4. Вимоги до соціального педагога як суб’єкта комунікативної діяльності. Етика комунікативної діяльності.

Щоб можна було використовувати у професійній комунікативній діяльності різні види спілкування, кожен соціальний педагог (працівник) має знати основні вимоги до його комунікативної діяльності:

Виходячи з того, що соціальний педагог повинен уміти вислухати, "почути", зрозуміти роз'яснити, довести, відповісти, переконати, створити позитивну емоційну атмосферу для довіри чи ділового настрою, знайти підхід до клієнта, кожен із них має володіти відповідними професійними якостями - знаннями та уміннями, які загалом можна віднести до "комунікативної професіограми" соціального педагога (працівника)

Можна вичленити два блоки мовленнєвих умінь, які по суті відображають спрямованість на певний вид професійної діяльності. А відтак кожен з блоків має свій обсяг і зміст мовленнєвих умінь. Саме вони забезпечують оптимальний варіант прояву комунікативності соціального педагога (працівника).

Перший блок мовленнєвих умінь охоплює переважно ті, які забезпечують якісний характер мовлення; другий блок включає мовленнєві уміння, які посилюють ефективність комунікативного процесу взагалі і соціально-виховного впливу зокрема.

Перший блок:

• володіння технікою мовлення;

• володіння логікою мовлення;

• володіння інтонаційною варіативністю;

• прогнозування комунікативної поведінки;

• здійснення взаємодії;

• здійснення емоційно-експериментального впливу;

• володіння мовленнєвим етикетом.

Другий блок:

• формування цілі мовлення (всього комунікативного процесу);

• ініціювання процесу мовлення;

• вибір і реалізація видів мовлення;

• адаптація комунікативних умінь до соціально-виховних умов і конкретного клієнта;

• використання результатів аналізу мовлення і комунікативного процесу;

• здійснення управління мовленнєвим процесом і його корекція.

Для здійснення характеристики і оцінки професійних комунікативних умінь на базі визначених двох блоків розроблено критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії.

Високий рівень - фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може уже на перших порах роботи реалізувати власні уміння не менше як у п'яти видах діяльності.

Середній рівень - фахівець на достатньому рівні володіє мовленнєвими уміннями в комунікативному процесі і адекватно до цілей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно вибирати вид мовлення. Він вміє аналізувати якість мовлення, але не завжди вміє управляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію окремих якостей мовлення. Водночас він проявляє інтерес до комунікативності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, як це зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, але лише за умови крайньої необхідності.

Низький рівень сформованості мовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані уміння. В комунікативний процес він включається лише за вимогами керівників соціально-виховної структури. Не проявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається в комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Визначені показники рівнів дозволяють спеціалістові проаналізувати власні уміння, виявити "білі плями" у власному мовленні, а керівникам відповідних соціально-виховних інститутів - об'єктивно і критично оцінити одну із професійних якостей соціального педагога (працівника) і визначити чи навіть окреслити його функції в даній організаційній структурі.

Навіть володіючи всіма якостями мовлення на високому рівні, соціальний педагог має ще володіти певною узагальненою нормою комунікативного процесу мовленнєвим етикетом.

Мовленнєвий етикет - це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування. Поняття мовленнєвого етикету -синонім культури спілкування як норми спілкування і поведінки. Стосовно роботи в спеціальності соціального педагога (працівника), то ми розуміємо це як норму культурного ділового спілкування.

Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні передбачає лояльне, з повагою ставлення до співбесідника, використання загальнокультурних норм спілкування, міркування, форм їх вираження. Будь-який комунікативний процес і в будь-яких умовах передбачає наявність деяких обов'язкових елементів мовленнєвого етикету. Зокрема, це стосується привітання, звертання, знайомства, запрошення, компліменту, вітання, признання. Кожен з цих елементів має своє місце в комунікативному процесі і свої особливості та мовленнєве вираження.

Привітання - це початок комунікативного процесу. Головним тут є не те, що потрібно привітатися з іншою людиною, а те, як ти маєш це зробити, враховуючи: це зустріч перша чи якась чергова; це партнер, підлеглий чи конкурент, однодумець чи опонент. Необхідно зважати і на те, із скількома учасниками розмови ти будеш спілкуватися: тоді загальне вітання для всіх і особисте - для конкретної людини. Важливо у привітанні зафіксувати свою увагу на тих, з ким будеш вести подальшу розмову.

Проте у ході привітання відразу ж проявляється інший елемент мовленнєвого етикету - звертання. Саме за допомогою звертання здійснюється адресація до співбесідника за іменем, прізвищем, посадою чи професійною приналежністю. Звертання як елемент культури спілкування є проявом ввічливості, поваги до людини. Водночас воно засвідчує той факт, що розмова стосується саме того, до кого спрямоване звертання. Крім того, неодноразове звертання навіть у великій аудиторії знімає безликість у розмові і свідчить, що розмова стосується всіх чи кожного. Звертання є своєрідним "манком" до уваги: якщо до нас звернулися, то ми маємо певним чином відгукнутися на це звертання. А це викликає позитивні емоції в обох сторін, що є однією з умов досягнення мети.

Часто комунікативний процес соціального педагога супроводжується знайомством, що є актом самовизначення у спілкуванні між людьми, які раніше не були знайомими. Знайомство - це ще й інформація кожного із учасників комунікативного процесу. Сам процес знайомства залежить від ситуації, від бажання розкрити ті аспекти особи, які потрібні в даній ситуації і на даному етапі контакту. Варто сказати, що знайомство може здійснюватися як самими учасниками комунікативного процесу, так і іншими людьми, які представляють учасників. Це залежить від рольових функцій тих людей, які вступають у мовленнєвий контакт.

В роботі соціального педагога частіше всього бере на себе цю місію сам спеціаліст, "провокуючи" відповідний мовленнєвий етикет з боку клієнта. При цьому не доцільно виявляти зайвий інтерес до особи, задавати занадто детальні запитання щодо самої особистості клієнта, якщо це не має відношення до запланованої теми розмови. В іншому випадку це вже буде порушенням мовленнєвого етикету.

Практична діяльність фахівців соціально-виховної сфери настільки багатогранна, що вона досить часто потребує включення у сферу діяльності такого елемента як запрошення. Це елемент мовленнєвого етикету, який пов'язаний з пропозицією зустрітися, налагодити співпрацю, взаємодію, визначення рамок стосунків, бажання зняти конфліктне напруження тощо. Тому запрошення має бути завжди прямим, відкритим, де висловлюються мотиви зустрічі чи розмови, місце і час (який, до речі, іде в погоджувальному варіанті).

До речі, час і місце залежить від тієї людини, з якою зацікавлені зустрітися. В іншому випадку її просто ставлять до відома. Хоча за будь-яких умов гарним стилем буде поцікавитися, який час і місце більше підходить для зустрічі. Це водночас сприяє тому, що співбесідник не зможе категорично відмовитися, зважаючи на такі етикетні "пільги", запропоновані у розмові.

Досить поширеним фактом мовленнєвого етикету є застосування у розмові компліменту. Цей елемент несе в собі певне перебільшення позитивних якостей людини. Використання компліментарного прийому сприяє створенню позитивних емоцій у співбесідника, а відтак і позитивної реакції на людину, яка робить комплімент, і викликає бажання зробити цій людині щось приємне. Крім того, навіть нейтральний комплімент є добрим початком для розмови.

Використовуючи у ході комунікативного процесу комплімент, соціальний педагог (працівник) має враховувати певну особливість компліменту: він має мати лише відкритий, правдивий смисл; гіперболізація, яка завжди наявна в компліменті, не повинна підкреслювати інші негативні якості людини; комплімент має спиратися на власну думку і не ставити людину у смішне становище, підкреслюючи якусь якість, яка в людини абсолютно відсутня. Звичайно, стиль компліменту буде різним, оскільки він залежить від того, хто говорить і від того, кому він призначається, а також від ситуації і попередньої розмови.

Будь-яка розмова завершується прощанням, яке передбачає прощання тієї людини, котра першою має піти. Це може бути вербальна форма прощання і дотикова. Гарним стилем прощання соціального педагога (працівника) є його увага до людини, і він підніметься при завершенні розмови чи навіть проведе до дверей (якщо це жінка, людина похилого віку чи інвалід).

Прощання є вияв певного завершення комунікативного контакту, але в ньому має відображатися у словесній формі позиція соціального працівника: це остання розмова чи буде взаємодія надалі. Але за будь-якої умови прощання повинно бути доброзичливим, неспішним, іноді компліментарним.