Недоліки сформованої практики уроку в школі

1. Захоплення плануванням окремого уроку без достатнього зв'язку з іншими, слабке знання типології уроків, а тому їхня одноманітність; недооцінка особливостей кожного уроку; протиставлення творчості й програмно-методичної дисципліни.

2. Слабке знання особистості школяра й класних колективів і як на­слідок цього: уроки-близнюки в різних класах, неможливість опиратися на особливості учнів, необґрунтованість диференціації у навчанні, від­сутність спрямованості роботи з ліквідації пробілів у знаннях.

3. Недооцінка спеціального продумування завдань уроку; неповнота їхнього планування (без завдань психічного розвитку), некомплексне продумування (без зв'язку завдань один із одним), без виділення домі­нуючих для даного уроку, класу завдань (звідси перевантаження на са­мому уроці).

4. Шаблонова структура уроку (комбінований урок при постійному тому самому наборі структурних частин), прагнення до більшого нако­пичення оцінок і як наслідок — перебільшення ролі опитування.

5. Перевантаженість змісту навчального матеріалу, втрата суті за де­талями, необгрунтоване прагнення відійти від підручника.

6. Недостатня увага до застосування знань, відірваність теоретич­них знань від їхнього використання.

7. Бідність арсеналу вибору методів навчання, однобічне захоплення то одними, то іншими методами або ж перестраховкою — прагнення до розмаїтості використовуваних методів заради самої розмаїтості.

8. Слабкий розвиток групових і індивідуальних форм навчання, захоп­лення фронтальними формами навіть там, де вони неефективні; слабке використання уроку в інтересах розвитку колективу, недостатня опора на колектив з метою реалізації його виховних можливостей на уроці.

9. Однобічний підхід до диференціації навчання (переважна дифе­ренціація обсягу й ступеня складності навчального матеріалу).

10. Пасивна позиція частини школярів у навчальному процесі; без­системність у формуванні навичок раціональної організації навчаль­ної праці й, переважно, у формах позаурочної роботи (гуртки, факуль­тативи тощо).

11. Недостатнє урахування особистісного фактора й сприятливих взаємин учителя й учнів у підвищенні якості навчання.

12. Гіпертрофоване застосування тих або інших засобів навчання, їхнє комплексне й недоцільне використання.

13. Недооцінка гігієнічних і естетичних умов навчання.

14. Нераціональне використання часу на уроці, відсутність установки на засвоєння головного на уроці і, як наслідок, перевантаження уч­нів домашніми завданнями, що не розвивають пізнавальну активність і творчість, слабка диференціація завдань, відсутність необхідних по­яснень до їхнього виконання.

15. Прагнення виконати заздалегідь намічений план повністю, не­залежно від виниклих на уроці обставин, і як наслідок цього — фор­малізм, недостатнє урахування реальної обстановки, відсутність запас­них методичних варіантів.

16. Епізодичний характер самоаналізу, його спрощений характер без виявлення причин поганого засвоєння матеріалу й тому — слабкий зв'язок одного уроку з іншим.

Якими ознаками характеризується сучасний урок?

Ознаки сучасного уроку

На думку вчених, иникає потреба в модернізації класно-урочної сис­теми через:

• зміну характеру взаємодії учасників навчального процесу, що передбачає виконання вчителем функцій фасилітатора (від англ. facilitate — полегшувати, сприяти);

• запровадження інтерактивних методів навчання, в основу яких покладено спілкування як двосторонній процес, у якому учень-учитель або учень-учень обмінюються думками, інформацією, що надає учням можливість для формування основних пізнавальних умінь, навичок і зразків поведінки в суспільстві;

• запровадження особистісно орієнтованих технологій навчання, цілі якого полягають у визначенні життєвого досвіду кожного учня, рівня інтелекту, пізнавальних здібностей, у формуванні позитивної мотивації учнів до пізнавальної діяльності, потреби в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;

• спрямованості освітнього процесу на формування і розвиток клю­чових і предметних компетентностей особистості;

• спрямованості навчальної діяльності на соціалізацію особис­тості, яка є процесом становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характерис­тик свідомості та поведінки, що регулюють її взаємини з суспіль­ством.

• запровадження у навчальному процесі інформаційно-комуніка­ційних технологій;

• запровадження комплексу сучасних процедур спостереження, поточного оцінювання та на їхній основі коригування освітнього процесу.

Однією з найважливіших проблем дидактики є підвищення ефективності уроку, тобто досягнення запрограмованих результатів, та інтенсифікації (від лат. напруга, зусилля), підвищення результативності в кожну одиницю часу.

З метою підвищення ефективності уроку творчі вчителі вводять такі характерні зміни в його структуру, окремі його елементи та їх співвідношення:

• зведення до мінімуму часу, що відводиться на організаційну частину;

• при необхідності скорочення часу на перевірку домашніх письмових завдань;

• проведення спеціальної перевірки домашніх завдань на дошці лише у випадках, коли це потрібно для додаткового розбору або закріплення;

• значне скорочення часу, що відводиться на індивідуальне опитування;

• більш широке і цілеспрямоване застосування фронтальних форм перевірки знань;

• поєднання в окремих випадках індивідуального опитування з самостійною письмовою роботою;

• зміна характеру опитування - надання йому навчального характеру;

• поєднання функцій контролю і закріплення;

• включення в урок самостійних робіт учнів з метою засвоєння нового матеріалу;

• усний виклад вчителем в основному того матеріалу, який є важким для самостійного опрацювання;

• розвиток на уроці навичок і умінь самостійного набуття знань, роботи з підручниками та іншою літературою;

• індивідуалізація завдань, збільшення кількості вправ практичного характеру, що вимагають творчого застосування знань та умінь;

• посилення ролі супутнього закріплення нового матеріалу безпосередньо на уроці;

• збільшення питомої ваги послідовного закріплення - практичної роботи, наближеної до життя;

• виділення для закріплення головних ідей навчального матеріалу.

Основними факторами інтенсифікації уроку у практичній діяльності є:

посилення цілеспрямованості та складності (за умови дотримання доступності для даного класу); поглиблення мотивації, розвиток пізнавального інтересу, введення елементів гри; збільшення інформаційної ємності; застосування технічних засобів і програмованого навчання, диференційованого навчання; посилення міжпредметних зв'язків; творчий підхід учителів до вибору методів навчання, оптимальний вибір методів навчання.

Правила техніки й технології вивчення нового навчального матеріалу такі:

1. Пам'ятайте, що вивчення нового навчального матеріалу включає в себе три головні завдання:

а) засвоєння учнями основної ідеї матеріалу, який вивчаєть­ся (що!);

б) засвоєння методів дослідження навчального матеріалу (як!);

в) засвоєння методики відтворення і застосування матеріалу, який вивчається (для чого чи для кого!).

2. Визначте гіпотезу діяльності учителя і учнів на уроці (пе­редбачення результатів).

3. Створюйте проблемну ситуацію та спонукайте учнів до про­будження інтересу до пізнавальної діяльності.

4. Забезпечуйте актуалізацію опорних знань.

5. Під час пояснення нового навчального матеріалу перебу­вайте у"колі уваги".

6. Турбуйтесь про польотність голосу, міняйте його темп, ритм і тональність.

7. Стежте за дикцією свого мовлення.

8. Основні поняття, правила, важливі положення виділяйте підкресленим тоном, логічними наголосами та логічними паузами.

9. Не переобтяжуйте свою мову незрозумілими словами, складними синтаксичними конструкціями. Коли є потреба вжи­вати нові слова (поняття), поясніть їх значення.

10. Дотримуйтесь чистоти мови, уникайте слів-паразитів.

11. Узгоджуйте педагогічну мову з віковими можливостями учнів.

12. Використовуйте у ході вивчення навчального матеріалу попередній навчальний і практичний досвід учнів.

13. Не ставайте в позу "дидактичного рупора". Краще бути розумним помічником учнів у їх роботі щодо оволодіння знан­нями.

14. Дотримуйтесь чіткої логічної послідовності пояснення на­вчального матеріалу, спираючись на завчасно продуману схему.

15. Після розгляду закінченої частини навчального блоку робіть чіткий висновок.

16. Широко використовуйте опорні сигнали (опорні схеми).

17. Наочні посібники (засоби) використовуйте як логічну струк­туру навчальної палітри.

18. Під час пояснення навчального матеріалу не відволікай­теся на сторонні справи.

19. Періодично підключайте учнів до самостійної роботи з підручниками, якщо навчальний матеріал підручника відпові­дає вимогам програми.

20. З метою підтримання позитивного емоційного стану учнів періодично вдавайтесь до "сміхохвилин".

21. Періодично перевіряйте рівень засвоєння певної частки знань, які є сходинкою до оволодіння наступним матеріалом.

22. Не захоплюйтесь фетишизмом (поклонінням) перед навчаль­ним підручником і пропонованою ним методикою. Творіть самі.

23. Використовуйте різноманітні методи навчання.

24. Вдавайтесь до міжпредметних зв'язків.

25. Забезпечуйте зв'язок навчального матеріалу з проблема­ми навколишньої дійсності. Це сприяє підвищенню інтересу учнів до знань.

26. Домагайтесь підтримання уваги та дисципліни на уроці через зміст і методи роботи.

27. У процесі організації самостійної навчальної діяльності учнів чітко організуйте технологію й техніку роботи.

28. Постійно стимулюйте активність учнів у навчальній діяль­ності.

29. Вдавайтесь до корекції навчального матеріалу, якщо учні чогось не зрозуміли.

30. Завершуйте вивчення нового навчального матеріалу чіт­кими загальними висновками.

ності учнів, а також узгодження рейтинговнх показників з офі­ційно діючими критеріями оцінок у школі. Ця система ґрун­тується на демократизмі, сприяє гуманізації навчально-вихов­ного процесу, підвищенню відповідальності за виконання на­вчальних завдань, позитивно впливає на активізацію навчаль­ної діяльності, стимулює учнів до систематичної праці.

З кожної дисципліни зміст навчального матеріалу, конк­ретні завдання необхідно розподілити на блоки, модулі, ви­значити терміни виконання кожного завдання, форми звітності, суму балів, співвідношення кількості балів з традиційними оцінками.