індостану і утворення незалежних держав.
- •41. Внутрішня і зовнішня політика Індійського національного конгресу.
- •42. Іднійсько-пакистанський конфлікт: витоки, сутність, перспективи урегулювання.
- •43. Особливості політико-правової системи Ісламської Республіки Пакистан.
- •44. Республіка Індія – „найчисленніша демократія світу”.
- •45. Природо-кліматичні умови, ресурси, населення Малої Азії і Іранського Нагір”я.
- •46. Особливості історико-цивілізаційного розвитку Ірану і Туреччини в стародавні часи та за доби Середньовіччя.
- •47. Утворення Турецької Республіки і реформи Мустафи Кемаля Ататюрка.
- •48. Спроби суспільно-політичної модернізації Ірану за правління династії Пехлеві.
- •49. Особливості політико-правової системи і зовнішньої політики Ісламської республіки Іран.
- •50. Особливості державного ладу і зовнішньої політики Турецької Республіки.
- •51. Курдська проблема в країнах близького і середнього сходу.
- •52. Особливості природно-кліматичних умов, ресурси та етнічний склад населення країн Близького Сходу.
- •53.Близький Схід у світовій історії цивілізації за доби Античності й Середньовіччя.
- •54.Розпад Османської імперії й виникнення Палестинської проблеми.
- •56.Політична система, економіка й культура держави Ізраїль.
- •57. Арабо-ізраїльські війни та їхні міжнародно-політичні наслідки.
- •59. Палестинська автономія й перспективи близькосхідного мирного урегулювання.
- •63. Природно-кліматичні умови, населення й культурно-історичні традиції Магрибу.
- •64. Утворення й особливості розвитку Алжирської Народної Демократичної Республіки.
- •65. Здобуття незалежності Лівією й проголошення республіки.
- •67. Державний лад і зовнішня політика Туніської Республіки та Королівство Марокко.
- •68. Проблема самовизначення Західної Сахари і перспективи її вирішення.
- •69. Географічне районування. Природно-кліматичні умови і ресурси Тропічної та Південної Африки.
- •70. Східна Африка – батьківщина антропогенезу.
- •71. Особливості цивілізаційного розвитку Тропічної і Південної Африки в до колоніальну епоху.
- •72. Деколонізація Тропічної й Південної Африки.
- •73. Ліквідація португальської колоніальної імперії в Африці й вирішення намібійської проблеми.
- •74. Організація Африканської Єдності (Африканський Союз).
- •75. Суспільно-політична орієнтація незалежних держав Тропічної і Південної Африки.
- •76. Причини і наслідки міждержавних та міжетнічних збройних конфліктів у Тропічній Африці.
- •77. Громадянська війна 1967-1970 рр. У Нігерії та вплив на подальший розвиток країни.
- •78. Демократизація політичної системи і економічний розвиток пар,
- •Географічне районування, природні умови та ресурси Австралії й Океанії
- •80.Відкриття й заселення Австралії та Нової Зеланжії європейцями. Проблема інтеграції аборигенів у постіндустріальне суспільство.
- •81.Особливості внутрішньої й зовнішньої політики Австралії після Другої світової війни.
- •82.“Держава загального добробуту” в Новій Зеландії.
- •83.Природно-кліматичні умови й мінерально-сировинні ресурси Латинської Америки.
- •84.Етнічний і конфесійний склад населення країн Латинської Америки.
- •85.Інтеграційні процеси в Латинській Америці.
- •86. Заселення та найдавніші цивілізації доколумбовської Америки.
- •87. Суспільно-політичний лад і культура Ацтекського царства та Інкської імперії.
- •88. Значення відкриття Америки х.Колумбом для розвитку світової цивілізації.
- •89.Португальська та іспанська колоніальні імперії в Америці.
- •90. Визвольна війна 1810-1826 рр. І конституювання суверенних держав у Лат. Америці.
- •91. «Доктрина Монро» і нові незалежні держави Латинської Америки.
- •92.Мексиканська революція 1910-1917 рр. Та її значення.
- •93.Режим Хуана Домінго Перона та феномен перонизму.
- •94.Фолклендська війна 1982 р. Та її наслідки.
- •95.Особливості зовнішньої та внутрішньої політики Карлоса Менема.
- •96. Кубинська революція 1959 р. Та її міжнародно-політичні наслідки.
- •97. Розроблення і реалізація програми «Союз заради прогресу».
- •98. Військовий режим Августо Піночета та його неоліберальні реформи.
- •99. Демонтаж військово-диктаторської системи й утвердження представницької демократії в Чилі.
- •100. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Уго Чавеса.
- •101. Політичне урегулювання Центральноамериканського конфлікту.
- •104. Політико-правова система й економіка Республіки Перу.
- •105. Особливості політико-правової системи й міжнародного становища Федеративної Республіки Бразилія.
- •107. Внутрішньо-політичне становище і проблема наркобізнесу в Республіці Колумбія.
- •108. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.
31. Природно-кліматичні умови, ресурси і населення острівних країн Південно-Східної Азії.
У величезній екваторіальній області острівної Південно-Східної Азії нині повністю чи частково розташовані 6 незалежних держав – Республіка Індонезія (1919,44 тис. кв. км, 235 млн. чол. на 2004 р.), Республіка Філіппіни (300 тис. кв. км, 84,555 млн. чол.), східна частина Малайзії (329,75 тис. кв. км, 22,678 млн. чол.), Республіка Сінгапур (647,5 кв. км, 4,45 млн.чол.), султанат Бруней-Даруссалам (5,77 тис. кв. км, 350,75 тис. чол.) і Східний Тимор (14,925 тис. кв. км, 740 тис. чол.).
Поширена з кінця ХІХ ст. назва четвертої за чисельністю населення держави світу - “Індонезія” – в перекладі з грецької мови означає “острівна Індія”, навіть давніше найменування – “Нусантара” малайською мовою (саме на її основі була створена державна мова цієї країни – “бахаса індонесіа”) перекладається як “острівна країна”. Це не випадково, оскільки Індонезія розташована на 13667-ми островах Малайського архіпелагу, із котрих менше половини мають власні назви і лише 992 заселені. Вони поділяються на два нерівні пасма: відносно довгі й вузькі острови Суматра (на санскриті – „океан”), Ява (на санскриті – „острів вівса”), Тимор (малайською – „схід”) та інші – на півдні, й компактні Калімантан (малайською – „земля мангрових дерев”), Сулавесі, Молукські острови та Нова Гвінея – на півночі. Філіппіни, названі на честь спадкоємця іспанського королівського престолу, складаються з 7107-ми островів, причому тільки трохи більше третини з них мають власні назви й біля 800 заселені. 9/10 мешканців країни зосереджено на 11-ти найбільших островах – Лусоні, Мінданао, Самарі, Негросі та ін.
Острови Малайського й Філіппінського архіпелагів – вулканічного походження і гористі (найвища точка Індонезії – 5030-м гора Пунчак-Джая на заході Нової Гвінеї, Філіппін – 2954-м вулкан Апо-Волкано на Мінданао), чимало вулканів діючі (Пінатубо на півдні Лусону вивергався у 1991 і 1992 рр. після 600-річного мовчання), нерідко трапляються землетруси. Під час одного з останніх у лютому 1994 р. на Суматрі загинуло 180 чоловік, але найжахливішим за останні тисячоліття став землетрус біля північно-східного узбережжя острова 26 грудня 2004 р., що супроводжувався гігантською хвилею цунамі на узбережжі Таїланду, Шрі Ланки та Мальдівських островів і забрав життя 300 тис. чол., майже половина жертв припала на Індонезію. Обширні рівнини, особливо на Суматрі й Калімантані, біля морського узбережжя заболочені й важкопрохідні, часто у внутрішні області островів можна дістатися лише ріками, що утворюють густу мережу.
Надра островів, особливо Малайських, багаті на нафту, природний газ, олово (Індонезія посідає 2-ге місце у світі за видобутком), нікель (4-е місце), є крупні поклади вугілля, міді, уранової руди. Клімат архіпелагів – мусонний екваторіальний і субекваторіальний, з високою вологістю повітря та середньорічними температурами від +23 до +30, але в горах вище 1500 м трапляються заморозки.
Індонезія – один із центрів антропогенезу, ще у 1891-1893 рр. нідерландський антрополог Ежен Дюбуа виявив на Яві рештки пітекантропа прямоходячого, що жив протягом майже 1,5 млн. років і зник біля 100 тис. років тому. Окремі дослідники вважають його попередником австралоїдної гілки еволюції “людини розумної” (homo sapiens), її представниками сьогодні є нечисленні папуаські народи Нової Гвінеї та гірські негроїдні племена Мінданао і Лусону. Але з V-ІV тис. до н.е. почалося заселення Малайського і Філіппінського архіпелагів австронезійськими етносами з Індокитаю і Тайваню, що частково асимілювали попередників, а решту витіснили у важкодоступні райони.
У ІІ ст. н.е. під впливом індуської цивілізації на Суматрі та Яві виникли перші ранньофеодальні держави, через два століття значного поширення в регіоні набув буддизм, тому до VІІ ст. в якості літературної мови всіх індонезійських держав використовувався санскрит. Могутня індуїзована держава Шривіджайя (VІ-Х ст.) з центром на Суматрі об’єднала значну частину Малайського архіпелагу й підпорядкувала своєму впливові Філіппіни.
З кінця ХІІІ ст. (після невдалих спроб монгольського завоювання) провідна роль у регіоні перейшла до яванської імперії Маджапахіт, що прийняла іслам. Але на початку ХVІ ст. вона розпалася, що полегшило завоювання Іспанією у 1565-1571 рр. Філіппінського архіпелагу, Португалією – Тимору, а решту островів Малайського архіпелагу протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. опанували Нідерланди. Народи Південно-Східної Азії чинили запеклий опір загарбникам, символом боротьби філіппінців за незалежність став один із вождів острова Мактан Лапу-Лапу, від руки котрого 27 квітня 1521 р. загинув першовідкривач Фернан Магеллан. Індонезійці шанують керівника народного повстання 1674-1679 рр. на острові Мадура біля Яви князя Трунуджайя і національного героя країни, султана Джок’якарти Діпонегоро, який у 1825-1830 рр. очолив визвольну війну проти “невірних”-голандців.
Філіппінцям одним із перших в Азії вдалося скинути іспанське колоніальне ярмо в результаті національно-визвольної революції 1896-1898 рр., але незалежна республіка припинила своє існування після висадки військ США і американо-філіппінської війни 1899-1904 рр. В Індонезії боротьбу за створення незалежної демократичної держави очолила Національна партія, заснована у червні 1927 р. інженером Ахмедом Сукарно (1901-1970 рр.). Він висунув теорію мархаенізму – ідеології простої людини, в котрій поєднувалися окремі соціалістичні ідеї, положення теорії Сунь Ятсена і гандизму (тактика неспівробітництва з властями). В разі перемоги антиколоніальної революції передбачалося створення суспільства без класів і капіталізму, захист інтересів робітників та землеробів.