3. Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відно­син, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відпо­відно до закону.

1. Згідно із статтею 2 Закону «Про страхування» страховиками визнаються фінансові уста­нови, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю згідно із Законом «Про господарські товариства» [90] з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Відповідно до статті 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [ 100], статті 38 Закону «Про страхування» та згідно з Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р., ліцензування страхо­вої діяльності на території України носить обов'язковий характер.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 2002 р. [389] є центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі — Державна комісія).

Згідно із статтею 38 Закону «Про страхування» страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

Державна комісія зобов'язана розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання документів.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, вста­новленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії (ст. 36 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг»).

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, пере­страхування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових ре­зервів та їх управлінням.

Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених договорів, надання послуг (виконання робіт), якщо це без­посередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забез­печення власних господарських потреб страховика.

Діяльність по перестрахуванню регулюється статтею 12 Закону «Про страхування» та По­рядком та вимогами щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нере­зидента, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. [248]

Згідно із Законом перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, пере­страхувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обо­в'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерези­дента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимо­гами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про пере­страхування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При здійсненні фінансової діяльності, пов'язаної з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальни­кам, які уклали договори страхування життя.

Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Державною комісією за погодженням з Національним бан­ком України.

3. Згідно з частиною 3 коментованої статті страхувальниками визнаються учасники гос­подарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцією (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, вста­новлених законодавством, та які уклали із страховиками договори страхування або є страху­вальниками відповідно до законодавства України (при здійсненні обов'язкових видів стра­хування).

Страхувальниками згідно з ГК є:

1) підприємства та об'єднання підприємств, а також інші суб'єкти, передбачені ГК, що утворені для здійснення господарської діяльності та зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти господарювання;

2) громадяни України та інші фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законодавством порядку як підприємці;

3) підрозділи (структурні одиниці) суб'єктів господарювання, утворені цими суб'єктами для здійснення господарської діяльності.

У разі смерті страхувальника - підприємця, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.

В інших випадках права і обов'язки страхувальника - підприємця можуть перейти до ін­шого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбаче­но договором страхування.

У разі смерті страхувальника - підприємця, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки щодо охорони прав і законних ін­тересів застрахованих.

У разі визнання судом страхувальника-підприємця недієздатним його права і обов'язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати ним дієздатності.

У разі якщо страхувальник - підприємець визнаний судом обмежено дієздатним, він здійснює свої права і обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Якщо страхувальник - юридична особа припиняється і встановлюються його правона­ступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступника.

Стаття 354. Договір страхування

1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

2. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяль­ністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування.

3. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхуваль­ника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською орга­нізацією).

4. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (по­лісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

І. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування стра­хувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати по­слугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (ін­дивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Дер­жавною комісією.

Договір страхування повинен містити істотні умови, передбачені статтею 16 Закону «Про страхування», та укладається на підставі письмової заяви на страхування за формою, вста­новленою страховиком, яку страхувальник подає страховику або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Закон «Про страхування» передбачає особливу процедуру укладення договорів страху­вання життя. Такий договір може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової за­яви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страху­вання та видачі йому страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, її копія надсилається страхувальнику з від­міткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які є локальним нормативним актом страховика.

Правила страхування містять умови певного виду страхування, що здійснюються даною організацією, на підставі яких укладаються договори добровільного страхування і які підля­гають обов'язковому затвердженню Державною комісією при видачі ліцензії на право здійс­нення певного виду страхування.

Правила страхування повинні містити дані, передбачені статтею 17 Закону «Про страху­вання».

У разі якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи до правил страхування вносяться зміни та/або доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та/або доповнення для реєстрації до Державної комісії.

Державна комісія має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та/або доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них супере­чать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відпо­відають вимогам статті 17 Закону «Про страхування».

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб -застрахованих осіб, вигодонабувачів.

Страхування третіх осіб може провадитися лише за їх згодою, крім випадків, передбаче­них чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати права і обов'язки страху­вальника згідно з договором страхування.

У разі укладення договорів особистого страхування страхувальники мають право призна­чати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

При укладенні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, стра­хувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків внаслідок настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не перед­бачено договором страхування.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти ро­бочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умо­вами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - підприємця чи втрати ним дієздатності;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При цьому згідно із статтею 28 Закону «Про страхування» дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови дого­вору страхування, та якщо інше не встановлено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за ЗО календарних днів до дати припинення дії договору стра­хування, якщо інше ним не передбачено.

Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення у випадках, перед­бачених ЦК, а також у разі якщо:

- його укладено після страхового випадку;

- об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

2. Державна комісія має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя і договорів страхування майна громадян.

3. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

4. Чинне законодавство України (ст. 18 Закону «Про страхування») формою договору страхування визнає страхове свідоцтво (поліс, сертифікат).

Відповідно до практики проведення страхової діяльності в Україні поліс страхування має подвійну природу.

По-перше, він виступає як договір страхування, і в такому разі до нього мають застосову­ватися норми Закону «Про страхування», що визначають вимоги до істотних умов договору страхування, порядку укладення та припинення останнього, порядку і умов визнання його недійсним, прав і обов'язків страховика і страхувальника тощо.

По-друге, поліс страхування виступає як документ, що підтверджує факт укладення дого­вору страхування. За таких умов до полісу не пред'являються вищезазначені вимоги.

Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання

1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення дер­жавного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

1. Відносини щодо здійснення страхування у сфері господарювання регулюються норма­тивно-правовими актами, які залежно від сфери дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (що поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності, і стра­хової зокрема), та на спеціальне законодавство України про страхування у сфері госпо­дарювання як окремий вид підприємництва.

До загального законодавства відносять нормативні акти, що регулюють будь-який вид підприємницької діяльності, у тому числі й страхову як її окремий вид.

Спеціальне законодавство про страхування у сфері господарювання включає: Закон «Про страхування», норми інших законів України, що стосуються страхування; постанови Вер­ховної Ради України з питань страхової діяльності; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України з питань страхової діяльності; відомчі акти; локальні нормативні акти страхових компаній.