1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

2. У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядуван­ня акта, що не відповідає законодавству і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуван­ням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в по­рядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.

1. Стаття, що коментується, встановлює право суб'єкта господарювання у випадках засто­сування до нього адміністративно-господарських санкцій оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, як і в інших випадках, коли суб'єкт господарювання вважає порушеними його права і законні інтереси.

У нормативних актах, які регламентують господарські відносини у певних сферах господа­рювання, також передбачається можливість оскарження рішень і дій органів державної влади чи самоврядування. Так, Законом від 5 лютого 1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [77] ст. 14 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [112] викладена у такій редакції: «Рішення, дії або бездіяльність органів державної по­даткової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому Законом поряд­ку». Закон України «Про захист економічної конкуренції» [282] передбачає право суб'єктів гос­подарювання на оскарження рішень органів Антимонопольного комітету (ст. 60).

2. Уразі неправомірного застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-гос­подарських санкцій, які не відповідають законодавству і порушують їх права чи законні інте­реси, останні мають право звернутись до суду з заявою про визнання таких актів недійсними. Це є одним із шляхів захисту прав суб'єктів господарювання і споживачів, передбачених статтею 20 ГК. Деякі нормативні акти встановлюють порядок оскарження. Так, за згаданим вище Законом України «Про захист економічної конкуренції» рішення Антимонопольно­го комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету та державного уповноваженого цього Комітету оскаржуються до Вищого господарського суду України; рішення адміністративної колегії територіального відділення Комітету - до господарського суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських гос­подарських судів. Ним також визначено випадки, за якими прийняття судом до розгляду за­яви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету зупиняє його ви­конання (та сама стаття).

3. Як зазначено вище, деякі нормативні акти, що регулюють відносини у певній сфері гос­подарювання, визначають порядок оскарження рішень органів державної влади чи місцево­го самоврядування, а окремі обмежуються посиланням на встановлений законодавством порядок. Стосовно відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання неправомір­ним застосуванням адміністративно-господарських санкцій, знову ж законодавчі акти поси­лаються на те, що порядок їх відшкодування передбачається законодавством. Так, збитки, що виникли в результаті прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єкта природних монополій, що порушують норми цього Закону, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законодавством України. Коментова­на стаття визначає, що відшкодування збитків, завданих суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами. У Кодексі порядок відшкодування збитків у сфері господарювання передбачений статтями 224-229.

Стаття 250. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій

1. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта госпо­дарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За загальним принципом правового регулювання суспільних відносин різними галузя­ми законодавства при притягненні до відповідальності за правопорушення застосовуються строки давності. Але у чинних нормативних актах, які встановлюють адміністративно-гос­подарські санкції, такі строки не передбачаються. Так, за Законом України «Про порядок по­гашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда­ми» [403] податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платників податків у випадках, передбачених цим Законом, не пізніше закінчення 1095-го дня, наступного за останнім днем граничного строку податкової декларації. Але строки на­кладення штрафів за порушення податкового законодавства не встановлені. Це пояс­нюється, напевне, тим, що норми стосовно давності містяться, як правило, у кодифікованих нормативних актах. У зв'язку з цим строки застосування адміністративної відповідальності у господарській сфері цілком виправдано знайшли місце у Кодексі, що коментується.