Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ.doc
Скачиваний:
582
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
3.44 Mб
Скачать

2.Закономірності виховання.

Конкретні прояви законів виховання у процесі виховання визначаються як закономірності виховання, котрі мають об'єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв'язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному його функціонуванню.

Знання педагогічних закономірностей сприяє успішності організації педагогічного процесу, але не гарантує успіх, адже дуже багато залежить від їхнього врахування конкретною людиною.

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Закономірності і принципи - основа організації виховного процесу.

Також необхідно мати на увазі й фактори формування й розвитку особистості, бо вони завжди діють у комплексі, являють собою складну систему, залежать від багатьох умов і об'єктивно відображають найбільш суттєві, об'єктивні та повторювальні зв'язки процесу виховання. Усвідомлення закономірних зв'язків дає змогу вихователям працювати не механічно, а цілеспрямовано і гуманно, свідомо обгрунтувати мету, завдання, зміст, методи, форми виховної роботи та оптимально оцінити її результати.

Оскільки процес виховання реалізується в системі відносин "людина-людина", остільки в нім велика доля взаємної суб'єктивної залежності вихователя і вихованця. Тому так складно встановлювати закономірності виховання.

В загальній педагогіці немає чіткого визначення чи єдиного підходу до обгрунтування загальних закономірностей виховання. Наприклад, С. У. Гончаренко виокремлює вісім закономірностей: «виховання особистості відбувається лише у процесі включення в різносторонню діяльність з позиції її учасника та організатора; дієве виховання – таке виховання, яке стимулює власну (внутрішню) активність особистості в організованій діяльності; процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього; процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй радості успіху від діяльності й досягнутого результату; процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини; ефективність виховання залежить від врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; виховання особистості найефективніше в колективі та через колектив; процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім'ї та громадськості».

І. П. Підласий виокремлює 11 закономірностей, від яких залежить ефективність виховання:

– виховні взаємини, що склалися;

– відповідність цілі та організації дій, необхідних для досягнення цієї цілі;

– відповідність соціальної практики та характеру (направленості, змісту) виховного впливу на вихованців;

– сукупність дії об'єктивних і суб'єктивних факторів;

– інтенсивність виховання і самовиховання;

– активність його учасників у педагогічній взаємодії;

– ефективність розвитку і навчання, які супроводжують виховний процес;

– якість виховного впливу;

– інтенсивність впливу на «внутрішню сферу» вихованця (Г. І. Щукіна);

– поєднання педагогічного впливу й рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців (Г. І. Щукіна);

– інтенсивність та якість взаємодії (спілкування) між самими вихованцями.

Крім того, дослідники виділяють і інші закономірності виховання:

- орієнтація виховання на розвиток особистості;

- розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою залежить від ціннісних підстав виховання;

- результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, сто­сується формування її думок, поглядів, переконань, цін­нісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес по­винен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, уста­новки, орієнтації, ставлення);

- чим різноманітніше і продуктивно значуща для особи діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння загальнолюдською і професійною культурою. Визначальними у вихованні є діяльність та спілкуван­ня. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльно­сті (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.);

- процес розвитку особистості набуває оптимального характеру, коли сам виховуваний виступає суб'єктом виховання;

- саморозвиток особи залежить від міри індивідуалізації і творчої спрямованості виховного процесу;

- готовність учасників педагогічного процесу перейняти на себе турботи про долі людей, про майбутнє нашого суспільства передбачає їх гуманістичний спосіб життя, дотримання норм педагогічної етики;

- ефективність виховного процесу залежить від стосун­ків в учнівському колективі. Здорова морально-психологіч­на атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей пози­тивних моральних якостей, відбувається процес взаємови- ховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-ви- ховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність - головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні здійснюють самовиховання, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Висновок. Отже, вищевикладене свідчить, що автори не мають єдиного погляду як на визначення кількості, так і формулювання основних закономірностей виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної науки.

Однак, закономірності виховання необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.