1. Облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.

2. Відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприєм­ства.

1. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [64], а також постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р., якою було затверджено Порядок подання фінансової звітності [242], По­ложеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських опера­цій підприємств і організацій, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291, а також іншими нормативно-правовими актами.

У випадках, передбачених чинним законодавством, підприємства мають можливість пе­рейти до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, запровадженої Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів мало­го підприємництва» [453], яка передбачає особливий порядок оподаткування суб'єктів малого підприємництва шляхом сплати єдиного податку.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінан­сова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимір­ник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприєм­ства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодав­ства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фак­тів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброб­лених документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встанов­люються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом ста­тистики України, а для банків - Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні госпо­дарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Об'єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підприємств відповідно до законодавства.

2. Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (заснов­никам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом. Орга­нам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 72. Законодавства про підприємства

1. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Ко­дексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

2. Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого нада­но Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законо­давством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.

1. Стаття 62 Кодексу, що коментується, визначаючи ознаки підприємства, встановлює, що воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунок в устано­вах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Це - певна модифікація визначення, що дане у Законі України «Про підприємства в Укра­їні», який, у свою чергу, сприйняв визначення союзного Закону від ЗО червня 1987 р. «Про державне підприємство (об'єднання)» [97]. А якщо «протягти ланцюжок» і далі, то юридич­ні ознаки підприємства віднайдемо і в його визначенні, даному в «Положенні про соціаліс­тичне державне виробниче підприємство», затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1967 р. Те саме можна сказати про Положення про державні промислові трести, затверджене ЦВК і РНК СРСР 29 червня 1927 р. А ще раніше за Цивільним кодексом РРФСР (і УРСР теж) державні підприємства та їх об'єднання виступали в обороті як самостійні й не пов'язані з казною юридичні особи (ст. 19).

Новий Цивільний кодекс Російської Федерації використовує термін «підприємство» як до суб'єктів, так і до об'єктів права. Так, у ньому визнаються як види юридичних осіб державні, казенні та муніципальні підприємства (ст. 113-115). Підприємства, за Кодексом, є також певним видом об'єктів права (ст. 132). Як об'єкт права підприємство визнається і новим Ци­вільним кодексом України (від 16 січня 2003 р.). Тут воно визначається як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191).

А щоб майновий комплекс (плюс трудовий колектив) одержав права юридичної особи (суб'єкта права), він має бути відокремленим, обліковуватись на самостійному балансі.

Подібне визначення міститься в новому Цивільному кодексі Російської Федерації. З нього випливає, що юридичною особою визнається не будь-яка організація, а лише така, яка має відокремлене майно та інші ознаки самостійності цієї організації.

Отож, видається, що частину 4 статті 62 слід було б сформулювати таким чином: «4. Під­приємство, яке має відокремлене майно, самостійний баланс, визнається юридичною осо­бою, може відкривати рахунки в банках, мати печатку із своїм найменуванням та ідентифіка­ційним кодом».