Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕ...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
10.08.2019
Размер:
7.06 Mб
Скачать

3. Види майна, що не може бути предметом застави у разі одержання валютного кре­диту в іноземній фінансовій установі, визначаються законом.

1. Чинне законодавство надає суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності право одержу­вати валютні кредити. Кредити одержують лише в безготівковій формі. Кредитором у цьому випадку обов'язково мають виступати іноземні фінансові установи (нерезиденти - банки та нерезиденти, які мають статус небанківських фінансових установ). Відносини між кредито­ром і позичальником оформлюються кредитним договором. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуєть­ся надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених дого­вором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Суб'єкт зов­нішньоекономічної діяльності (позичальник) повинен використовувати кредит в іноземній валюті за цільовим призначенням, визначеним договором.

Резиденти-позичальники (крім банків) залучають кредити від нерезидентів через уповно­важені банки. Якщо договором з нерезидентом передбачено одержання кредиту з надходжен­ням коштів на рахунок резидента-позичальника за межами України та/або погашення забор­гованості за таким кредитом здійснюватиметься з рахунка резидента в іноземному банку, то резидент-позичальник повинен у встановленому Національним банком України порядку одержати індивідуальну ліцензію на відкриття та використання рахунка в іноземному банку.

Кредитний договір повинен укладатися в письмовій формі. Беручи до уваги те, що кре­дитний договір у цьому разі виступатиме й зовнішньоекономічним договором, він має місти­ти всі істотні умови останнього.

Національний банк України встановив порядок реєстрації кредитних договорів, які пе­редбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залучени­ми від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті. Резидент-позичальник при цьому зобов'язується зареєструвати договір до фактичного одержання кредиту.

Для реєстрації договору та одержання реєстраційного свідоцтва позичальник повинен подати до відповідного територіального управління Національного банку України такі доку­менти:

1) лист-звернення на ім'я начальника відповідного територіального управління;

2) оригінал договору або нотаріально засвідчену на території України фотокопію догово­ру мовою оригіналу; якщо договір укладено іноземною мовою (крім російської), то подаєть­ся також його нотаріально засвідчений на території України переклад на українську мову.

3) повідомлення про договір, який передбачає виконання резидентом боргових зобо­в'язань перед нерезидентом за залученим від нерезидента кредитом, позикою в іноземній ва­люті (далі - повідомлення), за відповідною формою у двох примірниках;

4) письмове підтвердження на ім'я начальника відповідного територіального управління про згоду уповноваженого банку на обслуговування операцій за договором;

5) документ, що підтверджує внесення плати за оформлення реєстраційного свідоцтва згідно з тарифом послуг, установленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Якщо договором з нерезидентом передбачено одержання кредиту з надходженням коштів на рахунок резидента-позичальника за межами України та/або погашення заборгованості за таким кредитом здійснюватиметься з рахунка резидента в іноземному банку, то резидент-позичальник, крім вищезазначених документів, подає індивідуальну ліцензію Національного банку України на відкриття та використання рахунка в іноземному банку (для фізичної осо­би - індивідуальну ліцензію на відкриття рахунка за межами України та розміщення на ньо­му валютних цінностей, крім випадку відкриття фізичною особою рахунка в іноземній валю­ті на час її перебування за кордоном).

Територіальне управління реєструє договір і видає реєстраційне свідоцтво у строк, що не перевищує семи робочих днів з дати надходження зазначених документів до територіаль­ного управління.

В реєстрації контракту можу бути відмовлено за таких умов:

- документи оформлені неналежним чином;

- у поданих документах виявлено недостовірну інформацію;

- розмір процентної ставки, передбаченої договором, перевищує розмір середньозваже­ної процентної ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку.

Реєстраційне свідоцтво Національного банку України виступає єдиним документом, на під­ставі якого уповноважений банк здійснює обслуговування операцій за кредитним договором.

Обслуговуючий банк проводить платіжні операції за кредитним договором лише в тому випадку, якщо вони відповідають умовам, зазначеним у реєстраційному свідоцтві та в дого­ворі з нерезидентом. Банк також контролює відповідність обсягів перерахованої нерезиден­ту іноземної валюти обсягам фактично одержаного резидентом кредиту з урахуванням спла­ти відсотків за його користування, комісій тощо.

Обслуговування банком операцій за договором має здійснюватися в іноземній валюті, що належить до тієї групи Класифікатора іноземних валют, яка фактично отримана резидентом-позичальником.

У разі надходження від нерезидента на адресу резидента-позичальника кредиту і відсут­ності в уповноваженому банку документів, що свідчать про правомірність одержання рези­дентом кредитних коштів згідно з чинним законодавством (реєстраційних свідоцтв або інди­відуальних ліцензій Національного банку України, гарантій Кабінету Міністрів України), уповноважений банк зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати зарахування цих кош­тів на поточний рахунок клієнта повідомити про це орган державної податкової служби за місцем реєстрації резидента як платника податку.

2. Як зазначалося, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на одержан­ня валютних кредитів. Не є винятком і суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статут­ному фонді яких є частка державного майна. При цьому слід зазначити, що згадані суб'єкти можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише після того, як вони отримають згоду Фонду державного майна України.

3. Чинне законодавство на сьогодні не містить переліку видів майна, яке не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі. До­цільним було б внести відповідні доповнення до Закону України «Про заставу» [145].

Стаття 389. Захист державою прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності

1. Держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні пред­ставництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений за­коном.

2. Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недруж­ні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

3. Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також ви­значено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

4. У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності або їх іноземних контрагентів застосовуються санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів.

1. Частина 1 коментованої статті покладає на державу захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами. Такий захист здійснюється згідно з нормами міжнародного права. У разі необхідності такого захисту суб'єкт зовніш­ньоекономічної діяльності має звернутися до дипломатичної чи консульської установи, дер­жавного торговельного представництва, які представляють інтереси України за кордоном.

2. У відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні інтереси суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності України, держава вживає необхідних заходів. Так, за наявності відо­мостей про те, що зазначені суб'єкти обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, органи державного регулювання зов­нішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції мають право застосовувати адек­ватні заходи у відповідь на такі дії. У разі якщо такі дії заподіюють шкоду або створюють за­грозу її заподіяння державі та/або суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.

Заходами у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних со­юзів або економічних угруповань є:

- застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю;

- застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю;

- позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;

- запровадження спеціального мита;

- запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних опера­цій;

- встановлення квот (контингентів);

- запровадження комбінованого режиму квот і контингентів;

- запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;

- інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України. Зазначені заходи застосовуються різними державними органами відповідно до їх компе­тенції.

Так, Верховна Рада України приймає рішення про:

- позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;

- застосування повної заборони (ембарго) на торгівлю.

До компетенції Кабінету Міністрів України віднесено прийняття рішень про:

- застосування часткової заборони (ембарго) на торгівлю;

- здійснення заходів тарифного регулювання щодо імпорту та/або експорту товарів;

- запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій. Наступним державним органом є Мінекономіки, яке приймає рішення про:

- здійснення заходів нетарифного регулювання щодо імпорту та/або експорту товарів;

- ліцензування та реєстрацію окремих видів контрактів;

- запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;

- застосування інших заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань.

Для встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань Мінекономіки проводить відповідне розслідування в по­рядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Матеріали, отримані в результаті про­веденого розслідування, розглядає Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, яка дає реко­мендації компетентним державним органам щодо застосування відповідних заходів.

Застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань припиняється у разі припинення відповідними державами, митними союзами або економічними угрупованнями таких дій щодо України, підписання відповідної угоди та/або відшкодування шкоди.

Зазначимо, що рішення про застосування відповідних заходів може бути оскаржено в су­довому порядку протягом місяця від дати запровадження таких заходів у порядку, встанов­леному законами України.

3. Законом можуть бути передбачені спеціальні заходи щодо захисту національного това­ровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік ви­дів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

Національним товаровиробником визнається сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в Україні цього товару. Інтереси національних товаровиробників захищаються цим Кодек­сом, законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист від недобросо­вісної конкуренції», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпор­ту», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» тощо.

До спеціальних заходів, спрямованих на захист національного товаровиробника, зокрема, належать:

- антидемпінгові заходи - попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до закону під час або за результатами антидемпінгового розслідування;

- компенсаційні заходи — попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до закону під час або за результатами антисубсидиційного розслідування.

Положення щодо заборони експорту, імпорту та транзиту через територію України пев­них товарів і послуг відтворює норму частини 2 статті 379 цього Кодексу. Зазначимо, що За­кон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» забороняє:

- експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або куль­турне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завда­ти шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу або призвес­ти до руйнування навколишнього середовища;

- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дис­кримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного За­кону) України;

- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

4. У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів застосовуються санкції відповідно до Закону про зовнішньо­економічну діяльність та інших законів.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Під недобросовісною кон­куренцією при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти:

- здійснення демпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи;

- здійснення субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи;

- здійснення інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкурен­цією.

За результатами антидемпінгового, антисубсидиційного або спеціального розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, ком­пенсаційних або спеціальних заходів. Таке рішення може бути оскаржено в судовому поряд­ку протягом місяця від дати запровадження відповідних заходів у порядку, встановленому за­конами України.