2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора еко­номіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передба­чених законом.

1. Заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, спрямо­ваними, зокрема, на забезпечення виконання господарських зобов'язань, згідно з Кодексом є: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; від­шкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністратив­но-господарських санкцій тощо (див. коментар до ст. 20 та відповідних статей розділу V цьо­го Кодексу).

За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не су­перечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господар­ському (діловому) обігу. Це передбачені главою 49 Цивільного кодексу неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток, притриманім, а також факторинг (див. коментар до ст. 350), акредитив (пар. З гл. 74 Цивільного кодексу, розд. VIII Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Нацбанку України від 29 березня 2001 р. [150]), передоплата, аванс тощо. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу.

Специфічним видом забезпечення виконання податкового зобов'язання (організаційно-господарського за аналогією) є податкова застава (див. Закон України «Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда­ми» [403]).

2. У частині 2 коментованої статті йдеться про можливість забезпечення державною га­рантією зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора еконо­міки. Умови і порядок такого забезпечення передбачені окремими законодавчими, а також підзаконними нормативними актами. Так, казенне підприємство одержує кредити для вико­нання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 6 ст. 77 ГК). Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників (ч. 2 ст. 183 ГК).

Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобо­в'язань

1. Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобо­в'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредит­ною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвер­дженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зо­бов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

2. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

3. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо вису­нення таких заперечень.

4. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, засто­совуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

1. Банківська гарантія є засобом забезпечення виконання господарського зобов'язання і одночасно окремим договірним зобов'язанням (на платній, як правило, основі) між гарантом і зобов'язаною стороною основного зобов'язання, щодо якого воно виступає як додаткове. У силу цього гарантійне зобов'язання підпорядковується нормам цього Кодексу та інших зако­нів щодо господарських договорів з урахуванням особливостей такого зобов'язання, однією з яких є те, що воно підлягає виконанню на користь третьої особи - управненої сторони основного зобов'язання (ст. 636 Цивільного кодексу).

2. Надання гарантій є одним з видів фінансових послуг і здійснюється відповідно до Зако­ну України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [490]. Гарантами можуть виступати фінансові установи, які відповідно до закону надають такі послуги і внесені до відповідного реєстру в установленому порядку (банки, кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії тощо). Незалежно від того, яка саме фінансова установа надала гарантію, остання згідно з частиною 1 коментованої статті має назву банківської гарантії.

3. У разі якщо зобов'язана сторона не виконає свої обов'язки за основним зобов'язанням, вказані у письмовому підтвердженні (гарантійному листі), або настануть інші умови, перед­бачені у ньому, управнена сторона вправі звернутися до гаранта з письмовою вимогою про виконання зобов'язання за банківською гарантією відповідно до порядку, встановленого Господарським процесуальним кодексом щодо пред'явлення претензій. При цьому гарант має право висунути управненій стороні зустрічні вимоги, але лише ті, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона за основним зобов'язанням у разі наявно­сті заперечень щодо вимог управненої сторони може висунути ці заперечення гаранту, але тільки за умови, що її договір з гарантом містить зобов'язання останнього внести до гаран­тійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

4. До відносин банківської гарантії у частині, не врегульованій Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, зокрема параграфа 4 глави 49 (див. також п. 5 коментарю до ст. 175 ГК).

Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань

1. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних това­риств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери грома­дян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного стра­хового фонду публічної застави.

1. Коментована стаття спрямована на забезпечення захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб, які вкладають свої кошти або цінні папери у банківські, фінансові, стра­хові, інвестиційні чи інші подібні організації або акціонерні товариства тощо, а також на по­криття відповідних майнових ризиків цих організацій і товариств шляхом формування за рахунок їх страхових платежів (внесків) єдиного страхового фонду публічної застави. Ство­рення такого страхового фонду потребує запровадження страхування (бажано обов'язково­го) діяльності із залучення грошових коштів або цінних паперів. Можливість прийняття від­повідного закону передбачена у цій статті.

Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань

1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.