1. Сутність, складові, зміст екологічного виховання.

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Глобальні проблеми, які потребують негайного вирішення в сучасному світі: збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери.

Одним з основних соціальних інститутів, який повинен забезпечити розуміння кожною людиною власного місця у природі є середній загальноосвітній навчальний заклад. Дана робота здійснюється в ході екологічного виховання школярів.

Витоки сучасних поглядів на сутність, зміст, особливості екологічного виховання знаходимо в поглядах мислителів минулого. Напрклад, у книзі «Поученіе дітям», В. Мономах у 1117 p. пише: «Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас...». Ян Амос Коменський (1592-1670 р.р.). довів, що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин тварин, так і у відносинах з людиною, вказує, що «... чіткий порядок школи треба запозичити у природи».

На думку В. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Він у 1948 році організував у Павлині школу, де велась велика практична робота. Велику увагу приділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилися думати» – зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» В. Сухомлинський.

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: підготувати екологічно грамотну людину: Що вона повинна розуміти та вміти?

• розуміє значення життя як найвищої цінності,

• здатна визначати своє місце у світі,

• бере участь в охороні навколишнього середовища,

• раціонально використовує природні багатства,

• приймає свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля.

За С.С. Пальчевським екологія – це наука, що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем усіх рівнів – від організму до біосфери та їхньої взаємодії із зовнішніми умовами [27].

Дослідники характеризують поняття “екологічна освіта” та “екологічне виховання”.

У педагогіці метою екологічної освіти та виховання вважається формування відповідального ставлення особистості до навколишнього середовища. Екологічна відповідальність визначається як багатоаспектне утворення. Це система відносин людини з навко­лишнім середовищем і в той же час  – це якість особистості, її здатність і можливість свідомо добровільно дотримуватися вимог моралі і пра­ва по відношенню до природи.

Екологічна освіта – порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Екологічна освіта  – це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість га поведінку людини з метою формування в неї системи наукових знань про природу, необхідних поглядів та переконань, практичних умінь і навичок, певних ціннісних орієнтацій, норм пове­дінки в природі, активної соціальної позиції в галузі раціонального використання і охорони навколишнього природного середовища.

Головні завдання екологічної освіти:

• сприяти осмисленню життєвої значущості навколишнього се­редовища для кожної людини і людства в цілому;

• сприяти осмисленню необхідності розв'язання екологічних проблем;

• виховання почуття відповідальності за якість природного се­редовища, у якому ми живемо;

• забезпечення можливостей набуття знань та вмінь, необхідних для охорони та поліпшення навколишнього середовища;

• формувати принципово новий тип поведінки в навколишньому середовищі.

Багато дослідників вважають, що екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність спрямована на формування в учнів екологічної культури (Н.П. Волкова, С.С. Пальчевський, М.М. Фіцула).

С.С. Пальчевський зазначає, що екологічне виховання не є чимось чітко відособленим у загальному навчально-виховному процесі освітнього закладу. Воно поєднується з національно-патріотичним, моральним, трудовим.

Мета екологічного виховання - забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Для реалізації зазначеної мети науковці пропонують розв’язати наступні завдання:

• нагромадження екологічних знань;

• виховання любові до природи, бажання примножувати і берегти її;

• формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Як виконати поставлені завдання?

Для цього представники країн-учасників Ради Взаємодопомоги колективно визначили принципи організації екологічного виховання:

• врахування взаємозв’язку глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;

• екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;

• забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;

• збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.

Ці принципи лежать в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання. Можна стверджувати, що вони належать до значних теоретичних надбань педагогічної науки і виступають підґрунтям здійснення екологічного виховання в школі.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

а) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;

б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;

г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.