1. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальни­ків і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінан­сових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати по­датків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, викорис­тання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Оскільки підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, остільки й прин­ципи її функціонування невідривно пов'язані з загальними принципами господарювання (див. ст. 6 цього Кодексу та коментар до неї).

Принципи підприємницької діяльності являють собою основи правового регулювання від­носин, які складаються при її здійсненні. Інакше кажучи, принципи закріплюють собою сут­ність правового регулювання таких відносин. У них не розкривається все багатство правових форм підприємництва. Вони лише інтегрують ці форми в якесь абстрактне ціле. За до­помогою принципів конструюється їх суть. Перелічені в коментованій статті принципи зага­лом віддзеркалюють сутність механізму правового регулювання відносин, що складаються в процесі підприємницької діяльності. При цьому кожен з принципів охоплює одночасно як господарювання на підприємницьких засадах, так і регулювання його в рамках, встановлених і чітко окреслених законом.

Стаття 45. Організаційні форми підприємництва

1. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, пе­редбачених законом, на вибір підприємця.

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.

3. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основ­ною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

1. Підприємець при здійсненні підприємницької діяльності не обмежений у виборі будь-яких організаційних форм, які передбачені законом. І як підтвердження цього правила у Господарському кодексі вельми широко представлена різноманітність таких форм (див. ст. 73, 74, 76, 78-80, 93, 95, 113-117,128, 129 Кодексу та коментарі до них).

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації окре­мих організаційних форм підприємництва здійснюється у відповідності з цим Кодексом (див. гл. 6 цього Кодексу), а також із Законом України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб - підприємців» [115].

3. Не всі громадяни та юридичні особи ставлять собі за мету здійснення господарської діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку, тобто вони здійснюють некомерційну діяль­ність. Але для отримання більш вагомих економічних та соціальних результатів вони мають право здійснювати і підприємницьку діяльність (як допоміжну). У такому разі на підприєм­ницьку діяльність поширюються положення відповідних статей цього Кодексу.

Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці

1. Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної зако­ном та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включа­ючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до зако­нодавства України.

Підприємець має право здійснювати підприємницьку діяльність як особисто, так і з залу­ченням найманої праці. В останньому випадку він зобов'язаний додержуватись чинного зако­нодавства, що регулює трудові відносини, забезпечувати належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче встановленої законом (Верховна Рада України періодично встановлює мінімальний розмір заробітної плати, нижче якої підприємець не має права сплачувати вина­городу за працю найманим працівникам). Підприємець повинен сплачувати за найманих пра­цівників внески до Пенсійного фонду України, до Фонду соціального страхування з тимчасо­вої втрати працездатності, до Фонду обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробницт­ві і професійних захворювань. У разі отримання працівником професійного захворювання або втрати частини працездатності підприємець зобов'язаний у відповідності з чинним зако­нодавством України відшкодовувати такому працівнику процент втрати працездатності.

Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців

1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і ви­користання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що цен­тралізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав під­приємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Кон­ституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними осо­бами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбаче­них законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

1. Підприємницьку діяльність неможливо здійснювати без залучення і використання ма­теріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Тому для забезпечення рівних умов розвитку суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від обраних ними організаційних форм, держава гарантує усім підприємцям рівні пра­ва та рівні можливості для залучення цих ресурсів. Наприклад, щодо інформаційних ресур­сів стаття 9 Закону України «Про інформацію» [299] передбачає право всіх громадян Ук­раїни, юридичних осіб і державних органів на інформацію, тобто надає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

2. Впровадження ринкових відносин значно звузило сферу централізованого розподілу державою матеріально-технічних ресурсів. Здійснення підприємцями поставок, робіт чи по­слуг для державних потреб регулюється Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і по­слуг за державні кошти» [141]. Відповідно до цього Закону така закупівля може здійснювати­ся шляхом: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). При цьому виконавці самостійно вирішують питання матеріально-технічного забезпечення реалізації укладених договорів. У той же час у деяких галузях централізоване забезпечення ресурсами зберігає актуальність. Так, відповідно до Закону України «Про державне оборонне замовлен­ня» [96] виконавцям оборонного замовлення у разі необхідності можуть встановлюватися квоти на обов'язковий продаж їм підприємствами та організаціями України окремих видів си­ровини, матеріалів та комплектуючих виробів у обсягах і за переліком, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Недоторканність майна гарантується Конституцією України всім суб'єктам власності, у тому числі підприємцям.

Відповідно до статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права при­ватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкоду­вання їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуван­ням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Наприклад, відповідно до статті 55 Закону України «Про власність» [74] майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій в порядку і на умовах, встановлених законодав­чими актами України, з виплатою йому вартості майна.

4. У разі порушення майнових прав суб'єкта підприємницької діяльності підприємець має право на відшкодування завданих цим порушенням збитків відповідно до норм цього Кодек­су та інших законів. Відшкодування збитків докладно врегульовано главою 25 Кодексу. Крім того, відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про власність» в разі прийнят­тя Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує влас­никові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

5. Закон захищає суб'єктів підприємництва від незаконного втручання в їх діяльність з бо­ку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Однак у деяких випадках залучення підприємців та осіб, які працюють у них за наймом, до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків є необхідним. Таке залучення можливе відповідно до норм законів України «Про правовий режим воєнного стану» [411], «Про правовий режим надзвичайного стану» [413], інших нормативних актів. Завдані підприємцю збитки мають компенсуватися у порядку, встановленому Господарськими кодексом та відповідним спе­ціальним законодавством.

Стаття 48. Державна підтримка підприємництва