2. Класифікація та стисла характеристика методів навчання.

Методов обучения множество, существуют их разные классификации. Зупинимося на найвідоміших.

За джерелом знань (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов) виділяють такі методи.

1. Словесні — джерелом знань виступає слово у ви­гляді мовлення вчителя або друкованого посібника (підручника). На практиці це основне джерело знань для учнів:

• пояснення — доказовий виклад певного закону, правила, шляху розв'язання задачі, а також аналіз подій і дат, особливостей художнього твору. Може викори­стовуватися як самостійний метод, але частіше належить до розповіді, бесіди, лекції;

—розповідь учителя — це повідомлення знань, інфор­мації у вигляді оповідання. Будується з певною логікою, з урахуванням цілей, змісту навчання, вікових та інди­відуальних особливостей учнів. Застосовується переваж­но в молодших класах, рідше — в старших;

• лекція — систематичний виклад об'ємного матері­алу (в основному в старших класах), від розповіді від­різняється більшою логічністю викладу; лекції читають­ся для висвітлення найбільш фундаментальних, концеп­туальних питань. Лекція (як і розповідь) залежно від дидактичних цілей може бути вступною (при вивченні нового матеріалу), узагальнюючою, оглядовою, проблем­ною. Методика шкільної лекції вимагає, щоб учитель керував записами учнів, їхньою роботою під час лекції;

• бесіда — подання інформації шляхом ведення діа­логу між учителем та учнем. Види бесід: вступна, закрі­плююча, контрольна. Бесіда може бути репродуктивною та пошуковою (евристичною, сократівською). Учитель підводить учнів до засвоєння понять, теорій, законів за допомогою серії запитань-відповідей;

— дискусія —обговорення проблеми, висвітлення різноманітних, іноді полярних думок, у вигляді вислов­лювань учнів. Керується вчителем (зазвичай використо­вується у старших класах).

Перевагами словесних методів навчання є те, що за мінімальний час можна подати максимальну кількість інформації. За допомогою цих методів формується слов­ник учня, розвивається словесно-логічне мислення; у бесіді, дискусії формується самостійність та пізнаваль­на активність.

Недоліками словесних методів є: вербалізм (засилля слова), задіяним є лише один канал сприймання, небез­пека "відриву" навчання від життя, практики.

методи навчання, в основі яких — організація практичної діяльності учнів з метою застосування, закріплення та поглиб­лення знань, умінь, навичок

Джерелом знань під час застосування практичних методів навчання є практична діяльність учнів, що за­безпечує не лише закріплення та застосування знань, але й формує досвід, уміння, сприяє інтелектуальному, фі­зичному, моральному розвитку. До практичних методів навчання належать:

• вправа — багаторазове свідоме повторення розумо­вих та практичних дій з метою формування, закріплен­ня та вдосконалення необхідних знань, умінь та навичок. Вимоги до вправ: чіткість поставлених цілей, усвідом­лення учнем цілей, операцій, результатів; виправлення помилок під час виконання; доведення виконання до рівня, який гарантує стійкі результати;

• лабораторна робота — самостійна навчальна ді­яльність, що здійснюється учнями під керівництвом учи­теля; у процесі її здійснення учні проводять досліди, роз­рахунки, експерименти, які підтверджують теоретичні положення, що вивчаються;

• практична робота (заняття) — виконання прак­тичних завдань (виготовлення предметів, обробка мате­ріалів, робота на пришкільній ділянці) з метою застосу­вання отриманих знань на практиці, відпрацювання пев­них навичок.

Практичні методи навчання обов'язково застосовують у поєднанні з наочними та словесними.

Наприклад, бесіда-повідомлення - викладач пояснює новий матеріал за допомогою запитань і відповідей, користуючись накопиченими знаннями, спостереженнями, досвідом; евристична бесіда - викладач ставить такі запитання до учнів, які не лише збуджують їх до простого відтворення знань, але й примушують порівнювати певні факти, предмети, явища і шляхом логічного судження підходити до нових понять тощо.

2. Наочні методи навчання поділяють на дві великі групи: методи ілюстрації і методи демонстрації. Основна мета методів цієї групи - створити в учнів найбільш правильне уявлення про предмети, які вони вивчають, і найбільш правильне відображення зв'язків і залежностей між ними.

Метод ілюстрації - статичний показ учням засобів унаочнення: предмети та явища навколишньої дійсності; зображення реальних предметів - предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону; символічні зображення - карти, таблиці, схеми, креслення, картки з зображенням символів, які використовуються при вивченні певного предмета тощо.

У навчальному процесі використовують такі види наочності: природна, образна (зображувальна), об'ємна, звукова, абстрактно-символічна.

Метод демонстрації - це динамічний показ приладів, технічних установок, препаратів, дій вчителя й учнів, що демонструють послідовність виконання тієї чи іншої операції та використання обладнання (показ у дії). До демонстраційних методів відносять також показ кінофільмів і діафільмів.

Застосовуючи названі методи необхідно керуватися такими педагогічними вимогами: 1) відбирати найтиповіші об'єкти з чітко вираженими істотними ознаками; 2) застосовувати на уроці лише таку наочність, яка необхідна для забезпечення глибокого засвоєння учнями знань; 3) при використанні наочності слід дбати про те, щоб вона добре сприймалася учнями; 4) забезпечити оптимальну взаємодію слова і сприймання наочності; 5) вести учнів від зовнішнього сприймання окремих ознак предметів до пізнання процесів, зв'язків і взаємозалежностей, підводити їх до висновків та узагальнень.

2. Практичні методи. Головною ознакою методів цієї групи є відтворювальна навчально-пізнавальна діяльність учнів. До них належать: метод вправ, лабораторний метод, виробничо-практичний метод тощо.

Метод вправ - один із найважливіших практичних методів навчання, основний засіб формування навичок і вмінь. Вправи ~ це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій і операцій з метою формування навичок і вмінь. За характером навчальної діяльності учнів вправи можна поділити на усні, письмові, графічні та технічні. Усні вправи широко застосовуються у практиці викладання всіх предметів (усна лічба з математики, усні вправи з мови тощо). При виконанні графічних вправ учні свої знання виражають засобами зображення, малюванням і кресленням (складання таблиць, креслення графіків, діаграм, карт тощо). До технічних вправ відносимо вправи на виконання розмітки, рубання зубилом у слюсарній справі, вправи на виконання закінчених циклів дій у процесі праці тощо.

Лабораторний метод. Лабораторні роботи являють собою один із видів дослідницької самостійної роботи учнів, що проводиться за завданнями учителя в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні (лабораторії") з метою вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Залежно від навчальної мети лабораторні роботи проводяться після пояснення вчителем нового матеріалу, перед його вивченням чи під час нього. Виділяють такі види лабораторних робіт: фронтальні лабораторні роботи з окремими групами учнів, ілюстративні та дослідницькі. Дуже близько до лабораторних робіт стоять практичні заняття і практикуми.

Виробничо-практичний метод. Мета цього методу діяльності учнів полягає у створенні реальних цінностей.

Графічні роботи - роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю учнів (креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм тощо).

За логікою передачі і сприймання навчальної інформації.

Дана група методів складається з індуктивних та дедуктивних методів навчання, які дають можливість усвідомити логіку відтворення змісту навчального матеріалу.

Використання індуктивного методу передбачає викладання навчального матеріалу від конкретних фактів, демонстрації дослідів тощо до його поступового теоретичного узагальнення (визначення основних понять теми, формулювання правил, законів тощо). Індуктивний метод навчання забезпечує перехід від одиничного до загального висновку на основі знання про предмети даного класу (повна індукція), або ж на основі знання лише про окремі предмети даного класу (неповна індукція). Позитивною стороною даного методу є можливість подання матеріалу шляхом спільних міркувань. Але такий підхід до вивчення певної теми потребує багато часу та обмежує розвиток абстрактного мислення.

Дедуктивний метод передбачає виклад загальних теоретичних положень, на основі яких проходить конкретизація завдань проблеми, що вивчається. Дедуктивний метод забезпечує систематичний і логічний виклад навчального матеріалу, тісний взаємозв'язок різних елементів знання в його системі. Така побудова навчального процесу сприяє засвоєнню учнями знань загального та абстрактного характеру.

До цієї групи відносять також методи навчального аналізу, синтезу, аналогії, виявлення причинно-наслідкових зв'язків , закономірностей тощо.

За ступенем самостійного мислення учнів при засвоєнні знань.

Методи цієї групи виділяються на основі оцінки ступеня творчої активності учнів у ході навчального процесу.

Репродуктивні методи. Репродуктивний характер мислення приводить до активного сприймання навчальної інформації та її запам'ятовування, але такий підхід до побудови навчального процесу обмежує формування у учнів самостійності, навичок пошукової діяльності тощо.

Метод проблемного викладання знань учителем. До функції перерахованих вище методів додає елемент проблемності.

Частково-пошуковий метод навчання. Цей метод вимагає від учнів високого рівня пізнавальної активності й самостійності. Суттєвим тут є той момент, що завдання евристичного характеру учні виконують не повністю від початку і до кінця, а лише частково, на окремих етапах.

Дослідницький метод навчання. Він має своїм головним завданням підготувати учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної і самостійної активності.

У цій класифікації методи навчання поділяються за рівнем творчої активної дослідницької діяльності. На одному полюсі знаходиться метод репродуктивний, на іншому — дослідницький.

Будь-який метод (лекцію, демонстрацію, лабораторну роботу) можна побудувати або традиційно або проблемно.