3. Характеристика процесу навчання. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі. Засвоєння знань школярами.

Процес навчання в цілому є специфічним процесом пізнання, керованим педагогом.

Навчання по своїй суті є соціальним і педагогичним процесом, опосередковано таким, що відбиває потреби в підготовці підростаючого покоління, людей, здатних ефективно вирішувати завдання особового, професінального, громадського характеру.

Навчання - спільна цілеспрямована, організована, систематична, взаємозв'язана і взаємообумовлена діяльність того, хто вчить (учителя, викладача, вихователя, керівника) з формування у того, хто вчиться, знань, навичок, умінь, а також якостей особистості.

Навчання в дидактиці розглядається як складний соціальний і педагогічний процес, основними функціями якого є :

1) освітня (озброєння учнів знаннями, навичками, уміннями; формування правильних уявлень та понять про навколишній світ, про предмети, що вивчаються, і дис-циплинах; вироблення певного світогляду; розвиток мислення, самостійності в ррозв’язані навчальних і професійних завдань та ін.);

2. виховна (формування якостей особистості, психологічного клімату колективу);

3. розвивальна (формування уміння творчо мислити і діяти при розв’язанні виникаючих завдань; вдосконалення інтелектуальних, фізичних і інших здібностей);

4. психологічної підготовки (формування у учнів психологічної стійкості і готовності до успішних дій в різних ситуаціях і умовах, до розв’язання навчальних і професійних завдань, спілкування).

В цілому усі ці функції взаємозв'язані і взаємноопосредковані, але при цьому домінуючою (структуротворною) функцією в цій системі є освітня функція.

Складіть схему функцій навчання.

Процес навчання передбачаає реалізацію 3 компонентів :

1. Змістовний - сукупність ЗУН, досвід діяльності і творчості учнів. Він реалізований в програмах, в навчальній літературі.

2. Операційно-діяльнісний - передбачає вибір найефективніших форм і методів навчання (врахування віку, рівня інтелект. розвитку, мотивів учнів).

3. Результативний - контроль і корекція процесу навчання, його адекватна оцінка. Визначення ефективності. Побудова наступної програми Д з урахуванням позитивних і негативних результатів.

Завдання процесу навчання: мотивація навчальної діяльності учнів; формування пізнавальних потреб; організація діяльності учнів з оволодіння ЗУНами; розвиток творчих і пізнавальних здібностей дітей; формування наукового світогляду і виховання культури; формування загальнонавчальних умінь і навичок для наступного самонавчання.

Суб'єкти навчання - педагоги, діти.

Для процесу навчання характерні наступні ознаки: двосторонній характер; спільна діяльність педагогів і учнів; керівництво процесом навчання з боку педагога; управління розвитком і вихованням учнів; планомірна організація і керування; цілісність і єдність процесу навчання і усіх його компонентів; відповідність закономірностям вікового і психічного розвитку.

У сучасному розумінні процес навчання має двосторонній, суб’єкт-суб’єктний характер, це педагогна взаємодія його суб'єктів (вчителів та учнів) з оволодіння об'єктом (те, що вивчається, - зміст навчання) для досягнення певної мети за допомогою відповідних технологій навчання.

Таким чином, процес навчання - це двосторонній активний процес спільної діяльності (взаємодії) вчителя та учнів. Він, у свою чергу, містить два взаїмопов’язаних процесу - викладання (діяльність педагога, викладача) і учення (діяльність учнів). Навчання практично неможливе без одночасної діяльності вчителя та учнів, без їх дидактичної взаємодії.

Взаємодія між ними є центральною ланкою процесу навчання. Це не технічна сума. А цілісність, яка виражається єдністю усіх компонентів. У навчальному процесі розглядають сутність діяльності вчителя та діяльності учнів.

Діяльність педагога

Діяльність учнів

1. Роз'яснення цілей і завдань навчання, створення позитивної мотивації. 2. Ознайомлення учнів з новими знаннями (явищами, подіями, предметами, законами). 3. Керування процесом усвідомлення і придбання знань, умінь, навичок. 4. Управління процесом пізнання наукових закономірностей і законів. 5. Управління процесом переходу від теорії до практики. 6. Організація самостійної, творчої діяльності навчаних. 7. Перевірка, оцінка змін в навчанні і розвитку учнів.

1. Власна діяльність із усвідомленню цілей вчення. 2. Сприйняття нових знань,умінь, навичок. 3. Аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, систематизація. 4. Пізнання закономірностей і законів, розуміння причинно-наслідкових зв'язків. 5. Оволодіння уміннями та навичками, їх систематизація. 6. Практична діяльність із самостійного рішення певних проблем. 7. Самоконтроль, самодіагностика досягнень.

Вчителеві в цьому процесі належить керівна роль - він організовує пізнавальну діяльність учнів, керує нею, спонукає учнів до співпраці і взаємодопомоги, взаємоконтроля і оцінки виконуваних дій, усуває пізнавальні і емоційні бар'єри, що виникають на заняттях.

Рушійні сили процесу навчання – протиріччя між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання, які диктуються прогресом та станом освіти у певний період.

Інші категорії дидактики: знання, уміння, навички, принципи, закономірности, форми, методи, засоби.

Знання – загальний досвід людства, розуміння, збереження в пам'яті і уміння відтворити основні факти науки і узагальнення, які з них виходять (поняття, правила, закони, висновки).

Уміння - опанування способами застосування знань, знання в дії.

Навички - автоматизовані уміння, доведені до досконалості, звичка, операція.

Висновок. Навчання виступає одним з оптимальних способів соціальної адаптації людини до сучасного життя, оскільки засобами навчання можна передати-отримати великий обсяг інформації. Навчання - це організований педагогом процес пізнання, розвитку, спілкування, творчості. Основу будь-якого виду навчання складає дидактичне відношення: викладання-учення.

Поганий учитель підносить істину, хороший вчить її знаходити. Нам відомо, що процес учіння є своєрідним процесом самостійного «відкриття» учнем уже відомих у науці знань. «Коли говорять, — писав психолог С.Л. Рубінштейн, — що людина як індивід не відкриває, а лише засвоює вже здобуті людством знання..., то це, власне, означає лише те, що вона не відкриває їх для людства, а особисто для себе повинна все-таки відкрити або навіть «перевідкрити». Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею»1. У цьому розумінні учень опановує суб'єктивно нове, тобто те, що йому не відоме, але вже пізнане наукою, відоме іншим людям. Одночасно з процесом викладання й учіння відбувається внутрішній процес засвоєння знань і способів діяльності.

Засвоєння - пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички.

Засвоєння становить внутрішній, психологічний зміст процесу учіння. Внаслідок засвоєння знань, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, входять до її структури (М. Сметанський).

Засвоєння знань відбувається поетапно і передбачає кілька процесів: сприймання, осмислення і розуміння, узагальнення, закріплення, застосування.

1. Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом). Воно полягає у відображенні у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в цей момент діють на органи чуття. Важливу роль у ньому відіграє не тільки інформація, що надходить від зорових, слухових, дотикових, нюхових і смакових рецепторів, а й безпосередній досвід учня, бо сприймання передбачає "впізнання" предметів і явищ, зарахування їх до певних груп, які вже відомі суб'єктові. Для забезпечення ефективного сприймання необхідні мотивація, зосередження уваги тощо.

Сучасні підходи до процесу засвоєння наголошують на активності самостійного сприймання навчальної інформації.

2. Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає виявлення зв'язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

Під час осмислення відбувається порівняння, аналіз зв'язків і причиново-наслідкових залежностей; збагачується розуміння, виробляється певне ставлення до виучуваного. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

3. Узагальнення. Етап узагальнення полягає у виокремленні й синтезі істотних ознак предметів і явищ. Щоб узагальнити знання про щось, потрібно проаналізувати його властивості, абстрагуватися від деталей, дійти відповідних висновків.

4. Закріплення. Цей процес передбачає повторне осмислення вивченого з метою його запам'ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв'язки, але свідомо й осмислено, не механічно "зубрити". Закріплювати знання доцільно на новій основі, нових прикладах.

5. Застосування. Це перевірка дієвості знань за допомогою лабораторних робіт, трудової діяльності тощо.