Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ.doc
Скачиваний:
585
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
3.44 Mб
Скачать

4. Сутність самоконтролю й самооцінювання в навчанні.

Самоконтроль та самооцінювання - компоненти учіння, їх здійснюють школярі. Навчати самоконтролю та самооцінюванню необхідно учнів з перших днів шкільного навчання. Для цього існують фізіологічні передумови, а здійснення навчальної діяльності, як провідної, передбачає володіння учнями молодших класів відповідними вміннями.

Дані вміння вчені відносять до загальнонавчальних вмінь. Вимоги до оволодіння школярами ціми вміннями сформульовані в навчальних програмах з кожного предмету.

Самоконтроль – усвідомлювана регуляція людиною своєї діяльності з метою забезпечення таких результатів цієї діяльності, які відповідали б поставленим цілям, нормам, правилам, зразкам.

Самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Вона функціонує завдяки операції співвіднесення процесу або результату власних дій із певною нормою. Самооцінка дозволяє учню визначити, в якій мірі він навчився діяти в порівнянні зі зразком.

Корекція – система практичних і розумових дій, які здійснює учень після виконання завдання з метою виправлення помилок, припущених в ході вживання певного способу дії (порушення складу, повноти й послідовності відповідних операцій).

Спрямованість самоконтролю у навчанні - процес та результат власної діяльності.

Взаємоконтроль – система практичних і розумових дій, які здійснює учень з метою перевірки правильності вживання іншою людиною певного способу дії (складу, повноти й послідовності відповідних операцій).

Характеристика видів самоконтролю (за часом здійснення).

Підсумковий самоконтроль – система практичних і розумових дій, які здійснює учень після виконання завдання з метою перевірки правильності вживання певного способу дії (складу, повноти й послідовності відповідних операцій). Об'єктом підсумкового самоконтролю є кінцевий результат власної дії.

Поточний самоконтроль – система практичних і розумових дій, які здійснює учень під час виконання завдання з метою перевірки правильності вживання певного способу дії (складу, повноти й послідовності відповідних операцій). Об'єктом поточного самоконтролю виступає спосіб виконання дії. Оволодіння даним видом самоконтролю безпосередньо впливає на формування в учнів довільності.

Упереджуючий самоконтроль – попереднє виділення учнем “зон труднощів”, прогнозування можливих результатів вживання певного способу дії до початку виконання завдання. Найбільш складний вид самоконтролю.

Формують самоконтроль в такій послідовності: взаємоконтроль, самоконтроль; підсумковий, поточний, упереджуючий.

Скласти схему видів самоконтролю та послідовності його формування.

Дослідниками запропонована низка запитань, які доцільно пропонувати школярам для надання їм допомоги при здійсненні різних видів самоконтролю. При здійсненні підсумкового самоконтролю учні відповідають на такі запитання: “Який спосіб роботи ти використав?”, “Як ти можеш зараз перевірити себе?”. Крім того, вчителем вважалося за доцільне пропонувати молодшим школярам такі питання: “Які спеціальні значки допомагали тобі діяти?”, “Як ти визначав, яку модель треба використати?”, “Чому одна модель підійшла до всіх об’єктів (слів, речень, рівнянь, задач)?”, “На що ти звертав особливу увагу, коли виконував завдання?”, “Як ти діяв, щоб перевірити роботу однокласника?”, “Як ти діяв, щоб перевірити свою роботу?”.

У ході поточного самоконтролю вчитель запитує: “Як ти зараз працюєш?”, “Що ти враховуєш?”, ‘На які ознаки предмета спираєшся?”, “На якому етапі знаходишся?”, “Як ти можеш себе перевірити?”, “Чи є інші способи розв’язання завдання?”. Для цього були використані й такі методичні прийоми: коментування дій, що передбачає співвіднесення ходу роботи з планом; вживання відповідних засобів самоконтролю в процесі роботи.

З метою формування упереджуючого самоконтролю школярі відповідають на такі питання: “Як ти будеш виконувати завдання?”, “Що будеш враховувати?”, “З чого почнеш?”, “З яких етапів буде складатися ця робота?”, “Що може бути складним при виконанні завдання?”, “Яке місце помилконебезпечне?”, “Як ти зможеш себе перевірити?”, “Для чого потрібні такі завдання?” .

Ці питання доцільно використовувати в межах різних предметів. Крім того, є певні прийоми самоконтролю, які необхідно задіяти в певній предметній галузі. Наприклад, навчання самоперевірці при виконанні дій з багатоцифровими числами в математиці.

Умови успішності навчання школярів здійсненню самоконтролю та самооцінки.

Систематичність та цілеспрямованість даної роботи.

Врахування вікових особливостей школярів, опора на наявні вміння учнів в цій галузі.

Дотримання правильної послідовності навчання самоконтролю та самооцінці, послідовне збільшення відповідних умінь в межах певної предметної галузі.

Поєднання з формуванням в учнів самоконтролю та самооцінки в ході виховання.

Поєднання зусиль різних вчителів для досягення поставленої мети.

Висновок. Здійснення контролю й оцінювання рівня навчальних досягнень дозволяє вчителю відслідковувати ефективність навчального процесу вцілому та успішність навчання кожного учня. Вчителю необхідно дотримуватися вимог до контролю, діяти послідовно, чітко, доброзичливо та вимогливо. Процес навчання буде більш ефективним за умови поступового залучення всіма вчителями школярів до здійснення самоконтролю та самооцінювання.

Підготовка до семінару № 1

Тема. Процес навчання, функції процесу навчання. Розв`язання педагогічних задач, аналіз ситуацій.

Література

Дидактика современной школы : пособие для учителей / под ред. В.А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – 351 с.

Коменский Я.А.Избранные педагогические сочинения / Я.А. Коменский. – М. : Учпедгиз, 1955. – 641 с.

Мойсеюк Н.Є.Педагогіка /Н.Є. Мойсеюк. – К. :Педагогіка, 2003. –С.158–188.

Нечепоренко Л.С., Пономарьова Г.Ф., Подоляк Я.В. Сучасна педагогіка. – Х.: 2007. – C.116–120.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.75–90.

Хуторской А.В.Современная дидактика : учеб. для вузов / А.В. Хуторской. – СПб. : Питер, 2001. – 544 с.

Зясувати відповіді на питання:

1. Яке призначення дидактики?

2. Які основні проблеми розглядає дидактика?

3. Якими основними поняттями оперує дидактика?

4. Дайте визначення основних дидактичних категорій.

5. Порівняйте поняття "викладання" та "учіння".

6. Який зв'язок між загальною дидактикою та методикою викладання?

7. Яка роль навчання у соціалізації особистості?

Вміти докладно характеризувати процес навчання (сутність, функції, компоненти, суб’єкти, завдання, рушійна сила, тощо).Підготовка до семінару № 2.

Тема. Зміст освіти.

Основні поняття. Зміст освіти, державний освітній стандарт, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет, підручник.

Список літератури.

Про Національну доктрину розвитку освіти : Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347 // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004.

Про освіту : Закон України від 23 берез. 1996 р. № 100 (із змін. і доп. станом на 7 груд. 2000 р.) // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004.

Бондар В.І. Дидактика/В.І. Бондар. – К.:Либідь, 264. – С.44–63.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.64-70.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.91-100.

Завдання та питання для самоконтролю.

Схарактеризуйте поняття “зміст освіти” та його елементи.

У чому поляє сутність Державного стандарту освіти?

Опишіть структуру базового навчального плану.

Проаналізуйте структуру навчального плану школи.

Схарактеризуйте поняття “навчальна програма” та її елементи.

Що таке навчальний предмет?

Назвіть дидактичні функції сучасного підручника та вимоги до нього.

В історії педагогіки найбільш відомі теорії формальної, матеріальної та прагматичної освіти. Прихильники фор­мальної освіти— Геракліт, Цицерон, Дж. Локк, Й. Пе- сталоцці, І. Кант, Й.Ф. Гербарт — вважали, що джере­лом знань є розум, тому найкращим засобом розвитку мислення учнів визнавали вивчення мов, особливо ста­родавніх (латинської, грецької), а також математики. Це стало науково-теоретичною основою розвитку так званої "класичної" освіти.

Прихильники матеріальної освіти— Я.А. Комен- ський, Г. Спенсер та інші — вважали, що основною метою школи є передача якомога більшого обсягу знань із різ­них галузей науки. Я.А. Коменський багато років при­святив роботі над підручником, у який хотів умістити всі знання, необхідні учню. Нині такий варіант практич­но неможливий у зв'язку з величезним обсягом інфор­мації.

Прихильники дидактичного прагматизму— Дж. Дьюі та Г. Кершенштейнер визнавали, що джерелом знань є досвід, тому необхідна підготовка людей, які володіють ґрунтовною науковою (природничого циклу) та практич­ною підготовкою. Критерієм відбору змісту освіти є ступінь її застосування в практичному житті та май­бутній діяльності учнів. Ця ідея знайшла своє відобра­ження в теорії "реальної" освіти.

Водночас існували й існують класичні та реальні гімназії, ліцеї, школи, училища. Це свідчить про те, що принципи цих теорій досі знаходять своє застосування, але відбувається і пошук нових. Однобокість розгляну­тих підходів полягає в тому, що ними абсолютизуються окремі аспекти освіти. Не можна розмежовувати мислен­ня й знання, але накопичення знань не має домінувати.

Сучасна освіта диференціює освітні заклади на загаль­ноосвітні та спеціалізовані школи (ліцеї, коледжі, гім­назії). Диференціація здійснюється на етапах початко­вої — основної — повної середньої освіти. Обов'язковою для всіх закладів є відповідність державному стандарту, базовому навчальному плану та програмам.

Виходячи з цього, специфіка загальноосвітньої шко­липолягає в наданні учням можливості для розвитку своїх здібностей та засвоєння мінімальної, не нижче дер­жавного стандарту, сукупності знань, умінь і навичок.

На відміну від неї гімназіястворює для своїх учнів можливості:

  • отримання універсальної освітньої підготовки на базі гуманітарної;

  • навчання, що сприяє різнобічному особистісному розвитку;

  • формування навичок творчої праці, сучасних спо­собів мислення;

  • задоволення потреби в самоосвіті та отриманні до­даткової освіти;

  • засвоєння кращих досягнень вітчизняної та світо­вої культури.

Натомість ліцейпередбачає:

  • отримання загальної середньої освіти в поєднанні з ранньою профілізацією;

  • поглиблену підготовку з предметів різноманітних циклів;

  • розвиток творчого потенціалу;

  • вільний вибір майбутньої спеціалізації.

Підготовка до семінару № 3.

Тема. Закономірності і принципи навчання.

Основні поняття. Закономірності навчання,принципи навчання, правила навчання.

Список літератури.

  1. Бондар В.І. Дидактика/В.І. Бондар. – К.:Либідь, 2005. – С.132–151.

  2. Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.53–56.

  3. Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки /Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.87–94.

  4. Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.108–117.

  5. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок /І.П. Підласий. – К. :Рад. шк., 1989. – 204 с.

Завдання та питання для самоконтролю.