1. Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підпри­ємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспіль­ства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

1. У сфері права «принципи» є загальновизнаним поняттям. Ним означають провідну ідею, керівні засади правового регулювання тих чи інших відносин. Щодо принципів господарю­вання, про які йдеться у коментованій статті, то вони відображають сутність і характер пра­вового регулювання саме цього виду відносин.

Слід враховувати, що правові принципи мають чималий регулюючий потенціал. Так, ці принципи у багатьох випадках стають незамінним засобом тлумачення змісту норм права при їх практичному застосуванні. Адже та чи інша норма, що встановлює конкретне правило поведінки, далеко не завжди містить посилання на те, яка керівна ідея була закладена в осно­ву цього правила. Якщо ж при застосуванні норми враховуються й принципи регулювання, то зміст правила поведінки стає більш зрозумілим. Використання правових принципів здат­не принести користь і тоді, коли зустрічаються прогалини у чинному законодавстві й вини­кає необхідність, зокрема, в застосуванні аналогії закону чи права. Відомо, що суд не може відмовити у розгляді справи, якщо він не виявив у законодавстві конкретного правила пове­дінки для розв'язання справи. Тому і в даному разі з'являється можливість сповна викорис­тати регулюючі можливості принципів правового регулювання.

2. Головна відмінність правових принципів від інших засобів правового регулювання полягає в тому, що вони, будучи вираженими мінімумом тексту, містять значно більше інформації, ніж конкретні, але багатослівні правові норми. Це дає можливість цим принципам відігравати роль «стиснутої пружини», енергія якої збільшує цілеспрямованість і точність дії норм.

3. Якщо з'ясовувати зміст тих загальних принципів господарювання, які перелічуються у коментованій статті, то не можна не звернути уваги та те, що в їх формулюваннях знаходять свій відбиток відповідні положення Конституції України. Деякі ж формулювання, хоча на­пряму й не пов'язані з текстом конституційних положень, тим не менш відображають голов­ний сенс (ідею) конституційної основи суспільного господарського порядку. Тому більш повне уявлення про зміст принципів господарювання можна отримати, якщо їх формулю­вання порівнювати з положеннями статті 5 Кодексу та відповідними коментарями до неї.

Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності

1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Ка­бінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

1. У правовому регулюванні господарських відносин визначальна роль належить норматив­но-правовому регулюванню, упорядкуванню відносин у сфері господарювання за допомогою нормативно-правових актів. Серед цих актів чільне місце посідає Конституція України, якою встановлюються конституційні основи правопорядку у сфері господарювання (ст. 5 ГК), а також врегульовуються на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері.

З прийняттям ГК України нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарю­вання набуває організованого системного характеру. По суті, цей Кодекс є базовим ком­плексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господар­ського законодавства. Відтак, усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повин­ні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Це не означає, що не можуть прийматися закони, якими певне коло або окремі моменти господарських відно­син регулюються інакше, ніж передбачено ГК; однак необхідною умовою прийняття таких законів або їх окремих положень є одночасне внесення відповідних змін до ГК.

2. Оскільки цим Кодексом встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення господарської діяльності, нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання конкретизується в багатьох законах спеціального характеру, існування яких передбачено відповідними статтями ГК. Наприклад, стаття 43 ГК містить загальне по­ложення щодо свободи підприємницької діяльності. Водночас нею передбачаються спе­ціальні закони, якими встановлюється перелік видів господарської діяльності, що підляга­ють ліцензуванню або підприємництво в яких забороняється, визначаються випадки обме­ження підприємницької діяльності посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тут же міститься вказівка на те, що особливості здійс­нення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. При цьому конкретизація регулювання господарських відносин може здійснюватися не лише у законах, що належать до галузі господарського законодавства, але й у законах інших галузей законо­давства - конституційного, адміністративного тощо, окремі положення яких стосуються від­носин у сфері господарювання (наприклад господарської діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій тощо). Крім законів України, господарська діяльність регулюється нормативно-правовими актами Президента України, зокрема указами з економічних питань, не врегульованих законами (видання таких указів протягом трьох років після набуття чин­ності Конституцією України було передбачено пунктом 4 розділу XV «Перехідні положен­ня» Конституції України). При цьому слід мати на увазі, що названі укази мають силу зако­нів, на відміну від інших указів Президента України, що є підзаконними актами.

Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, зазначеними в коментованій статті, є відповідні постанови Уряду, а також декрети Кабінету Міністрів України, видані в період 1992-1993 рр., з наступними змінами, які зберігають чинність відповідно до пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. На відміну від постанов Кабінету Міністрів України, які є підзаконними актами, декрети мають силу закону.

Інші органи державної влади у випадках, передбачених цим Кодексом, видають підзакон­ні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Напри­клад, згідно з частиною третьою статті 339 ГК, банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком України. Те саме стосується порядку відкриття банків­ських рахунків (ст. 342 ГК).

До цього роду актів слід віднести також відповідні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань, що належать до її компетенції (ст. 137 Конституції України). Від­повідно до статті 23 ГК правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками госпо­дарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

3. До інших нормативних актів, передбачених цією статтею, належать локальні норматив­но-правові акти, на які є вказівка у цьому Кодексі, зокрема установчі документи суб'єкта господарювання (статути, положення). Наприклад, статтею 71 ГК встановлено правило, згідно з яким відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної вла­ди, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства. Стаття 142 ГК встановлює, що порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господа­рювання визначає власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів тощо.

Іншими нормативними актами, передбаченими коментованою статтею, є також державні стандарти або технічні умови, інші правила, обов'язкові до виконання учасниками господар­ських відносин, порушення яких тягне правові наслідки. Наприклад, стаття 276 ГК передба­чає, що показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору. Так само є обов'язковими для суб'єктів господарювання, наприклад, державні ціни на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 191 ГК), тощо.