Cкладові моралі:

• моральна свідомість (вираження ідеаль­ного належного, на яке слід орієнтуватися),

• моральна дія­льність (поведінка, стосунки, діяльність, зорієнтовані на найвищі вселюдські цінності),

• моральні відносини (смис­лові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на най­вищі вселюдські цінності).

Норми і принципи моралі, мо­ральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.

Моральність — засвоєна, внутрішньо прийнята суспільна мораль, що регулює поведінку певної людини і спирається на світоглядні переконання й почуття совісті.

Моральність охоплює моральні погляди, переконан­ня, почуття, стосунки, поведінку людей.

С. Соловейчик пише: “Через вимоги моральності перейти неможливо, адже це межа того, що тобі дозволяє совість. Не буде моральності – не буде нічого, ніякого виховання”.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі мо­ральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взі­рець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на.який зорієнтований виховний процес.

Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки лю­дини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орі­єнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її. Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс.

Переконання — якісно більш високий стан поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, у які людина вірить, як в істину, та вважає за можливе і необхідне реалізовувати їх у власному житті.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості по­ходження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на постра­дянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потре­бами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності.

З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисцип­ліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Основні критерії оцінки морального виховання:

1. Знання теорії моралі, моральних норм, правил загального етикету.

2. Моральні почуття: почуття відповідальності, обов'язку, честі, гуманізму, патріотизму, працелюбства.

3. Моральні уміння: вміння діяти відповідно до моральних переконань; принципів тощо.