14

Лекція 3. Комунікативні особливості діяльності соціального педагога

ПИТАННЯ:

1. Комунікативна функція соціального педагога та умови її ефективності.

2. Види спілкування. Особливості ділового спілкування. Комунікативні засоби.

3. Форми соціально-педагогічної комунікації.

4. Вимоги до соціального педагога як суб’єкта комунікативної діяльності. Етика комунікативної діяльності.

1. Комунікативна функція соціального педагога та умови її ефективності

Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог (працівник), – комунікативна функція, яка реалізується завдяки наявності у фахівця відповідних умінь і навичок.

Зважаючи на особливість діяльності спеціалістів соціально-виховної сфери, комунікацію можна розглядати як процес передачі інформаційного, емоційного чи інтелектуального змісту. В діяльності соціального педагога (працівника) комунікація набула особливого значення. її розвиток визначає міра розвитку потреб даної сфери.

Причинами, які стимулювали розвиток комунікації у соціальній сфері, можуть бути: по-перше клієнти соціально-виховної сфери потребують інформацію з офіційних джерел (соціальних служб для молоді, бірж працевлаштування, консультативних центрів тощо) та безпосередньо в умовах прямого спілкування в межах певної організації ; по-друге, комунікація із засобів передачі інформації перетворилась в особливий інструмент управління життєдіяльністю клієнта.

Комунікація за своєю моделлю нагадує двосторонній потік інформації. У цій моделі оцінюються якості передачі інформації, її повнота, зміст, форма. Це дозволяє не лише оперативно і правильно сформувати уявлення про відповідну проблему, але й вибрати партнерів, розробити педагогічну стратегію і тактику, визначити і адекватні методи і засоби реалізації конкретних цілей. При цьому обмін інформацією стає не просто двостороннім потоком, а багаторівневим процесом.

Вимоги до ефективності комунікації. 1) Відповідно до цього ефективність комунікації залежить уже не лише від її якості, своєчасності, повноти, але й від того, наскільки багатогранною вона є. 2) Водночас другою вимогою щодо ефективності комунікацї є зрозумілість інформації. Один із оптимальних способів зробити певну інформацію сприйнятливою - перевести її на певний рівень доступності. 3)Ефективність комунікації підвищується і наданням максимально детальної інформації. "Детальність" у даному випадку розглядається як конкретність, глибинність, а не як зайва деталізація. Остання може викликати навіть певні труднощі у ході комунікації. Отже, кожен клієнт потребує свого рівня деталізації. І це також комунікативна стратегія і критерій ефективності комунікації.

Комунікативний процес можна розглядати як взаємодію типу "Я - Я", "Я - Ми" і "Ми - Ми". Суб'єктами комунікативного процесу можуть бути індивіди (чи групи індивідів), які беруть участь у взаємопогодженому процесі обміну інформацією.

Структура комунікативного процесу показує його спрямованість і характер дії суб'єктів цього процесу. Комунікатор відправляє інформацію, а реципієнт одержує її і демонструє відповідну реакцію, яка спрямовується на комунікатора. Назви суб'єктів можуть змінюватися залежно від особливостей комунікативного процесу. Якщо комунікація виступає процесом передачі навичок, умінь, знань, інформації, то природно, що домінуючим в ньому буде доказовий, ілюстративний, аргументуючий аспекти. За таких обставин комунікатора можна сприймати як аргументатора, а реципієнта - як адресата. Процес комунікації, пов'язаний з передачею інформації від аргументатора до адресата, буде навчанням, лекцією, семінаром, оглядом, настановою. Якщо ж процес комунікації мас конфліктний характер і реалізується в конфронтації й протиборстві, комунікатор і реципієнт перетворюються в опонента і пропонента. Такий процес обміну повідомленнями характеризується тим, що у відповідь на кожне повідомлення пропонента, на його тезу чи аргумент опонент висуває свою контртезу чи контраргумент. Такий характер комунікації найчастіше проявляється у спірці, полеміці, диспуті. Такий вид комунікації супроводжується неузгодженістю мотивів, засобів і результатів. На відміну від цього, можлива конфліктна модель комунікації, яка від суперечностей у мотивах веде до погодженості в результатах, відповідно використовуючи для цього безконфліктні засоби. Прикладом узгодження результатів може служити дискусія. Суб'єкти комунікативного процесу в такому випадку є партнерами, прагнуть знайти взаємоприйнятливий вихід із конфліктної ситуації.

Всі вищезгадані процеси є комунікативними, але характер, цілі, результати і мотиви поведінки потребують різної рольової участі, диктують різні сюжети комунікативної взаємодії.

Як ми зазначали, термін "комунікація" багатозначний. Він може означати: перше - це шлях повідомлення (повітряні чи водні комунікації), друге - це форма зв'язку (радіо, телеграф, супутник тощо), третє - це процес повідомлення інформації за допомогою різних технічних засобів (кіно, радіо, друк, телебачення тощо) і четверте - це акт спілкування, зв'язок між двома чи більше індивідами, передача інформації одним суб'єктом іншому Це словарне визначення терміну свідчить, що найбільш близьким за значенням є останній варіант

Отже, комунікація - це не спілкування у всій його комплексності і багатогранності, а лише акт спілкування людей А це визначає певні грані комунікації а) координація прийому і передачі інформації, б) узгодженість цінностей, оцінок і процесів розуміння, в) організація процесу зв'язку між індивідами При цьому комунікація як "акт спілкування" має свої особливості:

• це процес передачі інформації від одного суб'єкта іншому,

• цей процес має завжди ціль,

• контекстом комунікації є вся система цілей і результатів.

Визначаючи характер комунікації, соціальний педагог має враховувати, яким типом спілкування можна скористатися в тій чи іншій ситуації індивідуально-особистісним ("Я - Я"), індивідуально-колективним ("Я - Ми"), колективно-суспільним ("Ми - Ми") А кожному із цих типів притаманні свої особливості лексика, цілі і завдання, глибина і багатомірність