2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішен­ням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший порядок не встановлено законом.

1. Виробничий кооператив як юридична особа (ч. З ст. 95 ГК) несе відповідальність за сво­їми зобов'язаннями усім своїм майном (ч. 2 ст. 96 ЦК).

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну матеріальну відповідальність за зо­бов'язаннями кооперативу. Ця відповідальність, як правило, є обмеженою. Частина 1 комен­тованої статті передбачає, що відповідальність членів виробничого кооперативу не може бу­ти меншою за розмір їх пайового внеску.

Спеціальним законом або статутом може бути передбачено більший розмір відповідаль­ності, наприклад, додаткова відповідальність у розмірі, кратному розміру обов'язкового паю члена виробничого кооперативу, або розмір відповідальності може бути відображений част­ковою величиною додатково до розміру паю (1/4 чи 1/2 паю тощо).

Необмежена відповідальність членів виробничого кооперативу за його зобов'язаннями в теперішній час практично не застосовується. Якщо ж цей вид відповідальності передбачений статутом виробничого кооперативу, то його члени у разі недостатності власного майна ко­оперативу для погашення його зобов'язань несуть відповідальність за зобов'язаннями ко­оперативу своїм особистим майном.

За зобов'язаннями своїх членів виробничий кооператив відповідальності не несе.

2. За рішенням загальних зборів членів виробничого кооперативу, якщо інший порядок не встановлений законом, кооператив з метою забезпечення стійкого фінансового стану та відшкодування можливих збитків, що можуть виникнути у результаті певних непередбаче­них обставин, які не залежать від його волі, має право застрахувати своє майно та майнові права у відповідності з нормами Закону України «Про страхування» [459] та інших законо­давчих актів України у цій сфері діяльності.

Страхування здійснюється добровільно за рішенням загальних зборів кооперативу, якщо інший порядок не встановлений законодавством України.

Стаття 109. Припинення діяльності виробничого кооперативу

1. Виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначе­ному статутом кооперативу відповідно до вимог цього Кодексу.

2. Виробничий кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб'єкта гос­подарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:

ліквідація виробничого кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призна­ченою загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду-ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;

розпорядження землею виробничого кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між чле­нами виробничого кооперативу пропорційно вартості їх паю.

1. Реорганізація є способом як припинення діяльності виробничого кооперативу як юри­дичної особи, так і виникнення нових організаційно-правових форм суб'єктів господарюван­ня. Частина 1 коментованої статті присвячена регламентації лише добровільної реорганізації виробничого кооперативу за рішенням його загальних зборів і містить загальну норму, від­повідно до якої форми реорганізації, її підстави та порядок визначаються статутом виробни­чого кооперативу з урахуванням положень статті 59 ГК.

2. Як і всі інші підприємства, виробничий кооператив може припинити своє існування шляхом ліквідації. Ліквідація виробничого кооперативу відбувається на підставах і в поряд­ку, передбачених нормами статей 59—61 ГК з урахуванням особливостей, викладених у частині 2 статті, що коментується.

При добровільній ліквідації виробничого кооперативу ліквідаційна комісія призначається загальними зборами кооперативу; якщо ж ліквідація не є добровільною, ліквідаційна комісія формується згідно з рішенням суду.

Правова доля землі виробничого кооперативу у випадках його ліквідації визначається за нормами земельного законодавства України.

Якщо у виробничого кооперативу після розрахунків з кредиторами залишилося майно, то воно розподіляється між його членами пропорційно вартості їх паю.

Стаття 110. Інші питання діяльності виробничого кооперативу

1. Інші питання діяльності виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, ін­шими законами.

Положення коментованої статті носять відсилочний характер. Питання діяльності вироб­ничого кооперативу, що не врегульовані нормами статей 93-100 ГК, регламентуються інши­ми його положеннями, а також іншими законодавчими актами України.

Стаття 111. Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації

1. Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих орга­нізацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

2. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна ор­ганізація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємо­допомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

3. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

4. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, ін­ші форми об'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них.

5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Во­лодіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань).

Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власно­сті споживчих товариств, спілок (об'єднань). їх частка у власності визначається дого­вором.

6. Правові засади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом.

7. Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відпо­відно до вимог цього Кодексу та інших законів.

8. Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні під­приємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднан­ням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

1. Споживча кооперація в Україні визначається як система самоврядних організацій, за­снована на добровільному об'єднанні громадян для спільного ведення некомерційної госпо­дарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Система споживчої кооперації включає споживчі товариства, спілки різних ланок, коопе­ративні об'єднання, підприємства та установи названих організацій.

Споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Діяльність споживчої кооперації будується відповідно до Закону України «Про споживчу кооперацію» [452].

2. До первинної ланки споживчої кооперації відносяться споживчі товариства. Споживчим товариством визнається самостійна, самоврядна організація громадян, які

об'єднуються на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги. Ме­тою такого об'єднання є забезпечення економічних та соціальних інтересів громадян - чле­нів споживчого товариства.

Споживче товариство, на відміну від виробничого кооперативу, належить до некомерцій­них організацій і може об'єднувати на засадах членства громадян (індивідуальних членів) та комерційні й некомерційні організації (колективних членів).

Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається роз­мірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

3. Споживче товариство з дня його державної реєстрації набуває статусу юридичної особи. Єдиним установчим документом споживчого товариства є його статут, що приймається

загальними зборами членів товариства.

Статут споживчого товариства повинен відповідати загальним вимогам, що ставляться до установчих документів суб'єктів господарювання і встановлені частиною 4 статті 57 ГК. У ста­туті також обов'язково повинні міститися відомості, передбачені частиною 2 статті 105 Закону України «Про споживчу кооперацію», а саме: порядок вступу до споживчого товариства, по­рядок виходу з нього, права та обов'язки членів споживчого товариства, інші відомості.

4. Споживчі товариства з метою забезпечення економічних, соціальних та інших інтересів своїх членів можуть створювати (об'єднуватися) в районні, обласні спілки споживчих това­риств, Кримспоживспілку, центральну спілку споживчих товариств України (Укоопспілку).

Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на засадах членства та договорів.

Об'єднання споживчих товариств різних рівнів утворюються на договірних засадах.

Споживчі товариства - члени об'єднань можуть делегувати їм частину своїх повноважень на виконання окремих функцій.

Об'єднання споживчих товариств набувають статусу юридичної особи з дня державної реєстрації. Як юридичні особи вони можуть здійснювати господарську та іншу, не забороне­ну чинним законодавством України, діяльність.

Об'єднання споживчих товариств діє на основі статуту, який приймає вищий орган управ­ління спілки (з'їзд або конференція).

Вищий орган спілки обирає органи управління та контролю спілки, вирішує інші питання її діяльності.

Функції та компетенція спілок споживчих товариств встановлені Законом України «Про споживчу кооперацію» і конкретизуються їх статутами.

Споживчі товариства мають право вільного виходу із спілки, об'єднання споживчих това­риств. Вихід із об'єднання споживчих товариств здійснюється шляхом розірвання договору.

5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, їх об'єд­нань, підпорядкованих ним підприємств та організацій та їх спільної власності.

Повноваження власника здійснюють органи споживчої кооперації відповідно до їх компе­тенції, що визначена статутом споживчого товариства, спілки (об'єднання).

Частина 5 статті 111 ГК, статті 23, 24, 41 Закону України «Про власність» [74] визначають об'єкти права власності споживчої кооперації. Ці об'єкти можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Усі співвласники спільно володіють на­лежними їм об'єктами на договірних засадах. Договором визначена і частка співвласників у спільній власності.

6. Основні питання організації та діяльності споживчої кооперації, окрім статті, що комен­тується, регламентуються іншими положеннями ГК, нормами Закону України «Про спожив­чу кооперацію» та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами України.

7. У відповідності з частиною 7 статті, що коментується, частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживчу кооперацію» та частиною 3 статті 6 Закону України «Про власність» споживчі товариства, спілки (об'єднання) наділені широкими правами щодо створення (ре­організації, ліквідації) будь-яких суб'єктів господарювання для здійснення своїх статутних цілей відповідно до вимог ГК та інших законодавчих актів України.

8. Підприємства споживчої кооперації залежно від способу їх утворення (заснування) та способу формування статутного фонду поділяються на унітарні та корпоративні (див. ко­ментар до ч. 3-6 ст. 62 ГК).

Стаття 112. Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

1. Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприєм­ство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

2. Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управлін­ня в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності ре­лігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.

3. Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання грома­дян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організа­цій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати під­приємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють про­даж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших су­спільно-політичних заходів.

4. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

5. Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.

1. Згідно з організаційно-установчими повноваженнями, передбаченими частиною 1 ко­ментованої статті, статтею 135 ГК, а також згідно з положеннями статей 20, 24 Закону Укра­їни «Про об'єднання громадян» [339], статтею 19 Закону України «Про свободу совісті та ре­лігійні організації» [443], громадські організації, політичні партії та релігійні організації як власники свого майна мають право на його основі створювати для здійснення господарської діяльності з метою виконання статутних завдань унітарні підприємства.

2. Реалізація права власності здійснюється в об'єднаннях громадян їх вищими статутними органами управління, до яких відносяться загальні збори, конференції, з'їзди тощо у поряд­ку, передбаченому їх статутними документами відповідно до законодавства України.

Вищий статутний орган управління об'єднання громадян може покласти окремі функції щодо господарського управління майном на створені ним органи, місцеві осередки або пере­дати їх спілкам об'єднань громадян.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Реалізація права власності релігійних організацій покладається на їх органи управління відповідно до положень розділу III Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

3. До прав зареєстрованих громадських організацій, політичних партій, а також об'єднань (спілок) громадських організацій, якщо це передбачено їх статутом, відноситься право за­сновувати підприємства.

Коментованою нормою, а також нормою статті 24 Закону України «Про об'єднання гро­мадян» встановлені спеціальні обмеження на здійснення господарської діяльності політич­них партій та юридичних осіб, що ними створюються. Це пов'язано з цільовим характером їх діяльності, яка вимагає суворої відповідності між вказаними в установчих документах зав­даннями та характером участі у господарському обороті.

4. Релігійні організації мають право використовувати належне їм на праві власності майно лише для досягнення цілей, передбачених їх установчими документами, тому засновницькі права релігійних організацій щодо створення підприємств додатково обмежені законодавчи­ми приписами даної норми та статті 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації».

5. Релігійні організації як власники належного їм майна можуть при заснуванні ними під­приємств закріплювати за такими підприємствами майно на праві господарського відання з метою здійснення підприємницької діяльності або на праві оперативного управління для здійснення некомерційної діяльності (див. коментар до ч. 2 ст. 135 ГК).

Згідно з положеннями частини 5 коментованої статті, а також у відповідності з частина­ми 3, 4 статті 62 ГК підприємства, засновані релігійними організаціями, є юридичними осо­бами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і діють на основі статуту.

Згідно з положеннями даної частини коментованої статті, а також у відповідності з части­нами 3, 4 статті 62 ГК підприємства, засновані релігійними організаціями, є юридичними особами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печат­ки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і діють на основі статуту.

6. Частинами 3, 4 коментованої статті, положеннями статей 28, 29 Закону України «Про власність», статей 20, 24 Закону України «Про об'єднання громадян», статтею 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також нормами інших законодавчих актів України встановлені обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підпри­ємств об'єднань громадян та релігійних організацій.