Глава 26 штрафні та оперативно-господарські санкції

Стаття 230. Штрафні санкції

1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобо­в'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

2. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері гос­подарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

1. Законодавство, судова і господарська практика, поряд з терміном «неустойка», вжива­ють терміни «пеня» і «штраф». їх, на відміну від відшкодування збитків, Господарський ко­декс України іменує «штрафними санкціями». При цьому він передбачає, що штрафні санк­ції застосовуються до учасників господарських відносин як за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань, так і за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Слід зазначити, що за порушення правил здійснення господарської діяльності до учасни­ків останньої застосовуються також адміністративно-госпсдарські санкції. Відрізнити ці два види можна лише за такими ознаками:

- відповідно до частини 4 статті 217 ГК господарські санкції застосовуються в установле­ному законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністратив­но-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місце­вого самоврядування;

- адміністративно-господарські санкції застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності, встаноилеких законодавчими актами.

2. Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин, визначений у статті 2 ГК. До них належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, гро­мадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійс­нюють щодо них органїзаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Стаття 231. Розмір штрафних санкцій

1. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається,

2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або пору­шення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного креди­ту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості {комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) то­варів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких, допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штрафу розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовують­ся в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встанов­лено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зо­бов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)..

5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено зако­ном або договором.

7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відно­синах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарюван­ня - господарською організацією.

1. Застереження щодо неприпустимості зміни розміру штрафних санкцій за договором за­стосовується не лише у разі прямої вказівки закону на неможливість змін розміру санкцій.

Враховуючи редакцію частини 1 даної статті, слід зазначити, що, якщо розмір штрафних санкцій встановлений відповідним законом, то вони вже не можуть бути змінені за угодою сторін.

Норма частини 1 має імперативний характер, тобто містить чітко визначене правило пове­дінки, обов'язкове для суб'єктів господарювання. Принциповим, важливим тут є визначення терміна «закон», яке застосовується у цій нормі. У статті 199 ГК вказано, що виконання гос­подарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. Тому термін «закон», вжитий у частині 1 коментованої статті, необхідно розуміти прямо - як норматив­ний акт вищої юридичної сили.

2. Окрему увагу Господарський кодекс приділяє відносинам, де зачіпаються інтереси дер­жави. Частина 2 коментованої статті визначає коло господарських правовідносин, де засто­совуються уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. При цьому слід взяти до уваги, що дані санкції можуть бути застосовані за наявності двох умов: 1) вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за раху­нок державного кредиту; 2) вони підлягають застосуванню тільки за два види правопору­шень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості товарів (робіт, послуг) і за пору­шення строків виконання зобов'язання.

3. Частина 3, що коментується, передбачає можливість встановлення уніфікованих штраф­них санкцій також за інші порушення господарських зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушен­ня пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

4. Частина 4 даної статті встановлює загальне правило, згідно з яким (якщо розмір штраф­них санкцій не визначено законом) санкції за порушення умов договору застосовуються у розмірі, передбаченому господарським договором. При цьому сторонам надається право за­стосовувати різні варіанти визначення розміру штрафних санкцій:

- у відсотковому відношенні до всієї суми зобов'язання (незалежно від ступеня його вико­нання) або тільки до невиконаної частини зобов'язання;

- у визначеній грошовій сумі;

- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5. При укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умо­ви договору, що не суперечать законодавству.

Водночас, у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штраф­них санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений у судовому порядку за за­явою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Норма частини 6 регулює виключно правовідносини між сторонами щодо відповідаль­ності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Раніше це питання регулювалось Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» [72]. Зокрема, ним передбачено, що дія цього акта не по­ширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних і фінансових санкцій за несвоє­часну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і поза­бюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів щодо переказу грошей через платіжні системи. На від­міну від згаданого Закону, коментованою нормою коло відносин, на які не поширюється її дія, не визначене. Тому в даному разі необхідно керуватись нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо­вими фондами» [403].

Частина 6 коментованої статті України містить законодавчі новели. По-перше, встановлено новий граничний розмір штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобо­в'язань. Він нараховується у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Націо­нального банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором. По-друге, штрафні санкції нараховуються за весь час користування чужими коштами, тобто до моменту їх повернення кредитору.

7. Відповідно до статті З ГК внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання та відносини суб'єкта господарюван­ня з його структурними підрозділами.

Як передбачає стаття 64 ГК, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а та­кож функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються поло­женнями про них, які затверджуються у порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Таким чином, встановлення порядку застосування штрафних санкцій у внутрішньогоспо­дарських відносинах та їх розміру ГК відносить до компетенції самого суб'єкта господарю­вання - господарської організації.

Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій

1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штраф­ні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може за­явити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час простро­чення кредитора.

6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо ін­ше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

1. При порушенні зобов'язання, забезпеченого штрафними санкціями, збитки відшкодо­вуються лише у частині, не покритій названими санкціями. Таким чином, як загальне прави­ло виступає заліковий характер штрафних санкцій.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає певні винятки із загального правила, встанов­леного частиною 1 цієї статті, які можливі у разі врегулювання даного питання законом або договором:

- стягнення тільки штрафних санкцій, тобто збитки одночасно з ними не підлягають стяг­ненню;

- одночасне стягнення як штрафних санкцій, так і завданих збитків;

- стягнення або збитків, або штрафних санкцій за вибором кредитора.

Слід зауважити, що відповідно до частини 1 статті 231 ГК стосовно окремих видів зо­бов'язань законом може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за пого­дженням сторін не допускається.

3. Частина 3 статті, що коментується, встановлює загальне правило, за яким вимогу стосовно сплати штрафних санкцій може заявити учасник господарських відносин, чиї права та законні інтереси порушено. При цьому поняття «учасник господарських відносин», яке вживається у зазначеній частині, набагато ширше за поняття «суб'єкти господарювання», оскільки ним охоплюються також органи, перелічені у статті 2 ГК.

Так, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, спожива­чі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновни­ками вказаних суб'єктів чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Законом також може бути передбачено право уповноваженого органу, наділеного госпо­дарською компетенцією, заявляти вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Господарський кодекс не дає тлумачення поняття «уповноважений орган, наділений гос­подарською компетенцією». У більшості випадків слова «наділений господарською компе­тенцією» застосовуються щодо органів державної влади та місцевого самоврядування. Тобто, спеціальне застереження робиться стосовно саме таких органів, оскільки мається на увазі, що суб'єкт господарювання, за загальним правилом, вже має господарську компетенцію.

Проте вирішальним у визначенні кола суб'єктів, які можуть бути «уповноваженим орга­ном, наділеним господарською компетенцією», є норма закону. Тобто, у законі повинна бути вказівка, що саме цей суб'єкт є «уповноваженим органом, наділеним господарською компе­тенцією», який має право заявляти вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Як передбачено частиною 3 статті 8 ГК, господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Згідно з частиною 1 статті 55 ГК під «господарською компетенцією» розуміється сукуп­ність господарських прав та обов'язків, які реалізовують учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність.

За загальним правилом вимогу щодо сплати штрафних санкцій можуть заявляти учасники господарських відносин, чиї права або інтереси порушені. Тобто порушення є неодмінною умовою для пред'явлення учасником господарських правовідносин (у тому числі й уповно­важеним органом, наділеним господарською компетенцією) вимоги про сплату штрафних санкцій. У цьому разі сума останніх стягується на користь заявника.

Якщо ж права та інтереси уповноваженого органу, наділеного господарською компетен­цією, не порушуються і він звертається з такою вимогою на підставі норми закону, то, врахо­вуючи частину 7 статті 232, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стя­гуються у доход держави.

4. За неправомірне користування чужими коштами внаслідок ухилення від їх повернення, іншої прострочки боржник повинен сплатити відсотки на суму цих коштів.

Розмір відсотків за порушення грошових зобов'язань визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший роз­мір не передбачено законом або договором.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відсотки не є різновидом неустойки. Це компенсація кредитору за неправомірне користу­вання понад встановлений строк коштами, які він має отримати від боржника. До цих вимог застосовується загальний строк позовної давності.

5. Положення частини 5 коментованої статті регулює питання зменшення розміру відпо­відальності боржника у разі несвоєчасного виконання господарського зобов'язання з боку кре­дитора. За загальним правилом відповідальність боржника за грошовими зобов'язаннями настає незалежно від наявності вини у його діях. Проте у разі несвоєчасного прийняття кредитором грошового зобов'язанім боржник не зобов'язаний сплачувати відсотки за час прострочити.

Стаття 221 ГК визначає кредитора як такого, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржни­ком, або не виконав дії, що передбачені законом, іншими правовими актами чи випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Боржник у разі прострочення кредитора має право на відшкодування завда­них простроченням збитків, якщо кредитор) не доведе, що прострочення не було умисним або не сталося через необережність його самого чи тих осіб, на яких за законом або доручен­ням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення креди­тора боржник відповідає за виконання зобов'язання на загальних підставах. У разі якщо кре­дитор не виконав дій, до вчинення яких, боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором, то за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк про­строченім кредитора.

6. Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором може бути передбачений інший строк.

Частина 1 статті 223 ГК передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідально­сті за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені стро­ки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не вста­новлено ГК.

За змістом пункту і частини 2 статті 258 ЦК щодо вимог про стягнення неустойки (штра­фу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

Стаття 256 ЦК містить тлумачення терміна «позовна давність». Це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина 6 статті, що коментується, передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК.

7. Стягнення судом штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання у до­ход держави є винятком із загального правила. Подібні випадки передбачаються законом. Враховуючи зміст частини 3 коментованої статті, можна зробити висновок, що заявником про стягнення штрафних санкцій у доход держави виступатиме уповноважений орган, на­ділений господарською компетенцією.

Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій

1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збит­ками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взя­то до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які бе­руть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуго­вують на увагу,