3.5.1.12. Шлях до матеріалістичного трактування історії. На

основі прискіпливого аналізу діяльності та теоретичної спадщини Маркса та Енгельса Г.А. Багатурія доводить, що першим відправним положенням майбутнього матеріалістичного розуміння історії був висновок, зроблений Марксом у його рукопису "До критики гегелівської філософії права". За цим висновком, не держава визначає громадянське суспільство, а навпаки, громадянське суспільство визначає державу, тобто виробничі відносини (економічний базис) визначають політичну надбудову (ВВ — ПН).

У трьох статтях "Положення Англії" Енгельс на матеріалах аналізу новітньої історії Англії досліджує взаємозв'язки економіки, класової структури суспільства та політики і на цій основі конкретизує категоріальну структуру (ПС — ВВ — ПН). В "Економічно-філософських рукописах" Маркса категоріальна система його розуміння суспільства набуває ще розгорнутішої форми (ПС — ВВ — СВ + ПН + ФСС). Крім того, Маркс тут, а Енгельс у праці "Становище робітничого класу в Англії" підходять до розуміння механізму взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин (ПС — ВВ). У "Німецькій ідеології", "Злиденності філософії" та "Маніфесті Комуністичної партії" здійснено спробу ще конкретнішого розкриття діалектики взаємодії та розвитку продуктивних сил і суспільних відносин. Результатом цього було: 1) остаточне з'ясування загальної структури суспільства (ПС — ВВ — СВ — ПН — ФСС); 2) пізнання загальної закономірності історичного розвитку суспільства (початок учення про суспільні формації); 3) спроба наукового обгрунтування необхідності якісного перетворення тогочасного суспільства як результат розвитку суперечностей між продуктивними силами та виробничими відно-

3.5.2. Формаційний підхід: основні характеристики

Зосереджуючи свої зусилля на виявленні каузальних і функціональних зв'язків між основними елементами існуючої соціальної системи у процесі створення такої теорії розуміння історичного процесу, яка відповідала б вимогам науки, Маркс і Енгельс намагалися розкрити сутність історичних процесів і явищ, виявити загальну структуру суспільства як динамічної системи. У процесі формування та подальшого розвитку власної теорії філософсько-історичного знання засновники марксизму (уже на основі знань про цю структуру суспільства) розробляють розуміння суспільства як цілісного соціального організму. Тим самим відбулося своєрідне "повернення" від сутності знову до світу історичних явищ і процесів. Однак останні розглядалися тут уже в єдності зі своєю сутністю у рамках

суспільства як органічної динамічної системи. Такий розгляд і здійснив Маркс у процесі написання "Капіталу" і розробки ключового поняття для своєї системи — категорії "суспільно-економічна формація".

Маркс прагнув за допомогою цієї категорії зобразити суспільство як систему не тільки внутрішньо розчленовану, високодиференційо-вану, таку, що має складну структуру; а й як систему прогресуючу, динамічну, щоб на цій основі осмислити історію людства як природно-історичний процес розвитку та зміни суспільно-економічних формацій.

Формаційний підхід завершує багатовіковий розвиток класичної філософії історії і водночас є першим нарисом філософії історії не-класичного типу. Як і будь-яка попередня, ще суто класична філософсько-історична система, філософсько-історичне вчення Маркса теж грунтується на моністичному, універсалістському розумінні історії. Але якщо попередні мислителі, включаючи Гегеля, пропонували у своїх системах водночас універсалістські філософські конструкції світобудови як такої, то система Маркса обмежується вже лише світобудовою історичного універсуму. З попередниками Маркса єднало також і те, що він трактував всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний процес, а саме: природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій.

3.5.2.1. Термін "суспільно-економічна формація". До середини XIX ст. поняття "суспільно-економічна формація" не вживалося. Вперше термін "суспільна формація" К. Маркс застосував у своїй праці "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта", гіпотетичне десь у грудні 1851 р. Вдруге К. Маркс використовує цей термін у травні 1858 р. в "Економічних рукописах 1857—1859 рр.", ще пізніше, втретє, — 1859 р. — у передмові праці "До критики політичної економії". Загалом же до виходу в світ першого тому "Капіталу" (вересень 1867 р.) поняття "формація" зустрічається у Маркса не менше 25 разів.

Ф. Енгельс вперше вживає це поняття у 1868 р. у конспекті першого тому "Капіталу" та в одній із рецензій на цей том. Окрім цього, у його працях поняття "формація" зустрічається ще лише чотири рази, причому використовується суто термінологічне.

Отже, на основі викладеного вище можна зробити принаймні два висновки.

1. Поняття суспільно-економічної формації входить до власного категоріального апарату вчення, розробленого Марксом і Енгельсом, ієн контексті цього вчення одним із наріжних.

2. Левова частка роботи щодо формування і розробки цього поняття виконана Марксом.

3.5.2.2. Розробка поняття "суспільно-економічна формація": постановка питання. Поняття "суспільно-економічна формація" вироблялося вельми повільно і важко. Цьому терміну у Маркса і Енгельса передували спочатку такі, як: "форма суспільства", "стан суспільства", "організація суспільства", "форми спілкування". Пізніше — "економічна форма суспільства", "економічна структура суспільства" і, нарешті, найближче до поняття суспільно-економічної формації — "економічна формація суспільства".

Сам термін "формація" запозичено Марксом із геології. Ймовірних джерел запозичення — три: а) власні заняття Маркса геологією; б) "Філософія природи" Гегеля — параграф 339; в) книга Дюро де Ла Маля "Політична економія римлян", де вживається французький термін, що відповідає терміну "формація".

Паралель між геологічними і суспільними формаціями Маркс проводить принаймні тричі: 1) січень 1863 р. — в економічних рукописах 1861—1863 рр. "До критики політичної економії (2-й варіант "Капіталу")⁷⁸; 2) у першому томі "Капіталу", де він пише про те, що "епохи історії суспільства, подібно до епох історії Землі, не відокремлюються одна від одної абстрактно точними межами⁷⁹; 3) у "Начерках відповіді на лист В. Засулич", де зазначається, що, подібно тому як і в геологічних утвореннях, в історичних витворах є ряд типів первинних, вторинних, третинних тощо, а також проводиться пряма аналогія між архаїчною, або первинною, геологічною формацією земної кулі та архаїчною суспільною формацією⁸⁰.

Термін "формація" дуже вдалий, бо схоплює відразу два зрізи людського суспільства — суспільство як прогрес і як стан, структуру системи відносин між людьми. Подібно до цього ми, говорячи про формації Землі, характеризуємо не тільки її первинний стан, пласт, а й формування. Розглядаючи ті чи інші історичні типи суспільства як своєрідні макроіндивіди історії, що характеризуються стадіями народження, формування, розвитку, занепаду і переходу до іншого, наступного, досконалішого типу суспільства, Маркс значною мірою вже відходить від лінійної парадигми класичного філософсько-історичного мислення. Він прагне уникнути, і це деякою мірою йому справді вдається, однобічностей прогресистської, регресистської та циклічної філософії історії як напрямів класичної філософії історії — тобто однобічних і таких, що взаємовиключають один одного.

Даючи формаційну типологію суспільств у контексті історичного розвитку, Маркс менше уваги приділяв аналізові суспільства як такого, що пізніше дало підстави для тверджень, нібито він взагалі уникав такого аналізу, вважаючи поняття "суспільство взагалі" мало не псевдопоняттям.

У зв'язку з цим виникає загальніше питання — як взагалі спів-

відносяться поняття "суспільство" та "суспільно-економічна формація"?

3.5.2.3. Що ж таке "суспільство"? Найпростіша відповідь, якою й задовольнявся "класичний" марксизм радянського зразка, стверджувала, що суспільство — це найвища, найрозвиненіша, соціальна форма руху матерії. Подібною відповіддю можна задовольнитися, однак, лише як вихідним, початковим пунктом аналізу. Адже як соціальна форма руху суспільство постає багатогранною невизначеністю, досліджуюючи яку, її принаймні потрібно розглянути:

1) як найвищий ступінь розвитку Природи, якщо останню розуміти в широкому значенні слова. У цьому плані Маркс був цілком правий, зазначаючи, що "сама історія є дійсною частиною історії природи, становлення природи людиною"⁸¹. І навпаки, "становлена в людській історії — цьому акті виникнення людського суспільства — природа є дійсною природою людини"⁸².

2) як корелят природи, іншими словами, як діалектична протилежність природи у власному розумінні слова. Якраз у цьому значенні поняття "суспільство" і використовується найчастіше. Тобто про суспільство як своєрідне і відносно самостійне системне утворення ми говоримо тоді, коли з'ясовуємо його своєрідність щодо природи.

Часто-густо, говорячи про суспільство взагалі, відразу ж вдаються до застереження, аби не розуміти під ним якусь надістоту, що має надособисте, незалежне відносно окремих індивідів, буття. Історія справді не діє і не здійснює ніяких подвигів і вчинків. Діє людина, а вся всесвітня історія — не що інше, як самопородження людини завдяки власній діяльності.

Це дуже важливий аспект змісту поняття "суспільство", але лише один аспект.

Не менш важливою характеристикою цього поняття є те, що суспільство не зводиться до механічної сукупності індивідів, а постає передусім як ансамбль конкретно-історичних (причому не тільки безпосередніх, а й обов'язково опосередкованих) зв'язків і відношень, у яких ці індивіди перебувають між собою. Отже, "суспільство" — найзагальніше поняття для характеристики світу людини і обмеження його від світу природи.

3.5.2.4. Полісемантичність поняття "суспільно-економічна формація". Суспільно-економічна формація ж постає як поняття конкретніше, точніше — вужче за обсягом, ніж категорія "суспільство". Формація характеризує вже не світ людини в усьому його структурному розгалуженні й на всьому протязі, а те чи інше формоутворення саме всередині цього світу людини.

Як визначається суспільно-економічна формація? Інтуїтивно у кожної людини, тією чи іншою мірою прилученої до певної формації су-

спільства, уже є своє уявлення про таку формацію — від найнекритичні-ших до найкритичніших, від найконкретніших до найабстрактніших.

Визначень суспільно-економічної формації багато, в тому числі й у науковому обігу. Та це зовсім не означає, що всі вони неправильні і що вчені просто заплутались у цьому питанні. Не означає це й того, що якесь одне визначення є еталонним, справді точним, а всі інші — помилковими чи неточними. Ситуація тут дещо інша. Продуктивнішим буде, ймовірно, підхід, згідно з яким усі наявні визначення суспільно-економічної формації розглядаються як робочі. Іншими словами — як визначення, кожне з яких ефективне у певному ракурсі, при вирішенні певних пізнавальних, методологічних, ідеологічних чи практичних завдань або на різних етапах розвитку соціально-філософських знань.

3.5.2.5. "Робочий" характер визначень суспільно-економічної формації Марксом. Про те, що при визначенні суспільно-економічної формації можливі різні трактування, свідчить уже творчий доробок Маркса. К. Маркс перші декілька разів, принаймні у кінці 1851 р. та в 1858 р., вживає поняття "формація", по-перше, суто термінологічне, тобто не вдаючись до роз'яснень, що це таке; по-друге, він говорить тут не про суспільно-економічну, а про суспільну формацію. Тут він не ставить перед собою завдання спеціально розробити поняття "суспільно-економічна формація" і розкрити її зміст. Він вживає це поняття в ході розгляду інших питань, за аналогією з тим, що говориться в геології про формації Землі. У геології йдеться, з одного боку, про формації як певне динамічне утворення, якесь формування, з іншого боку, як про утворення системне, певний пласт. У такому ж значенні, судячи з усього, К. Маркс використовує спочатку термін "формація" стосовно суспільства, причому на рівні, якщо не суто інтуїтивному, то напівінтуїтивному.

У нього поняття "суспільно-економічна формація" ще не використовується при цьому ні для вивчення структури суспільства, ні для періодизації історичного процесу. Це — лише один із шляхів К. Маркса до вироблення поняття "суспільно-економічна формація". Але у нього були й інші шляхи, які теж вели до даного поняття. Передусім дедалі конкретніший підхід до вирішення питання про основні ступені розвитку людського суспільства. А також — дедалі глибший і докладніший аналіз суспільства у структурному зрізі, тобто розгляд суспільства як системи і цілісної, і водночас внутрішньо розгалуженої на елементи.

Виявляється це поєднання діахронічного й синхронічного підходів, зокрема, у тому, що основні ступені історичного розвитку, які пізніше Маркс назве суспільно-економічними формаціями, виділяються у нього вперше у розгорнутому вигляді не тільки як динамічні, а й структуровані, розчленовані на елементи систем. Останні постають

передусім як системи виробничих відносин. І не тільки виділяються, а й поіменовуються і характеризуються.

Уперше у системному вигляді таке розуміння викладене К. Марксом у праці "Наймана праця і капітал". Зазначаючи, що "суспільні відносини, при яких виробляють індивіди, суспільні виробничі відношення змінюються, перетворюються із зміною і розвитком матеріальних засобів виробництва, виробничих сил", він доходить висновку, за яким "виробничі відносини у своїй сукупності становлять те, що називають суспільними відносинами, суспільством, і притому становлять суспільство, яке перебуває на певному ступені історичного розвитку, суспільство з своєрідним відмітним характером. Античне суспільство, феодальне суспільство, буржуазне суспільство являють собою такі сукупності виробничих відносин, з яких кожна разом з тим знаменує собою особливий ступінь в історичному розвитку людства"⁸³.

Термін "суспільно-економічна формація", точніше — "економічна суспільна формація" — уперше з'явився у Передмові праці "До критики політичної економії". Найчастіше термін "суспільно-економічна формація" К. Маркс застосовує до сучасного йому, індустріального суспільства, але жодного разу — щодо первісного суспільства. Для первісного суспільства він використовує термін "суспільна формація", а не "суспільно-економічна формація", причому інколи у множині. Рабовласницьке та феодальне суспільство К. Маркс називає і суспільно-економічною формацією, але щоразу у порівнянні з сучасним йому суспільством, у зіставленні з ним.

Якогось єдиного, канонічного визначення суспільно-економічної формації у працях К. Маркса (та й у Ф. Енгельса) немає. Суспільно-економічна формація розглядається ними не у плані спеціального, системного, загальнотеоретичного аналізу його змісту, а як робоче, "таке, що працює", поняття, яке дає змогу вирішувати конкретні пізнавальні чи практико-політичні проблеми. Тому, як правило, не йдеться про суспільно-економічну формацію в ролі предмета окремого, самодостатнього розгляду.

3.5.2.6. Найважливіші значення поняття "суспільно-економічна формація" за Марксом. Основні терміни: "суспільно-економічна формація" та "суспільна формація". Суспільно-економічна формація найчастіше трактувалась як сукупність виробничих відносин; суспільна формація — як сукупність усіх суспільних відносин. Окрім цих, використовуються терміни: "історична формація", "економічна формація", "формації суспільного виробництва".

У працях Маркса окреслюється ще кілька значень поняття су-спільно-економічної формації. Так, у Вступі праці "До критики політичної економії" 1859 р. термін "суспільно-економічна формація" використовується у найширшому значенні — не історично визначеної

економічної структури суспільства, а економічної структури суспільства, не детермінованої історично. Він пише: "У загальних рисах азіатський, античний, феодальний і сучасний буржуазний способи виробництва можна означити як прогресивні епохи економічної суспільної формації"⁸⁴.

У найширшому значенні — економічна структура суспільства взагалі — термін "суспільно-економічна формація" двічі вживався ще дещо пізніше — у рукопису "До критики політичної економії" 1861 — 1863 рр.".

Ширше звичайного, але уже не так, як згадувалося вище, поняття формації трактується К. Марксом і у 1881 р., у начерках листа до В. Засулич, де накреслено поділ на три великі формації — первинна (докласове суспільство), вторинна (класове суспільство) і третинна (безкласове суспільство). Щоправда, Маркс говорить тут не про су-спільно-економічну, а про суспільну формацію.

Отже, основні значення формації у Маркса такі:

1) історично визначена сукупність виробничих відносин;

2) історично визначена сукупність суспільних відносин;

3) економічна структура суспільства взагалі;

4) ступінь історичного розвитку суспільства: первинний (докласове суспільство), вторинний (класово-антагоністичне суспільство), третинний (комуністичне суспільство);

5) історичний тип суспільства;

6) різновид історичного типу суспільства (формації первіснообщинного суспільства).

3.5.2.7. Перетворення вчення про формації з гіпотези на теорію. З появою "Капіталу", після того як було обгрунтовано й розроблено категорію суспільно-економічної формації, проаналізовано її зміст і структуру (на основі дослідження найрозвинутішого тоді індустріального типу суспільства), завершується досить тривалий період перетворення марксового розуміння історії з гіпотези в теорію. Воно, принаймні тоді, цілком відповідало основним науковим вимогам, не редукуючись, однак, при цьому до науки, як помилково вважав і сам Маркс, і його послідовники.

Розроблена значно пізніше багатьох інших категорій подібного розуміння історичного процесу і в цьому сенсі (історично) постаючи як зумовлена ними, логічно категорія "суспільно-економічна формація", навпаки, сама виступає як глибинна основа всієї марксової системи філософсько-історичних категорій. У даному ракурсі ця система може бути розглянута як послідовна конкретизація поняття "суспільно-економічна формація", здійснювана через поступальний рух особливих і одиничних форм цього поняття. У ході цього руху знаходить своє ідеальне вираження і узагальнення реальний історичний

процес, тлумачений ще цілком у традиціях класичної філософії історії — як глобальний історичний рух людського суспільства загалом, тобто як об'єктивний динамічний соціально-історичний Уні-версум.

3.5.2.8. Зміна акцентів у єдності інтуїтивного та дискурсивного при побудові вчення. З самого початку розробки свого розуміння історії Маркс керувався певним уявленням про історію суспільства як своєрідну цілісність, котра спочатку сприймалася з переважанням інтуїтивного моменту і лише потім дістала обгрунтування і дискурсивний виклад у системі філософсько-історичних понять. Однак інтуїтивний момент сприйняття історії суспільства як реальної конкретної цілісності не є тільки початковим пунктом, він відіграє у Маркса важливу роль на всіх етапах усвідомлення цієї цілісності та створення його філософсько-історичної системи. "Реальний суб'єкт, — зазначав Маркс (вживаючи поняття "суб'єкт" як логічний термін, тобто те, що має певні предикати. — І.Б.), — весь час лишається поза головою, існуючи в усій своїй самостійності, поки голова ставиться до нього тільки умоглядно, тільки теоретично. Тому і при теоретичному методі суб'єкт — суспільство — повинен постійно витати у нашому уявленні як пе-редпосилка"⁸⁵.

Маркс конкретизує цю думку на прикладі категоріального аналізу економічного життя суспільства, спеціально наголошуючи при цьому, що вона має загальнометодологічну значущість. "Як взагалі в усякій історичній, соціальній науці, — писав він, — при розгляді поступального руху економічних категорій треба завжди мати на увазі, що як у дійсності, так і в голові суб'єкт — тут у нас сучасне буржуазне суспільство — є щось дане і що тому категорії виражають форми існуючого буття, визначення існування, часто тільки окремі сторони цього певного суспільства, цього суб'єкта, і що воно через це також і для науки починається зовсім не тільки там, де йдеться про нього як таке"⁸⁶.

Постаючи як цілісність, певна динамічна система, спочатку сприйнята лише інтуїтивно, пізніше — через те ж інтуїтивне сприйняття, але вже конкретизоване у тих чи інших категоріальних визначеннях, історична реальність у Маркса набуває свого системного відображення достатньо повною мірою лише після вироблення і методологічного застосування категорії "суспільно-економічна формація". Ті самі форми, котрі до вироблення цієї категорії використовувалися Марксом для характеристики цілісності історичного процесу, певних історичних типів суспільства (сукупність виробничих відносин, спосіб виробництва тощо), тут є вже не уособленням цієї цілісності, а її ланками, її особливими, підпорядкованими і залежними формами, категоріями, що відображають уже лише різні сторони органічної цілісності соціально-історичної' системи. Такою цілісністю, струк-

турованою і динамічною соціально-історичною системою і постає суспільно-економічна формація.

3.5.2.9. Діахронічний та синхронічний аспекти розробки поняття суспільно-економічної формації. У "Капіталі" і всіх безпосередньо пов'язаних з ним творах Маркса та Енгельса розроблено переважно синхронічний аспект теоретичного осмислення історичної реальності у системі таких філософсько-історичних категорій, загальним основоположенням якої є поняття суспільно-економічної формації.

В інших, пізніших творах Маркса й Енгельса ця система категорій конкретизується теж на основі того самого поняття, але вже переважно в іншому, діахронічному аспекті, в рамках котрого в центрі вже історичний розвиток суспільства, трактований як природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій.

Ці два аспекти розвитку марксової філософсько-історичної системи діалектичне пов'язані, взаємно доповнюють один одного. Обидва вони грунтуються на розумінні історії суспільства як складної, структурованої і водночас цілісної та динамічної системи, відмінність полягає лише в акцентах. У першому випадку увага фокусується на структурній будові суспільства, його функціональних зв'язках, що найрельєфніше і найповніше виявляються у найпізнішій, сучасній формації. Аналіз динаміки попередніх історичних типів суспільства тут дещо відходить на другий план. В іншому ж випадку, навпаки, основним предметом філософсько-історичного аналізу є саме історичний розвиток як зміна цілісних соціальних організмів (формацій). Так, ще в "Економічних рукописах 1857—1859 рр.", орієнтованих переважно на синхронічний аспект аналізу соціально-історичного розвитку, Маркс спеціально застерігає щодо нерозривного зв'язку цього аспекту з діахронічним. "Наш метод, — писав він, — показує ті пункти, де повинен бути включений історичний розгляд предмета, тобто ті пункти, де буржуазна економіка, яка є всього лише історичною формою процесу виробництва, містить вказівки, що виходять за її межі, на раніші історичні способи виробництва. Тому, для того щоб розкрити закони буржуазної економіки, нема потреби писати справжню історію виробничих відносин. Однак правильний розгляд і виведення цих виробничих відносин як відносин, що історично склалися, завжди приводять до таких перших рівнянь, які — подібно до емпіричних чисел, наприклад, у природознавстві — вказують на минуле, що існувало до цієї системи. Ці вказівки поряд з правильним розумінням сучасності дають у такому разі також і ключ до розуміння минулого... З другого боку, цей правильний розгляд приводить до пунктів, де намічається знищення сучасної форми виробничих відносин і в результаті цього вимальовуються перші кроки перетворюючого руху в напрямі до майбутнього. Якщо, з одного боку, добуржу-

азні фази є тільки історичними, тобто вже усунутими передумовами, то сучасні умови виробництва виступають як такі, що усувають самих себе, а через те — як такі умови виробництва, що встановлюють історичні передумови для нового суспільного ладу"⁸⁷.

Таким чином, Маркс виходить з необхідності органічного зв'язку діахронічного і синхронічного аспектів аналізу історичного процесу. Водночас ці аспекти не постають у нього як статично різнозначні. В історичному плані, як наголошував він, сучасна соціальна система має своєю передумовою попередні суспільно-економічні формації, однак у плані пізнавальному вже, навпаки, наукове дослідження сучасної найрозвинутішої формації постає неодмінною умовою автентичного розуміння особливостей розвитку і структури кожної із попередніх формацій.

Розробка ж діахронічного аспекту свого вчення здійснюється Марксом переважно як подальший розвиток вже існуючої філософсько-історичної теорії. В ході цього розвитку ним конкретніше ставиться і проблема співвідношення особливого та всезагального, зрозумілого не як абстрактне відволікання, а як відтворення реальної історичної цілісності в результаті її теоретичного освоєння. За синхронічного підходу функцію такої цілісності виконувала осягнута по-нятійно суспільно-економічна формація, роль же особливих історичних форм — її найважливіші сторони — відбиті у відповідних філософсько-історичних категоріях. За підходу діахронічного реально існуючою історичною цілісністю розглядається вже найпізніша, найрозвинутіша формація, а особливими історичними формами — формації попередні.

Реалізуючи синхронічний підхід, дослідник вивчає поступальний рух тих особливих історичних форм, окремих площин чи сторін суспільно-економічної формації у її загальнотеоретичному тлумаченні, що фіксуються за допомогою філософсько-історичних категорій у ході системного відтворення цієї формації як певного історичного універ-суму. Для діахронічного ж підходу подібними особливими формами виступають уже не однобічні відволікання від формації як цілого, а такі ж, але менш розвинуті цілісності — формації, що існували раніше. Кожна з цих формацій може бути адекватно відображена вже не однією абстракцією, а лише за допомогою системи відповідних філософсько-історичних абстракцій.

У свою чергу, за синхронічного аспекту розгляду суспільно-економічна формація поставала як цілісність, реально існуюча історична система, що набуває свого відображення у відповідній системі філософсько-історичного знання. В аспекті ж діахронічному ця формація постає вже не як єдиний і всезагальний предмет вивчення, а досліджується Марксом у ширшому контексті — у рамках масштабні-

тої' цілісності — всесвітньо-історичного процесу. І йдеться тут уже не просто про суспільно-економічну формацію як таку, а про кілька формацій (первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну), послідовна зміна яких утворює, як гадав Маркс, природно-історичний процес поступу людського суспільства. Але при цьому створення теоретичної системи, яка адекватно відтворювала б як цілісну реальну систему ту чи іншу з формацій, що передували найрозвинутішій, можливе, як вважав Маркс, лише з урахуванням специфіки цієї вищої формації. Зокрема, він наголошував, що саме найрозвинутіше на той час індустріальне, капіталістичне суспільство дає ключ до автентичного розуміння інших попередніх історичних типів суспільства. "Буржуазне суспільство, — зазначав він, — є найбільш розвинута і найрізноманітніша історична організація виробництва. Тому категорії, що виражають його відносини, розуміння його структури, дають разом з тим можливість заглянути в структуру і виробничі відносини всіх тих загиблих форм суспільства, з уламків і елементів яких воно було побудоване. Деякі ще не подолані залишки цих уламків і елементів продовжують животіти всередині буржуазного суспільства, а те, що в попередніх формах суспільства було тільки у вигляді натяку, розвинулося тут до повного значення і т.д. Анатомія людини — ключ до анатомії мавпи"⁸⁸.

3.5.2.10. Конкретно-історичний підхід: версія Маркса. Досліджуючи співвідношення філософсько-історичних категорій, понять, що відображують ту чи іншу формацію як цілісний і водночас внутрішньо диференційований соціальний організм, Маркс цілком доречно прагнув уникати, з одного боку, безпосереднього накладання тієї історичної послідовності, у якій відбиті цими категоріями та поняттями характеристики даної формації грали ключову, визначальну роль, на вищий, сучасний йому рівень розвитку суспільства. З іншого ж боку, він вважав помилковим і приписування тим чи іншим ознакам при характеристиці певної менш розвинутої формації того самого значення, яке вони мають у суспільстві сучасному. Такий виважений в цілому підхід давав йому можливість часто-густо виявляти істотну своєрідність зовнішньо, здавалося б, однакових процесів і явищ, одних і тих самих сторін у різних формаціях. І навпаки, доскіпуватися до глибинної спорідненості сторін, процесів і явищ, на перший погляд зовсім різних.

Кожна нова історична цілісність, і Маркс це добре показав на прикладі суспільно-економічної формації, зростає на уламках цілісності (формації) попередньої і містить у собі низку елементів, які характеризували й структуру попередньої формації, цивілізації, культури чи іншої історичної цілісності. Однак сама структура цієї нової цілісності, наприклад формації, вже істотно відрізняється, як переконли-

во показав Маркс, від структури ранішої формації. Тому елементи останньої залучаються в структуру розвинутішої історичної цілісності в іншій послідовності і в іншій якості. Відповідно змінюються й конкретно-історичні характеристики філософсько-історичних понять та категорій, що відображають ці специфічні елементи, тобто різні сторони, явища й процеси життєдіяльності формації, культури, цивілізації тощо.

3.5.2.11. Обернення категоріальної послідовності. Так, в ученні Маркса, в ході вироблення поняття "суспільно-економічна формація" чи не визначальну роль зіграло виокремлення виробничих відносин з усіх суспільних відносин загалом, прийняття базисного значення матеріального виробництва в житті суспільства, детермінуючої ролі способу виробництва щодо соціального, політичного та духовного життя людей. У подальшому ж відбувається своєрідне обернення, конкретизація Марксом таких наріжних категорій його системи, як "матеріальне суспільне виробництво", "виробничі відносини", "спосіб матеріального суспільного виробництва" тощо. І здійснюється ним ця подальша конкретизація уже, навпаки, з опорою на категорію "суспільно-економічна формація", з урахуванням специфіки різних формацій як самобутніх соціально-історичних цілісностей.

Наприклад, саме завдяки з'ясуванню особливостей сучасної йому формації як цілісної, органічної системи Маркс зміг домогтися поглибленого вивчення специфічних характеристик саме (і тільки) того способу виробництва, який притаманний певній формації, а завдяки цьому — і виділенню у самому суспільному виробництві того його різновиду, який зумовлює своєрідну, історично неповторну форму реалізації взаємозв'язку продуктивних сил щодо виробничих відносин, тобто якісну відмінність власне способу виробництва. Грунтуючись на матеріалах цього аналізу, Маркс робить узагальнення, яке з певними застереженнями можна визнати за прийнятне і сьогодні. "Кожна форма суспільства, — писав він, — має певне виробництво, яке визначає місце і вплив усіх інших виробництв і відношення якого через це цілком так само визначають місце і вплив усіх інших відношень"⁸⁹ .

3.5.2.12. Матеріальне суспільне виробництво та його різновиди як предмет формаційного аналізу. Використовуючи категорію "су-спільно-економічна формація" як методологічний засіб, Маркс прагнув виявити не тільки загальні, а й специфічні риси таких близьких феноменів суспільного життя, як матеріальне суспільне виробництво, матеріальне виробництво безпосереднього життя та суспільне виробництво матеріальних благ, намагався показати нередукованість першого до другого. Вже у "Німецькій ідеології" засновники матеріалістичного розуміння історії підкреслювали, що таке "розуміння

історії полягає в тому, щоб, виходячи саме з матеріального виробництва безпосереднього життя розглянути дійсний процес виробництва і зрозуміти у зв'язку з даним способом виробництва і породжену ним форму спілкування — тобто громадянське суспільство на його різних ступенях — як основу всієї історії"⁹⁰.

Вже тут розрізняються поняття "матеріальне виробництво безпосереднього життя" та "дійсний процес виробництва", його спосіб і громадянське суспільство на різних його ступенях розвитку витлумачується як основа історії. Але для того, щоб конкретніше проаналізувати відмінності "матеріального суспільного виробництва" в цілому від "виробництва матеріальних благ" та "виробництва безпосереднього життя", цим мислителям потрібно було спочатку виконати вкрай складну і велику роботу, пов'язану із з'ясуванням специфіки дійсної основи історії, обгрунтувати своє вчення про суспільно-еко-номічні формації і перейти до вже значно конкретнішого, у певному інтервалі й досі продуктивного розгляду історії як зміни формацій. Лише у 1884 р., вже спираючись на формаційний аналіз історії, Енгельс у передмові до першого видання своєї праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави" з необхідною чіткістю формулює тезу про відмінність суспільного матеріального виробництва від виробництва матеріальних благ через розкриття конкретно-історичного характеру їх співвідношення. "Згідно з матеріалістичним розумінням, — твердив він, — визначальним моментом в історії є кінець кінцем виробництво і відтворення безпосереднього життя. Але само воно, знов-таки, буває двоякого роду. З одного боку, виробництво засобів до життя: предметів харчування, одягу, житла і необхідних для цього знарядь; з другого — виробництво самої людини, продовження роду"⁹¹.

У цій праці Енгельса вже саме матеріальне суспільне виробництво розглядається у контексті тієї чи іншої цілісної, органічної історичної системи — на прикладі тієї чи іншої формації. Абрис такого підходу можна побачити вже у працях Маркса, безпосередньо пов'язаних з "Капіталом" і в самому "Капіталі". Але останній торкався цих питань побіжно, остільки, оскільки їх з'ясування допомагало краще зрозуміти, відтінити ту чи іншу особливість сучасної йому формації як своєрідного історичного організму. Основна ж його увага зосереджувалася на аналізі саме сучасних історичних умов, коли виробництво матеріальних благ і "виробництво" самих людей — не лише їх життя, а й здатностей та творчих сил — не тільки відокремилися у відносно самостійні галузі, а й субординувалися. Адже перший різновид матеріального виробництва відігравав у тогочасному суспільстві визначальну роль не тільки стосовно соціального, політичного та духовного життя людей, а й щодо іншого основного різнови-

ду матеріального виробництва — "виробництва" людини як суспільної істоти. Для попередніх відносно тогочасного суспільства історичних органічних систем виробництво матеріальних благ, як неодноразово відзначав і сам Маркс, зовсім не виступає такою визначальною характеристикою матеріального суспільного виробництва в цілому.

Можна і сьогодні визнати резонність вимог цих німецьких мислителів у плані найретельнішого врахування конкретно-історичних модифікацій змісту категорій "суспільне і матеріальне виробництво", "виробництво безпосереднього життя", "виробництво матеріальних благ", "виробництво самої людини", "суспільний спосіб виробництва", "технологічний спосіб виробництва" тощо в контексті тих чи інших історичних типів суспільства.

3.5.2.13. Співвідношення абстрактного й конкретного в історії та в теорії. Таким чином, різноманітні відносини, дії, сфери, процеси та явища історичної життєдіяльності людей постають як різні грані, як однобічні (і в цьому сенсі абстрактні) форми вияву багатогранного, складного, але водночас цілісного соціально-історичного організму, що в системі матеріалістичного розуміння історії розглядається в іпостасі суспільно-економічної формації. Ці вияви відображаються в ученні про суспільно-економічні формації у відповідних категоріях історичного матеріалізму, а весь соціально-історичний організм — у системі тих категорій, що відображають ту чи іншу формацію як конкретно-історичну цілісність.

При цьому співвідношення абстрактного та конкретного реалізується у контексті марксового вчення за кількома напрямами.

По-перше, як сходження від абстрактного до конкретного у мисленні, де мисленим конкретним виступає поняття "суспільно-економічна формація", розгорнуте в систему філософсько-історичного знання.

По-друге, як становлення того чи того суспільства цілісністю у процесі послідовної зміни формацій. Менш розвинуті формації постають тут як абстрактні, попередні етапи, як "протоформи", як ступені передісторії. Вища ж, найрозвинутіша ступінь суспільства, розглядається в даному разі як реальна всезагальність, як об'єктивно існуюче конкретно, дійсна історія у власному сенсі слова.

Нарешті, по-третє, співвідношення абстрактного та конкретного реалізується в ученні про формації і у вигляді взаємозв'язку тих чи інших категорій учення, що характеризують усю історичну дійсність, але лише в якомусь одному зрізі, аспекті, тільки з одного боку, з тією чи іншою формацією як багатосторонньою, як певним реальним багатогранним, багатоаспектним конкретним, одну з граней котрого і фіксує відповідна категорія.

При розгляді цього, третього, типу співвідношення абстрактного та конкретного в контексті вчення про суспільно-економічні формації

саме категорія "суспільно-економічна формація", а в рамках відповідної формації і категорії "матеріальне суспільне виробництво" та "суспільний спосіб виробництва" відіграють особливо важливу світоглядно-методологічну роль. Саме здійснюючи порівняльно-типологічний аналіз різноманітних формацій як різних історичних, внутрішньо диференційованих цілісностей, послідовних форм реально існуючого історичного конкретного, засновники марксизму намагалися довести, що перехід від однієї формації до іншої аж ніяк не здійснюється у вигляді іманентного саморозвитку досконалішого історичного організму з якоїсь однієї, лише йому притаманної, тільки протягом цього переходу сформованої "першоклітинки". На їх думку, цей перехід здійснюється насамперед як використання (звісно, у новій якості) в ході переробки структури старого суспільства в структуру нового соціального цілого, компонентів, уже наявних у попередній соціально-історичній системі, але або у нерозвиненій формі, або у підпорядкованому значенні. Тут, як вважали вони, здійснюється не розвиток абстрактного у конкретне, а перехід від одного реального конкретного, цілого історичного організму до другого такого організму, до іншої формації. "Економічна структура капіталістичного суспільства, — писав, наприклад, Маркс, — виросла з економічної структури феодального суспільства. Розклад останнього звільнив елементи пер-

}}П-7

шого ^а-.

І навпаки, як наголошував він, ті елементи, що в структурі попередньої історичної системи відігравали визначальну роль, відступають на другий план. Вони зберігають своє існування, але вже як своєрідний "реліктовий фон" старого суспільства. Відповідно до цієї зміни значення тих чи інших компонентів суспільного життя у контексті різних суспільно-економічних формацій, тобто самобутніх історичних цілісних систем, змінюються; змінюються, на думку авторів формаційного вчення, і категоріальні визначення означених компонентів. Варто зазначити також, що основою виявлення конкретно-історичної специфіки категорій свого вчення Маркс та Енгельс вважали не пошук однакових явищ, сфер, процесів чи відносин у різних формаціях, а виявлення своєрідності кожної з цих формацій та її складових. Згідно з таким підходом зовнішньо цілком ідентичні, здавалося б, вияви історичного життя людей у різних формаціях набувають тут зовсім різну змістову характеристику. Наприклад, виділяючи зовнішню подібність обезземелювання сільських жителів у ході формування великих земельних господарств у стародавньому Римі та обезземелювання селян у процесі первісного накопичення капіталу в Англії, Маркс підкреслював, що ці "події, які на диво аналогічні, але відбуваються в різній історичній обстановці, привели до цілком різних результатів. Вивчаючи кожну з цих еволюцій окремо і потім порівню-

ючи їх, легко знайти ключ до розуміння цього явища; але ніколи не можна досягти цього розуміння, користуючись універсальною відмичкою у вигляді якої-небудь загальної історико-філософської теорії, найвища цінність якої полягає в її надісторичності"⁹³.

3.5.2.14. Суб'єктивне прагнення до конкретності та фактичний схематизм. Сьогодні вже небагато хто зважиться заперечувати те, що й Марксові, як і його попередникам, не вдалося уникнути певного схематизму в тлумаченні історичного процесу. Та все ж слід визнати, що свідомо, суб'єктивно Маркс здебільшого намагався виходити при вирішенні тих чи інших проблем свого вчення не з якоїсь надісто-ричної апріорної схеми, а з ретельного, прискіпливого дослідження реальних історичних процесів, із своєрідності саме тієї формації, в котрій цей процес здійснюється, з особливостей відповідного типу суспільного матеріального виробництва та його конкретно-історичного способу, прагнучи побачити за поверхневим, позірним, шаром історичних подій глибинні, сутнісні їх характеристики.

Таким чином, у контексті вчення про суспільно-економічну формацію історичний процес розглядається як такий, що характеризується повторюваністю, однак, не зводиться до неї. Маркс розглядає його як єдність повторюваності і неповторності. Слід зазначити, що це й справді дало можливість Марксу подолати деякі слабкі місця попередніх концепцій прогресизму, регресизму та історичного коловороту. Так, визнаючи прогресивний характер історії людства, німецький мислитель водночас прагнув подолати спрощене тлумачення історичного розвитку як поступу неухильного і прямолінійного. Історію він і справді розглядає як поступальний рух зміни історичних цілісностей, що ними виступають суспільно-економічні формації. Рух цей Маркс на відміну від, скажімо, просвітників, досліджує вже не в ролі суто природного, а — природно-історичного. Крім того, історичний поступ постає в контексті цього вчення вже не просто неухильним висхідним рухом по прямій, а, в рамках кожної із формацій, як такий, що поєднує в собі і прогресивний, і регресивний відтинки. І, нарешті — коловорот, повернення до вихідної точки, але вже на якісно новому, вищому ступені, оскільки це вихідна точка вже нової, розвинутішої суспільно-економічної формації. Остання знову повторює всі етапи життєвого циклу формації попередньої, однак уже в нових історичних умовах, наповнюючи ці етапи якісно іншим змістом.

3.5.2.15. Реальні можливості й межі продуктивного використання вчення про формації. Втім, незважаючи на те, що формаційне вчення уникло основних слабких місць трьох попередніх напрямків класичної філософії історії, роль третейського судді не зовсім вдалася і йому. Причин тут кілька.

По-перше, формаційний підхід, хоч він і тлумачився Марксом як

всезагальний і едино правильний, певною мірою хибував (принаймні у виконанні Маркса та Енгельса) на європоцентризм. Створене переважно на основі вивчення західноєвропейської історії, формаційне вчення про закономірний хід суспільного процесу, проеційоване на всесвітньо-історичний процес, в цілому неминуче спричиняло неадекватне зображення реального стану речей. В результаті виявилося, що більшість народів планети живе і розвивається "неправильно", неуз-годжено з тими законами, які приписувало їм учення про формації.

По-друге, доводиться визнавати, що, попри всі намагання, інтерпретований як єдино правильний, формаційний підхід (якщо брати до уваги не декларації і лозунги, а дійсне положення справ) теж не зміг позбутися, зрештою, спрощеного прогресизму у трактуванні історичного процесу. Більше того, якщо у засновників марксизму ухил у цей бік помітний менше, то з подальшим розвитком марксистської філософії (передусім радянського зразка) лінійне тлумачення розвитку суспільства стає дедалі очевиднішим і чіткіше вираженим. Вирішальні метаморфози у цьому напрямі відбулися в період утвердження і панування сталінізму. Саме в цей час складається так званий формаційний редукціонізм у розумінні історичного процесу, що полягає у зведенні всього розмаїття всесвітньої історії до лінійної поступальної послідовності суто формаційного типу, і як такої, що налічує лише п'ять суспільно-економічних формацій. Тому, фіксуючи ряд реальних, причому істотних, особливостей історичного розвитку людства, такий підхід все ж неминуче призводив до вельми збідненого відображення дійсного ходу історії.

По-третє, формаційне вчення претендувало на роль єдиного провісника історичних знань про виникнення, рушії та закони побудови, розвитку і функціонування людського суспільства загалом — на всіх історичних етапах його поступу. Насправді ж це вчення виникло і сформувалося як система філософсько-історичних знань, що характеризувало (і в основному вірно) генезу, сутність, структуру, поступ і функціонування суспільства передусім індустріального типу. В часи Маркса і навіть Леніна зазначене суспільство уособлювало передові рубежі поступу людства в цілому. Відповідно й згадане вчення справді було своєрідним авангардом суспільствознавства того часу. Але відтоді ситуація кардинальним чином змінилася. З середини XX ст. у багатьох розвинутих капіталістичних країнах відбуваються докорінні перетворення в усіх галузях суспільного життя, зумовлені науково-технічною революцією, розробкою і запровадженням принципово нових технологій, якісними змінами в техно- та соціосфері і формуванням ноосфери. В економіці пік цих змін пов'язаний з переходом на якісно нову технологічну основу і зміну значення науки в економічному та й взагалі суспільному житті. У

16 — І. Бойченко

соціальній же та інших галузях він асоціюється з запеклою боротьбою, але вже не класів індустріального суспільства, а соціальних сил, що захищають інтереси індустріального суспільства, з силами, що виступають як ініціатор і рушій інформаційної революції, обумовленої переходом до постіндустріального (інформаційного) суспільства. Сьогодні подібний перехід у вищезгаданих країнах загалом відбувся чи завершується, і відповідно припиняється дія деяких суспільних законів, інших — модифікується. З'являються й нові закони, не відомі попереднім типам суспільства.

На жаль, усі ці історичні зміни характеристик суспільства у XX ст. у вченні про суспільно-економічні формації не знайшли (або майже не знайшли) свого осмислення, і, як і раніше, це вчення сприймається за філософію саме індустріального суспільства, фокусує увагу на особливостях передусім його побудови, існування та зміни. Але якщо за часів Маркса індустріальне суспільство було авангардом поступу людства, то нині воно дедалі більше відходить на другий план, посту-паючись місцем лідера суспільству постіндустріальному. Тому, зосереджуючись переважно на вивченні суспільства індустріального, вчення про формації з передових шеренг світової суспільної думки відступає назад, ризикуючи взагалі перетворитися на аутсайдера сучасного суспільствознавства.

Водночас хибним було б і повне заперечення реальних здобутків, що характеризують учення про суспільно-економічну формацію. Воно і сьогодні залишається одним із основних способів інтегрального аналізу історичного процесу як своєрідної цілісності. Але — лише одним із таких способів. Тому необхідно виходити з реального, і справді досить широкого, інтервалу продуктивної застосовності формаційного підходу до вивчення реалій історії, уникаючи крайнощів як формаційного редукціонізму, так і формаційного нігілізму, тобто заперечення будь-якого пізнавального значення формаційної теорії.

Ключові поняття

класична філософія історії; прогресистська філософія історії; просвітницька філософія історії; історичний прогрес; класична німецька філософія історії; регресистська філософія історії; історичний регрес; циклічна філософія історії; історичний коловорот; некласич-на філософія історії; матеріалістичне розуміння історії; суспільно-історична теорія; суспільно-економічна формація; вчення про формацію; співвідношення абстрактного і конкретного в історії; суспільство; конкретно-історичний підхід.

Завдання і запитання

1. Що таке класична філософія історії?

2. Назвіть основні напрямки розвитку класичної філософії історії та схарактеризуйте їх.

3. Які основні ідеї визначають філософсько-історичну концепцію Аврелія Августина?

4. У чому полягає принципова новизна філософсько-історичних поглядів Монтеск'є щодо його попередників?

5. Розкрийте суть філософсько-історичної системи Вольтера.

6. Які основні риси характеризують історичний прогресизм Тюрго?

7. Що, за Кондорсе, визначає історичну картину прогресу людського розуму?

8. Чи є філософсько-історична система Гердера послідовно просвітницькою? Обгрунтуйте свою відповідь.

9. Що таке всезагальна історія у всесвітньо-громадянському плані в тлумаченні Канта?

10. Що є основним критерієм поділу всесвітньої історії за Фіхте? Дайте аналіз його періодизації історичного процесу.

11. Які основні ідеї характеризують Шеллінгове розуміння історії?

12. Дайте власну оцінку основних положень філософсько-історичної системи Гегеля.

13. Що таке регресистське трактування історії і коли воно набуває особливого значення?

14. Чому філософсько-історичні погляди Монтеня є регресистсь-кими? Аргументуйте свою відповідь аналізом його "Спроб".

15. Які філософсько-історичні ідеї Руссо визначають регресистсь-кий характер його бачення історії?

16. Що таке циклічний напрям філософії історії?

17. Які причини зумовлюють особливе значення коловоротних теорій історії у стародавньому суспільстві?

18. Чому циклічні концепції історії знову виступають на перший план саме у переломні періоди всесвітньої історії?

19. Дайте аналіз концепції історичного коловороту Полібія.

20. Охарактеризуйте основні ідеї коловоротної історичної теорії Сима Цяня.

21. Дайте порівняльний аналіз циклічної філософії історії Віко з концепцією Полібія.

22. Розкрийте основні відмінності некласичної філософії історії від класичної.

23. Чому вчення про суспільно-економічні формації можна розглядати як завершення класичної і перший начерк некласичної філософії історії?

24. Розкрийте основні значення поняття "суспільно-історична теорія".

25. З'ясуйте основні характеристики формаційного підходу до вивчення історії.

26. Простежте основні етапи розробки поняття "суспільно-економічна формація".

27. Розкрийте зміст поняття "суспільно-економічна формація". Доведіть його полісемантичність.

28. Як поєднується у засновників марксизму діахронічний та синхронічний аспекти розробки поняття формації?

29. Чи є справді конкретно-історичним підхід Маркса до розвитку суспільства? З'ясуйте можливості та межі формаційного аналізу історії.

Примітки

^I Те, що на пізній стадії попередньої, наприклад, давньогрецької, давньоримської чи давньокитайської культури ці напрями вже набували значення нелінійних, око сучасного дослідника не фіксує внаслідок великої дистанції в часі.

²Августин Блаженный. О Граде Божием: В 22 кн. — М.: Изд-во Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1994. — Т. 4. — С. 403—404.

³ Там само. — Т. 2. — С. 173—174.

⁴ Монтескье Ш.Л. О духе законов // Монтескье Ш.Л. Избранные произведения. — М.: Политиздат, 1955. — С. 159.

⁵ Там само. — С. 163.

⁶ Там само. — С. 559.

⁷ Там само. — С. 412.

⁸ Вольтер. Философия и методология истории // Историки и история: Жизнь, судьба, творчество: В 2 т. — М.: Остожье, 1998. — Т. 2. — С. 56—58.

⁹ Там само. — С. 72—73.

¹⁰ Там само. — С. 66.

^II ТюргоА. Р. Последовательные успехи человеческого разума: Речь, произнесенная в Сорбонне 11 декабря 1750 г. // Тюрго А.Р. Избранные философские произведения. — М.: Соцэкгиз, 1937. — С. 51.

¹² Там само.

¹³ Там само. — С. 51—52.

¹⁴ Там само. - С. 53.

¹⁵ Тюрго А. Р. Рассуждение о всеобщей истории // Тюрго А.Р. Избранные философские произведения. — С. 87.

¹⁶ Там само. — С. 78.

¹⁷ Кондорсэ Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума. — М.: Соцэкгиз, 1936. — С. 4.

¹⁸ Там само. — С. 5—6.

¹⁹ Там само. — С. 221.

²⁰ Там само. — С. 5.

²¹ Гердер И. Г. Еще один опыт философии истории для воспитания человечества // Гердер И. Г. Избр. произведения. — М.; Л.: ГИХЛ, 1959. — С. 274.

²² Там само.

²³ Там само.

²⁴ Там само. — С. 276.

²⁵ Там само. — С. 278.

²⁶ Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. — М.: Наука, 1977. — С. 428—429.

²⁷ Там само. — С. 229.

²⁸ Гердер И. Г. Письма для поощрения гуманности. // Гердер И.Г. Избр. произведения — С. 286—288.

²⁹ Кант Иммануил. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Кант Иммануил. Сочинения: В 6 т. — М.: Мысль, 1966. —Т. 6. — С. 7.

³⁰ Там само. — С. 9.

³¹ Там само. — С. 11.

³² Там само. — С. 13.

³³ Там само. — С. 18.

³⁴ Фихте И. Г. Основные черты современной эпохи // Фихте И.Г. Сочинения: В 2 т. — СПб.: МИФРИЛ, 1993. — С. 366.

³⁵ Там само. — С. 370.

³⁶ Шеллинг Ф.В.И. Система трансцендентального идеализма. — Л.: ОГИЗ, СОЦЭКГИЗ, 1936. — С. 338.

³⁷ Там само. — С. 358.

³⁸ Там само. — С. 342—343.

³⁹ Гегель Г. В. Ф. Народная религия и христианство // Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: В 2 т. — М.: Мысль, 1970. — Т. 1. — С. 78.

⁴⁰ Гегель Г. В. Ф. Иенская реальная философия // Там само. — С. 287— 321; 322—353; 295—306; 307—308.

⁴¹ Там само. — С. 307.

⁴² Гегель Г. В. Ф. Система наук. Ч. 1. Феноменология духа. — М.: СОЦЭКГИЗ, 1959. — С. 103 — 106; 196—202; 289—321.

⁴³ Там само. — С. 210—224.

⁴⁴ Там само. — С. 223. ⁴³ Там само. — С. 13.

⁴⁶ Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Ч. 3. Философия духа // Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 14 т. — М.: Политиздат, 1956. — Т. 3. — С. 334.

⁴⁷ Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории. — СПб.: Наука, 1993.

— С. 72.

⁴⁸ Там само. — С. 147.

⁴⁹ Там само. — С. 112.

⁵⁰ Бердяев Николаи. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990. — С. 146.

⁵¹ Там само. — С. 147.

⁵² Гесиод. Работы и дни // Эллинские поэты. — М.: Худож. лит., 1963.

— С. 145—147.

⁵³ Монтенъ Мишель. Опыты: В 3 кн.— М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1954.

— Кн. 1. —С. 143.

⁵⁴ Там само. — С. 265—266.

⁵⁵ Монтенъ Мишель. Опыты: В 3 кн.— 2-е изд. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1960. — Кн. 2.—С. 181—183.

⁵⁶ Монтенъ Мишель. Опыты: В 3 кн. — 2-е изд. — М.: Наука, 1979. — Кн. 3. — С. 309—310.

⁵⁷ Там само. — С. 311.

⁵⁸ Руссо Жан-Жак, Рассуждения, получившие премию Дижонской Академии в 1750 году по вопросу, предложенному этой же Академией: "Способствовало ли возрождение наук и искусств очищению нравов?" //Руссо Жан-Жак. Трактаты. — М.: Наука, 1969. — С. 13.

⁵⁹ Там само. — С. 19.

⁶⁰ Руссо Жан-Жак. Рассуждения о происхождении и основаниях неравенства между людьми // Руссо Жан-Жак. Трактаты. — М.: Наука, 1969. — С. 97—98.

⁶¹ Полибий. Всеобщая история: В 40 кн. — СПб.: Наука. Ювента, 1995.

— Т. 2 —С. 8.

⁶² Там само.

⁶³ Там само.

⁶⁴ Там само.

⁶⁵ Там само. — С. 8—9.

⁶⁶ Порівняльну характеристику філософсько-історичних систем Полібія та Сима Ценя містить спеціально присвячена цій темі наукова розвідка відомого російського сходнознавця М.Й. Конрада. — Див.: Конрад Н.И. Полибий и Сыма Цянь // Конрад Н.И. Запад и Восток. Статьи.—М.: Наука, Глав, ред. вост. лит., 1972. — С.47 —76.

⁶⁷ Макиавелли Николло. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия // Макиавелли Николло. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. О военном искусстве. — М.: Мысль, 1996. — С. 119.

⁰⁸ Там само. — С. 119—120.

⁶⁹ Кампанелла Томазо. Місто Сонця //Мор Томас. Утопія. Кампанелла Томазо. Місто Сонця. — К.: Дніпро, 1988. — С. 182.

⁷⁰ Там само. — С. 138.

⁷¹ Из сонетов Кампанеллы // Кампанелла. Город Солнца. — М.: Изд-во АН СССР, 1954. —С. 44.

⁷² Спгасюлевич М. Опыт исторического обзора главных систем философии истории. — СПб.: Типография Ф.С.Сущинского, 1866. — С. 53.

⁷³ Копнин П.В. Философские идеи Ленина и логика. — М.: Наука, 1969.

— С. 13.

⁷⁴ Там само.

⁷⁵ Фейербах Людвиг. Предварительные тезисы к реформе философии // Фейербах Людвиг. Избранные философские произведения: В 2 т.— М.: Политиздат, 1955. — Т. 1. —С. 127.

⁷⁶ Багатурия Г. А. О некоторых особенностях развития марксизма как теоретической системы // Вопр. философии. — 1983. — № 1. — С. 53.

⁷⁷ Там само. — С. 54.

⁷⁸ Маркс К. Економічний рукопис 1861 —1863 рр. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 47. — С. 424.

⁷⁹ Маркс К. Капітал. Критика політичної економії // Там само. — Т. 1.

— С. 354.

⁸⁰ Маркс К. Начерки відповіді на лист В.I.Засулич // Там само. — Т. 19.

— С. 386—405.

⁸¹ Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 р. // Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів. — К.: Політвидав України, 1973. — С. 554.

⁸² Там само. — С. 553.

⁸³ Маркс К. Наймана праця і капітал // Там само. — Т. 6. — С. 426.

⁸⁴ Маркс К. До критики політичної економії. Вступ // Там само. — Т. 13. — С. 7.

⁸⁵ Маркс К. Економічні рукописи 1857—1859 рр. Ч. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 46. — Ч. 1. — С. 34.

⁸⁶ Там само. — С. 39.

⁸⁷ Там само. — С. 413-414.

⁸⁸ Там само. — С. 38.

⁸⁹ Там само. — С. 43.

⁹⁰ Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Там само. — Т. 3. — С. 34—35.

⁹¹ Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // Там само. — Т. 21. — С. 25—26.

⁹² Маркс К. Капітал. Т. 1 // Там само. — Т. 23. — С. 675.

⁹³ Маркс К. Лист до редакції "Отечественных записок" // Там само. — Т. 19. — С. 118—119.

Розділ 4

СТАНОВЛЕННЯ НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ: ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ПІДХІД