Система питань для проведення вчителем самоаналізу виховної справи:

- Якими вимогами Ви керувалися в процесі підготовки та проведення справи?

- Яку ставили мету (освітню, виховну, розвивальну)?

- Як проектували діяльність дітей на занятті?

- Якою мірою були залучені школярі до планування та проведення виховної справи?

- Які прийоми та методи використовували, наскільки вони були доцільними?

- Яку роль відводили проведеному заняттю в системі виховної роботи?

- Чому навчали дітей (знання, переконання, почуття, уміння), наскільки здобуті ними знання відповідають очікуваним результатам?

- Які труднощі виникали у Вас в процесі реалізації поставлених завдань?

- Як Ви їх подолали?

Лекція № 9.

Тема. Форми організації виховної роботи.

План.

1. Загальна характеристика форм організації виховної роботи.

2. Класифікація форм виховання.

3. Вибір форм виховання. Загальна характеристика організації виховної справи.

Завдання роботи.

7. Визначити поняття “форми виховання”, “виховний захід”, “виховна справа”.

8. Виявити значення знання та умілого використання форм виховання в ході організації виховного процесу.

9. Формувати мотивацію до свідомого оволодіння формами організації виховної роботи.

10. Схарактеризувати форми організації виховної роботи та умови їх вибору. Визначити етапи роботи з певною виховною справою.

11. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Форми виховання, виховний захід, виховна справа, класифікація форм виховання, етапи роботи над виховною справою.

Список літератури.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С.132–181.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К. : Вища шк., 1997. – 304 с.

Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання : навч. посіб. / В.І. Лозова, Г.В. Троцко ; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і допов. – Х. : ОВС, 2002. – С.126–154.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.105–112.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.35–41.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.307–342.

1. Загальна характеристика форм організації виховної роботи.

Аналіз педагогічної літератури і практики свідчить, що молоді вчителі найбільше труднощів зустрічають в організації виховної роботи в школі. Це, перш за все, пов'язане з недостатніми знаннями теорії і методики виховної роботи і відсутністю педагогічних умінь планувати й організовувати виховну роботу. Подолання цих недоліків полягає не лише в більш якісному засвоєнні педагогічної теорії, але й в оволодінні комплексом послідовних і цілеспрямованих дій, спрямованих на організацію виховної діяльності. Поза практичною діяльністю подолати ці труднощі неможливо.

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов'язані зі змістом.

В педагогічній літературі і шкільній практиці інколи використовують поняття: "організаційні форми виховання", "виховні справи", "колективні творчі справи". При цьому також мають на увазі спроби організації виховного процесу, спроби доцільної організації колективної та індивідуальної діяльності учнів. Широке розповсюдження одержало й визначення поняття "виховний захід".

Виховний захід – це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Певний формалізм у вихованні, що домінує тривалий час у школі, викликав негативне ставлення до терміну "захід", бо він, як правило, означає виставу, де єдиною активною людиною фігурував учитель. Між тим, це поняття може мати право на існування, якщо в процесі здійснення виховних дій у певній формі (захід) відбувається серія підготовлених і взаємопов'язаних дій, які заздалегідь сплановані і спрямовані на реалізацію виховної мети і, в процесі яких, в учнів формуються передбачувані новоутворення або розвиваються раніше набуті. В процесі їх колективного планування, підготовки і проведення, створюється обстановка спільної творчості, пошуку спільної колективної справи, радісного чекання і переживання. Це сприяє розвитку особистості, колективу, колективних стосунків.

Виховний захід повинен реалізуватися як цілеспрямована взаємодія вчителя (класного керівника, вихователя) з кожним учнем, дитячим колективом в цілому, спрямована на вирішення визначених виховних завдань. У цьому випадку саме виховний захід є формою виховної діяльності, в якій цілеспрямовано поєднані окремі спроби її організації, що містять у собі мету, завдання, зміст, методи, засоби і прийоми.

В процесі цієї діяльності цілеспрямовано створюються такі виховні ситуації в життєдіяльності колективу, які своїм змістом та емоційними виявами діють на особистість учня і тим самим сприяють вирішенню виховних завдань. Роль учителя (класного керівника, вихователя) – науково обґрунтовано керувати цим процесом, цілеспрямовано створювати і конструювати ситуації, які є складовими клітинами виховного заходу.

Як відзначає І.П.Підласий: "Виховний захід — це сукупність різноманітних виховних впливів з відповідними матеріальними і духовними умовами, що підпорядковані єдиній комплексній виховній меті, таких, що взаємодіють між собою і утворюють єдине ціле" [29. -Кн. 2, 146]. Система виховних заходів утворює виховний процес, подібно до того, як процес навчання складається з окремих уроків. Виховний захід – це відрізок виховного процесу.

Однак, останнім часом багато педагогів відзначають невідповідність цього поняття фактичній сутності виховної роботи; "захід" – передбачає певну фрагментарність, розрізненість педагогічних дій, несумісність з комплексним підходом. Процес виховання, що має характер формально пов'язаних між собою виховних заходів, компаній, не може бути успішним.

На думку І.П.Підласого, системність, комплексність, послідовність, неперервність виховання краще передає поняття "виховні справи", якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики. Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності вихованців. На відміну від виховного заходу виховна справа — це система (не одноразовий акт) ідейно та організацій­но оформленої взаємодії педагогів та вихованців, що є частиною загального плану виховної роботи, спрямова­ної на створення позитивного виховного середовища, формування ціннісних установок та творчий саморозви­ток особистості.

Головною і найсуттєвішою рисою виховної справи є необхідність, корисність, реалізацію. Виховний процес складається з ланок неперервних виховних справ.

Виховні справи мають колективний і творчий характер і називаються колективними виховними справами (КВС) або колективними творчими справами (КТС). Колективні творчі справи, як відзначає один з їх засновників І.П.Іванов, – це спосіб організації яскравого, сповненого працею і грою, творчістю і товариськістю, мрією і радістю життя і, разом з тим, найважливіший виховний захід. У виховних справах зливаються форми, засоби і способи взаємодії вихователів і вихованців.

Основою виховних справ слугують два підходи – діяльнісний і комплексний. Перший потребує організації різноманітних видів діяльності школярів: пізнавальної, трудової, громадської, художньої, спортивної, ціннісно-орієнтаційної і вільного спілкування, а другий – органічного поєднання всіх видів діяльності. Діяльнісний підхід вказує напрямок виховання, а комплексний визначає характер його змісту.

Кожна з форм виховної роботи вирішує цілком певні виховні завдання, використовуючи при цьому ті чи інші важелі розвитку особистості, інтереси та потреби школяра, формує на цій основі ті чи інші якості та вміння.

У процесі виховання форми виховної роботи повинні функціонувати в міцній взаємодії і забезпечувати досягнення єдиної мети. При цьому кожна з форм виховання передбачає єдність загального, особливого і одиничного.

Загальне обумовлене тим, що всі форми виховної роботи спрямовані на досягнення загальної мети — виховання та розвиток школярів. Спільність умов і мети визначає і спільність різноманітних форм виховної роботи – всі вони ґрунтуються на основі поваги до особистості, що виховується, визнання її індивідуальності, прав і свобод; спираються на потенційні індивідуальні можливості, внутрішню активність школяра в процесі його формування.

Особливе полягає в тому, що ті чи інші форми виховної роботи, як правило, здійснюються переважно в певному середовищі життєдіяльності школяра (навчальний процес, позакласна робота, краєзнавство, туризм).

Специфічне, неповторне в організації і здійсненні виховної діяльності передбачає одиничне у змісті конкретної форми виховної роботи.

Осмислення одиничного і специфічного в змісті форм виховної роботи має важливе значення для планування та організації виховної роботи в школі. Це допомагає адекватно визначити місце кожної з цих форм у побудові єдиної системи виховання учнів, повніше й ширше використовувати можливості цієї форми, подолати практику дублювання та повторюваності форм виховної роботи, які ще зустрічаються. Це дозволяє визначити їх найбільш оптимальне поєднання, багатогранність форм, варіативність та ускладнення однієї й тієї ж форми. При цьому варто враховувати, що специфіка форми виховної роботи обумовлена тим, що кожна з них організує специфічну суспільно-цінну діяльність школяра і вони не повторюють одна одну, а доповнюють. Кожна із них спрямована на задоволення, розвиток певних здібностей та інтересів особистості школяра. Специфіка форми полягає в тому, що саме у властивій їй організаційній діяльності з найбільшою повнотою можуть бути реалізовані інтереси і потреби учнів.

Багатогранність форм виховної роботи, їх система відповідають багатогранності внутрішнього світу особистості, її всебічному розвитку.