3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

1. В умовах ринкової економіки успіх у господарській діяльності має той підприємець, який пропонує на ринку якісні товари найкращого ґатунку за найнижчими цінами. Такі ре­зультати можливі тільки за умови добросовісної конкуренції, де кожен з учасників може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки перевагам власного походження. Ці умови гарантує антимонопольно-конкурентне законодавство.

Структуру антимонопольно-конкурентного законодавства України складають норматив­но-правові акти різної юридичної чинності: закони України, укази Президента України, по­станови Верховної Ради України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, норма­тивні документи, що затверджуються Антимонопольним комітетом України як самостійно, так і разом з іншими міністерствами й відомствами.

2. Кодекс регулює відносини щодо розвитку конкуренції та запобігання зловживанням монопольним становищем, які впливають чи можуть вплинути на конкурентну ситуацію на території України. Якщо результати діяльності суб'єктів господарювання проявляються лише за межами України, то вони безпосередньо не впливають і не можуть вплинути на кон­курентні відносини в межах України, внаслідок чого на них не поширюється дія Кодексу.

Міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Укра­їни, можуть бути передбачені винятки з положень цієї статті.

3. З метою антимонопольно-конкурентного регулювання банківської, страхової та інших галузей фінансової діяльності суб'єктів господарювання законодавством України можуть бути визначені особливості правового регулювання відповідних відносин. Наприклад, за участі Антимонопольного комітету України створено та функціонує новий уповноважений орган з питань регулювання ринку фінансових послуг - Департамент фінансових установ і ринків Міністерства фінансів України.

Глава 4 господарська комерційна діяльність (підприємництво)

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності

1. Підприємництво- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик гос­подарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

1. Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу існують два різновиди господарської діяль­ності: комерційна (підприємницька) та некомерційна.

Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: від повної незалежності, свободи суб'єктів такої діяльності від будь-якого втручання дер­жави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.). І якщо раніше така діяльність переважно мала назву торговельної, то у період промислової революції вона стала більшою за обсягом, поширивши свою сферу також на процес виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг.

Підприємництво - найбільш розгалужений та поширений у світовій та вітчизняній практи­ці вид господарської діяльності. У ньому присутні всі ознаки саме господарської діяльності (див. ст. З Кодексу та коментар до неї), і водночас воно має свої специфічні риси (ознаки).

Можна виділити такі характерні ознаки підприємницької діяльності:

1) ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця;

2) ризикованість;

3) систематичний, професійний характер;

4) спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і соціальних результатів;

5) регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької діяль­ності).

2. Визначення підприємницької діяльності, що міститься у даній статті Кодексу, є поши­реним у господарському законодавстві. Воно відбиває найбільш характерні риси цього виду господарської діяльності. У той же час воно не є повним, як є неповними (збіднілими) пере­важна більшість відомих визначень у законодавстві. Щодо даного визначення підприєм­ницької діяльності, то в ньому відсутня, на наш погляд, вельми суттєва ознака цієї діяльно­сті — її тісний зв'язок з державним регулюванням. Держава не може стояти осторонь від процесів, що відбуваються у цій сфері. Вона змушена виконувати цю функцію, оскільки під­приємці, реалізуючи свій приватний інтерес, можуть спричиняти і часто-густо спричиняють на практиці шкоду суспільному інтересу. Тому держава у процесі такої регламентації утвер­джує публічні засади, суспільний інтерес, одночасно узгоджуючи його з приватним інтере­сом підприємців.

Виходячи з цього можна уявити собі, що законодавство, яке регулює відносини у сфері підприємництва, є досить складним за своєю структурою і змістом. З іншого боку, неважко зрозуміти, наскільки хибним був би шлях врегулювання цих відносин окремими частинами та й ще різними галузями права (цивільним, адміністративним, фінансовим, податковим та іншими). Таким чином, відносини у сфері підприємницької діяльності об'єктивно потребу­ють системного правового регулювання, що базується на гармонійному поєднанні приват­них і публічних інтересів.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підпри­ємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законо­давчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також пе­релік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється ви­ключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

1. Свобода як суспільний та правовий феномен безпосередньо стосується і підприємниць­кої діяльності.

У відповідності зі статтею 42 Конституції України «кожний має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Тому підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законо­давству. Але слід зауважити, що свобода підприємницької діяльності зовсім не означає «все­дозволеність». Така діяльність піддається регулюванню державою в рамках існуючого зако­нодавства.

2. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодав­ством України. Це обумовлено, насамперед, різноманітністю видів такої діяльності та немож­ливістю її регулювання якимось одним базовим законом. Так, наприклад, підприємницька діяльність у сільському господарстві регулюється кількома законами України: «Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство» [304], «Про сільськогосподарську кооперацію» [446] та рядом інших.

3. Достатньо широкий перелік видів підприємницької (господарської) діяльності, що під­лягають ліцензуванню, встановлюється Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318]. При цьому ліцензія - це єдиний документ дозвільного ха­рактеру, що надає право на заняття окремим видом господарської діяльності, яка у відповід­ності до законодавства підлягає обмеженню виходячи з основних принципів державної по­літики в цій сфері.

Держава обмежує діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів і прекурсорів, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» [341].

Обмежується також діяльність, пов'язана з реалізацією зброї та боєприпасів до неї, видо­буванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної влас­ності, перелік яких визначається в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою.

Обмеженню підлягає і діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуата­цією первинних мереж та супутникових систем телефонного зв'язку, виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченним громадянам, виробництвом бензинів мотор­них сумішевих з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок -абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру.

4. Забороняється підприємницька діяльність органам державної влади та органам місце­вого самоврядування, виходячи з їх спеціальних повноважень.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військо­вослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності