1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

2. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах -також за рішенням суб'єкта господарювання.

1. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винят­ком тих, на які встановлено державні ціни.

2. У практиці господарювання розрізняють два види вільних цін: а) відпускні ціни, тобто ті, які встановлюються суб'єктом господарювання - виробником продукції (товарів). Інакше вони ще називаються цінами виробника; б) договірні ціни, тобто ті ціни, що встановлюються у договорі за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, передбачених договором або законом. Зміна ціни у договорі після його виконання не допускається (ч. 2 і 3 ст. 632 ЦК).

Як передбачено частиною 4 статті 632 ЦК, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що скла­лися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Одним з видів вільних цін частина 2 коментованої статті називає ціни, що визначаються за рішенням суб'єкта господарювання для застосування їх у внутрішньогосподарських відно­синах, тобто тих, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносинах суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справля­ють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та по­слуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресур­сів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послу­ги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (по­слуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих дер­жавних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надба­вок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами під­приємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

1. Відповідно до частини 1 коментованої статті державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються: а) на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і ди­наміку цін; б) на продукцію та послуги, які мають суттєве соціальне значення для населення.

Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечу­вати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція суб'єкта господарювання є суспільно необхідною.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 р. [495] намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. При цьому ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій, є предметом регулюван­ня діяльності суб'єктів природних монополій згідно із Законом України «Про природні мо­нополії» [419]. Відповідно до частини 2 статті 9 зазначеного Закону при регулюванні цін (та­рифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються:

витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати вироб­ництва та обігу;

податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів;

вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвести­ціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;

очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами);

віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів;

відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;

державні дотації та інші форми державної підтримки.

Переліки видів продукції (послуг) суб'єктів господарювання - природних монополістів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Згідно з частиною 3 коментованої статті державні ціни встановлюються на імпортні то­вари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Придбання товарів за раху­нок коштів Державного бюджету здійснюється відповідно до Закону України «Про закупів­лю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] та інших актів законодавства.

4. Частина 4 коментованої статті під комунальними цінами розуміє ціни на продукцію та по­слуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Встановлення таких цін може передбачатися законом, проте вже сьогодні відповідно до пункту 7 статті 18 Закону Укра­їни «Про місцеві державні адміністрації» [325] місцева державна адміністрація регулює ціни й тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.

Повноваження обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністра­цій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продук­ції, товарів і послуг затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулюван­ня цін (тарифів)» [87].

Так, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (вста­новлюють):

ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, дрова, торф'яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб;

граничні рівні рентабельності і торговельні надбавки на дитяче харчування;

розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при органах внутріш­ніх справ громадянам у нетверезому стані;

тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;

граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призна­чення, вказані у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу, - на рівні не вище ніж 35 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості), а на ті, які придбаваються державними та комунальними закладами охорони здо­ров'я за бюджетні кошти, — на рівні не вище ніж 10 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості);

тарифи на інвентаризацію нерухомого майна, на оформлення прав власності на об'єкти нерухомого, майна та реєстрацію таких прав;

тарифи на ритуальні послуги, пов'язані з похованням;

граничні розміри плати за послуги, що надаються ринками з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.

Обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення па­сажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті — метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює у звичайному режимі руху).

За погодженням з обласними, Київською і Севастопольською міськими державними ад­міністраціями затверджуються тарифи:

на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполученні -управліннями залізниць;

на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом (який працює у звичайному режимі руху) в міжміському внутрішньообласному і приміському сполученні — Мінтрансом.

5. Частина 5 коментованої статті встановлює форми державного регулювання цін, яке здійснюється шляхом: а) встановлення фіксованих державних та комунальних цін; б) вста­новлення граничних рівнів цін; в) встановлення граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород; г) встановлення граничних нормативів рентабельності; д) за­провадження обов'язкового декларування зміни цін.

6. При встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання при­бутку суб'єктами підприємництва, органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону. Ця норма встановле­на частиною 6 даної статті з урахуванням того, що метою підприємницької діяльності є одержання прибутку.

Надання дотацій є одним з основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 12 ГК) і, водночас, засобом державної підтримки суб'єктів господарювання, підстави і порядок застосування якого визначаються законом (ст. 16 ГК).

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноважен­ня органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються за­коном про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

1. Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної са­мостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Відповідно до статті 7 Закону «Про економічну самостійність Української РСР» [128] політи­ка ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодав­ством. Головну роль відіграє Закон України «Про ціни і ціноутворення», який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриман­ням на території України. Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форми власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України. Постановою «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих орга­нів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 25 грудня 1996 р. Кабінет Міністрів затвердив повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністра­цій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торго­вельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесені Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а та­кож Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастопо­ля) державні адміністрації.

2. Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного кон­тролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Державний контроль за цінами здійснюєть­ся, головним чином, при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зо­крема, шляхом декларування) та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - дер­жавні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами (урядовий орган державного управління), що функціонує у складі Мінекономіки України. Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами ма­ють, зокрема, право:

здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності пе­ревірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, уста­нов і організацій незалежно від форми власності та місця їх знаходження;

вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усу­нення виявлених порушень законодавства про ціни;

зупиняти операції суб'єктів господарювання за поточними, валютними, іншими рахунка­ми в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує суб'єктів господарювання в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.